kinowar.com | Екзистенційна дивакувата психологічна драма “Ласкаво просимо до Марвену”
kinowar.com

Екзистенційна дивакувата психологічна драма “Ласкаво просимо до Марвену”

 26.04.2019  Мнение, Новости

Нижче піде мова про фільм, на який, існує така думка, не варто звертати увагу, адже: 1) він страшенно провалився в прокаті; 2) через п. 1 наші дистриб’ютори, вочевидь, не ризикнули показати це нашим кіноглядачам; 3) у фільма цілком посередні, а часто відверто низькі оцінки як серед критиків, так і глядачів; 4) на думку багатьох осіб із п. 3 кіно нецільне, малозрозуміле, недороблене і взагалі зайве. А от я вважаю, не дивлячись на все написане вище, “Марвен” є однією із найбільш недооцінених стрічок за минулий рік, по своєму дивовижною і точно вартою уваги, може й не такого широкого загалу, та все ж таки артою.

Удивительный мир Марвена

Позиція редакції може відрізнятися від думок автора

Головний герой Марк Хоганкомп живе в двох, можна сказати, протилежних світах. Перший є не так вигаданим (хоча як подивитись), як просто іграшковим — страшно реалістичні ляльки за допомогою наснаги, рук та уяви Марка живуть, спілкуються, борються та рятують один одного у всесвіті вигаданого бельгійського міста Марвен. Тут вічно 1944 рік, править балом відважний Хогі — з усіх сторін прототип Хоганкомпа, він воює проти чомусь безсмертних нацистів, в чому йому допомагають жіночі ляльки — красиві, відчайдушні і нереально героїчні. Сам Марк, крім побудови цього світу, його облаштування, зведення декорацій, розігрування сценаріїв, продумування найдрібніших деталей зовнішнього вигляду і побуту ляльок, фотографує цю всю радість. Це перший світ. А другим світом нашого героя є безрадісна реальність. Його майже до смерті побила місцева бидлота через свою бикотість і Маркову п’яну відвертість. Після цього нещасний чоловік втратив пам’ять, розучився малювати (бо крім фотографування був ще й непересічним художником), і не те що поїхав дахом, але став відверто дивакуватим і мало пристосованим до соціуму. Доходило вже до того, що на відкритому середовищі він ніколи не розлучався із іграшковим джипом та героями свого Марвену, що сиділи в цій машині. І ось цей ляльковий світ є для Марка усім — реалізацією потаємних мрій, самореалізацією, втечею від оточуючого середовища, полем бою власних страхів і комплексів. І увесь навколишній світ, всі хто його любили, обороняли чи ображали, всі існують в цьому Марвені. Відображені так, як того хоче по-дитячому світла, хвора свідомість Марка Хоганкомпа. Чи так, як він їх боїться в справжньому житті.

Удивительный мир Марвена

У фільма дивовижний сюжет, подібний якому віднайти не так і легко. Звісно людей з аутизмом, психічними розладами та постравматичними синдромами в кінематографі було безліч, та от щоб “втеча” від реальності зображалась зануренням в вигадане лялькове середовище, основною лялько де по суті є сам герой… не пригадується ніяк. Та будь-яка чудова ідея може потонути в посередній реалізації. “Марвен” не той випадок. Неймовірний вигаданий світ, де ляльки цілком як справжні люди, та безперечно лишаються ляльками, коли свідомість Марка безжально зливається з вигаданим світом, коли його прототип зображений не менш реально, ніж він сам, а всі персонажі цього іграшкового Марвену виробляють різні геройства і раз за разом вбивають ворогів у нацистській формі… І ось комп’ютерно-іграшкова реалізація цієї країни мрій та фобій побитого життям генія на перший погляд може здатись трохи примітивною, на другий вражає, а за третім розумієш, що це продумано і показано абсолютно геніально… Так от, ось ця вся нереальна складова фільму, як все це промальовано, продумано, показано, це все спокійно затьмарює всі можливі мінуси стрічки, які мабуть є, та з якими я би посперечався.

Суть, і що автор хотів донести. Я побачив глибоко екзистенційну картину про фізично зломлену людину, із глибоким посттравматичним синдромом, яка не свідомо із головою пішла в свій світ, створений і існуючий за своїми же законами. Про важливість взаємодопомоги, взаємопідтримки близьких людей, випадкових знайомих і гарних сусідок. Про необхідність жити і залишатись собою, навіть коли це стає абсолютно неможливим. Про те, наскільки важливим, і в той же час хитким та небезпечним може бути внутрішній світ. Про неминуче злиття уявного і бажаного із реальним та безрадісним. І ніякого прямого, як двері, моралізаторства — “Ласкаво просимо до Марвена” відверто авторська стрічка, без застарілих штампів і традиційних прийомів. Може тому і не зайшла середньостатистичному глядачу, який хотів побачити “кіно про невероятную силу воли”, а отримав дивакувату, кількарівневу, помірно сюрреалістичну, психологічну стрічку.

Слабкі сторони. Ви їх знайдете в інших рецензіях, та мені їх важко виділити. Можливо слабкий розвиток і невелике розкриття другорядних героїв. Можливо. Та з іншої сторони тут цілком свідомо увага фокусується на головному герої і максимально детально досліджується його свідомість та характер, тому інші персони є друго-, а то й третьорядними. Незрозумілий та нелогічний розвиток сюжету із слабкою кінцівкою? Кому як, в мене під час перегляду все вибудовалось в цілком послідовну і розумну лінію, все було як мало бути, і навіть кінцівка приємно здивувала не такою ж і банальщиною. Режисер навіть і близько не реалізував шалений потенціал такої історії, зробивши ледь не артхаус? Може й так, сперечатись важко.

Удивительный мир Марвена

І трохи про двох людей — виконавця головної ролі і режисера. Стів Карелл, що нещодавно засвітився в потужному “Гарному хлопчику” і просто непоганій “Владі”, зіграв цього важкого, доброго, забитого, тривожного і безкінечно мрійливого персонажа. Зіграв на якихось крайніх рівнях, на вершинах, без свідомих вичавлень глядацьких сліз (“а ось в цьому місці глядач має плакати”) і водночас фантастично щиро та душевно. На мій глибоко суб’єктивний погляд — не гірше за Тома Хенкса в “Форресті Гампі”. Про хоча б номінацію на “Оскар” ні слова, бо лайка не планувалася в цій рецензії. А зрежисував це Роберт Земекіс, творець купи сильних фільмів, та виділю еталонну кінокласику “Назад в майбутнє” і того ж “Форрест Гампа”. Цього разу у дядька не вийшло зняти масове кіно, та дядько зняв кіномистецтво.

Удивительный мир Марвена

“Ласкаво просимо до Марвену” є провальним з комерційної точки зору, що не заважає йому бути потужним за рядом деяких інших факторів — геніальною акторською роллю, шикарною реалізацією нереального світу, вкрай нестандартним сюжетом та сильною моральною складовою. Не оминайте це непересічне дивакувате кінотворіння, хоча б для розуміння наскільки все ще є безмежними межі кінематографу.

Дмитро Майстренко

Комментарии