Хорошее кино — kinowar.com — Киновар | Екзистенційна дивакувата психологічна драма “Ласкаво просимо до Марвену”
Хорошее кино — kinowar.com — Киновар

Екзистенційна дивакувата психологічна драма “Ласкаво просимо до Марвену”

 26.04.2019  Мнение, Новости

Нижче піде мова про фільм, на який, існує така думка, не варто звертати увагу, адже: 1) він страшенно провалився в прокаті; 2) через п. 1 наші дистриб’ютори, вочевидь, не ризикнули показати це нашим кіноглядачам; 3) у фільма цілком посередні, а часто відверто низькі оцінки як серед критиків, так і глядачів; 4) на думку багатьох осіб із п. 3 кіно нецільне, малозрозуміле, недороблене і взагалі зайве. А от я вважаю, не дивлячись на все написане вище, “Марвен” є однією із найбільш недооцінених стрічок за минулий рік, по своєму дивовижною і точно вартою уваги, може й не такого широкого загалу, та все ж таки артою.

Удивительный мир Марвена

Позиція редакції може відрізнятися від думок автора

Головний герой Марк Хоганкомп живе в двох, можна сказати, протилежних світах. Перший є не так вигаданим (хоча як подивитись), як просто іграшковим — страшно реалістичні ляльки за допомогою наснаги, рук та уяви Марка живуть, спілкуються, борються та рятують один одного у всесвіті вигаданого бельгійського міста Марвен. Тут вічно 1944 рік, править балом відважний Хогі — з усіх сторін прототип Хоганкомпа, він воює проти чомусь безсмертних нацистів, в чому йому допомагають жіночі ляльки — красиві, відчайдушні і нереально героїчні. Сам Марк, крім побудови цього світу, його облаштування, зведення декорацій, розігрування сценаріїв, продумування найдрібніших деталей зовнішнього вигляду і побуту ляльок, фотографує цю всю радість. Це перший світ. А другим світом нашого героя є безрадісна реальність. Його майже до смерті побила місцева бидлота через свою бикотість і Маркову п’яну відвертість. Після цього нещасний чоловік втратив пам’ять, розучився малювати (бо крім фотографування був ще й непересічним художником), і не те що поїхав дахом, але став відверто дивакуватим і мало пристосованим до соціуму. Доходило вже до того, що на відкритому середовищі він ніколи не розлучався із іграшковим джипом та героями свого Марвену, що сиділи в цій машині. І ось цей ляльковий світ є для Марка усім — реалізацією потаємних мрій, самореалізацією, втечею від оточуючого середовища, полем бою власних страхів і комплексів. І увесь навколишній світ, всі хто його любили, обороняли чи ображали, всі існують в цьому Марвені. Відображені так, як того хоче по-дитячому світла, хвора свідомість Марка Хоганкомпа. Чи так, як він їх боїться в справжньому житті.

Удивительный мир Марвена

У фільма дивовижний сюжет, подібний якому віднайти не так і легко. Звісно людей з аутизмом, психічними розладами та постравматичними синдромами в кінематографі було безліч, та от щоб “втеча” від реальності зображалась зануренням в вигадане лялькове середовище, основною лялько де по суті є сам герой… не пригадується ніяк. Та будь-яка чудова ідея може потонути в посередній реалізації. “Марвен” не той випадок. Неймовірний вигаданий світ, де ляльки цілком як справжні люди, та безперечно лишаються ляльками, коли свідомість Марка безжально зливається з вигаданим світом, коли його прототип зображений не менш реально, ніж він сам, а всі персонажі цього іграшкового Марвену виробляють різні геройства і раз за разом вбивають ворогів у нацистській формі… І ось комп’ютерно-іграшкова реалізація цієї країни мрій та фобій побитого життям генія на перший погляд може здатись трохи примітивною, на другий вражає, а за третім розумієш, що це продумано і показано абсолютно геніально… Так от, ось ця вся нереальна складова фільму, як все це промальовано, продумано, показано, це все спокійно затьмарює всі можливі мінуси стрічки, які мабуть є, та з якими я би посперечався.

Суть, і що автор хотів донести. Я побачив глибоко екзистенційну картину про фізично зломлену людину, із глибоким посттравматичним синдромом, яка не свідомо із головою пішла в свій світ, створений і існуючий за своїми же законами. Про важливість взаємодопомоги, взаємопідтримки близьких людей, випадкових знайомих і гарних сусідок. Про необхідність жити і залишатись собою, навіть коли це стає абсолютно неможливим. Про те, наскільки важливим, і в той же час хитким та небезпечним може бути внутрішній світ. Про неминуче злиття уявного і бажаного із реальним та безрадісним. І ніякого прямого, як двері, моралізаторства — “Ласкаво просимо до Марвена” відверто авторська стрічка, без застарілих штампів і традиційних прийомів. Може тому і не зайшла середньостатистичному глядачу, який хотів побачити “кіно про невероятную силу воли”, а отримав дивакувату, кількарівневу, помірно сюрреалістичну, психологічну стрічку.

Слабкі сторони. Ви їх знайдете в інших рецензіях, та мені їх важко виділити. Можливо слабкий розвиток і невелике розкриття другорядних героїв. Можливо. Та з іншої сторони тут цілком свідомо увага фокусується на головному герої і максимально детально досліджується його свідомість та характер, тому інші персони є друго-, а то й третьорядними. Незрозумілий та нелогічний розвиток сюжету із слабкою кінцівкою? Кому як, в мене під час перегляду все вибудовалось в цілком послідовну і розумну лінію, все було як мало бути, і навіть кінцівка приємно здивувала не такою ж і банальщиною. Режисер навіть і близько не реалізував шалений потенціал такої історії, зробивши ледь не артхаус? Може й так, сперечатись важко.

Удивительный мир Марвена

І трохи про двох людей — виконавця головної ролі і режисера. Стів Карелл, що нещодавно засвітився в потужному “Гарному хлопчику” і просто непоганій “Владі”, зіграв цього важкого, доброго, забитого, тривожного і безкінечно мрійливого персонажа. Зіграв на якихось крайніх рівнях, на вершинах, без свідомих вичавлень глядацьких сліз (“а ось в цьому місці глядач має плакати”) і водночас фантастично щиро та душевно. На мій глибоко суб’єктивний погляд — не гірше за Тома Хенкса в “Форресті Гампі”. Про хоча б номінацію на “Оскар” ні слова, бо лайка не планувалася в цій рецензії. А зрежисував це Роберт Земекіс, творець купи сильних фільмів, та виділю еталонну кінокласику “Назад в майбутнє” і того ж “Форрест Гампа”. Цього разу у дядька не вийшло зняти масове кіно, та дядько зняв кіномистецтво.

Удивительный мир Марвена

“Ласкаво просимо до Марвену” є провальним з комерційної точки зору, що не заважає йому бути потужним за рядом деяких інших факторів — геніальною акторською роллю, шикарною реалізацією нереального світу, вкрай нестандартним сюжетом та сильною моральною складовою. Не оминайте це непересічне дивакувате кінотворіння, хоча б для розуміння наскільки все ще є безмежними межі кінематографу.

Дмитро Майстренко

Комментарии