Хорошее кино — kinowar.com — Киновар | Кращі фільми України за часи Незалежності
Хорошее кино — kinowar.com — Киновар

Кращі фільми України за часи Незалежності

Відносно нещодавно ми писали про 10 найкращих українських фільмів часів незалежного нашого кіно. Але час йде, кінематограф не стоїть на місці, тому, на щастя, гарних стрічок вітчизняного виробництва стає дедалі більше. Крім того, завжди є альтернативні погляди на вибір кращого. Тому сьогодні ми звернемося до Дмитра Майстренка, для того, щоб він висловився з цього приводу та відзначив найбільш вдалі стрічки самостійної України. Наша думка щодо розташування фільмів у списку та переліку взагалі може не співпадати з позицією автора, але у чому ми безперечно погоджуємося, це те, що усі ці картини варто переглянути.

Далі йде авторський текст без скорочень

 

Напишу свій дуже суб’єктивний топ-11 кращих фільмів за часи Незалежності. З моїм рейтингом мало хто погодиться, тут є відверто неоднозначні фільми навіть для мене, та я так бачу.

Вибір якісного вітчизняного кіно став настільки широкий, що в цей список не потрапили такі чудові стрічки як “Кіборги”, “Рівень чорного”, “Відторгнення” (мало ким помічений чудовий мозговиносний фільм з Бабкіним), “Нескорений”, “Два в одному”, “Шляхетні волоцюги” тощо. За жанрами відчувається приємний перекос в роуд-муві, і це стає (чи вже стало) дуже нашим піджанром. Також в шані відверті авторські висловлювання та самоіронія до себе, до наших людей. Не забуваємо про війну, актуально було і є.

11. Плем’я

1

Революційне явище в рамках навіть світового кінематографу — в “Племені” не промовляють жодного слова, усе мовою глухонімих, без субтитрів. Усю стрічку в кращому випадку здогадуєшся про що спілкуються персонажі. І це неймовірний кінодосвід для підготовленого глядача. Фільм Мирослава Cлабошпицького про життя спеціалізованої школи-інтернату об’їздив безліч фестивалів, отримав купу премій, це надважке та мегареалістичне кіно, з дуже високим художнім рівнем та із здатністю осідати в свідомості на дуже довго. Естетський кіношок, фестивальне кінообличчя України.

 

10. Додому

Додому EVGE

Фільм Нарімана Алієва. Потужне, актуальне, сильно тримаюче драматичне роуд-муві, яке розкриває цілу низку болючих та серйозних тем. Одна з кращих акторських ролей в Україні не тільки цього року, а взагалі — Ахтем Сеїтаблаєв. Він зіграв чоловіка важкої вдачі, який разом із молодшим сином везе хоронити свого старшого сина на історичну Батьківщину — в окупований Крим. Питання “Дзиги” за кращу чоловічу роль для мене закрите, за фільм дуже ймовірно теж отримає. Вочевидь режисеру та акторам це дуже особисте кіно, а в таких випадках не місце нещирості, пафосу чи фальшу. “Додому” є однозначно значною подією в нашому кінопромі, і це не можна пропускати. Не пропускати з листопада цього року.

 

9. Дике Поле

Дике поле фільм

Фільм Ярослава Лодигіна. У стрічки чимало суперечливих сторін, на що спокійно можна закрити очі, адже як на мене це одне з кращих українських арт-мейнстримових творінь, фільми жанру якого поки збирають лише трохи більше за артхаус. “Дике Поле” — це сильний приклад того, як з відверто нішової літературної основи (так, я вважаю шедевральний “Ворошиловград” книгою дуже не для всіх) зробити цілком доступне кіно, в міру веселе, іронічне, частково роуд-мувне, абсолютно життєве, розраховане хоч і не на такі вже широкі, але й не такі вузькі маси глядачів. З неперевершеною грою другорядних авторів та з високим рівнем технічного виконання. Чекатимемо на інші яскраві кіноадаптації сучукрліту, знімати є з чого.

 

8. Брама

10

Фільм Володимира Тихого. Одне з найдивніших творінь сучукркіна. Фантасмогорична, містична, фарсова, частково гуморна драма про родину з трьох людей, які живуть в Чорнобильській зоні відчуження. Парадоксальна, неймовірна, всемудра баба Прися у еталонному виконанні Ірми Вітовської (звісно “Дзига”), її істерична донька Слава,чудово зіграна Віталіною Біблів, і відбитий на всю голову онук/син Вовка. А ще ну дуже справжній міліціянт (Дмитро Ярошенко). І ця четвірка в півтори декораціях закрутили таке містично-чудернацьке дійство, яке викручує та ганяє режим “охринівання” по всій шкалі, безжально й прекрасно. Камерне, і в той же час широке кіно. Асбурдистське, і одночасно про серйозні речі. Страшне і смішне. Артхаус, а може й ні, та крайньо рекомендовано до перегляду дуже багатьом. Глибоке і казкове. До цього всього знято на основі надуспішної театральної вистави “На початку та наприкінці віків” Павла Ар’є. Як не підійди до цієї кінодивини, як не жахайся, “Брама” варта бути в більшості топів кращих фільмів України.

 

7. Межа

1

Тут можна сперечатись, особливо тим, хто в курсі того, що коїлось навколо виходу стрічки в наш прокат, та мій вердикт незмінний: «Межа» — це шедевр і цілком непересічне явище для нашого кінопрому. Скеляста, міцна, чесна кримінальна драма, з потужною драматургією, висококласною постановкою, динамічним і тримачим до кінця сюжетом, “живими” персонажами та, що важливо, мораллю. Ця словацько-українська стрічка про контрабанду на кордоні між цими державами, про особистісні межі, які можна переступати чи ні, є зразком того чоловічого кіно, яке геть уникає шаблони, недоречний екшн, чорнуху та, нажаль, комерційну складову (для нашого ринку). Правильне європейське кіно з відчутною українською участю. Час такого кінематографу до нас ще прийде. Колись. Мабуть.

 

6. Вулкан

Volcano

Фільм Романа Бондарчука. Чергова самобутня авторська стрічка, яку, звісно ж, майже не помітив наш кіноглядач. Та в мене аж номер 6 серед усіх українських фільмів. Працівник ОБСЄ Оскар опиняється на Херсонщині, губить своїх колег, осідає в селі в типових і малоперспективних місцевих, пропиває і губить все, його розшукують владні органи за якійсь неіснуючі злочини. Проще кажучи, все пішло шкереберть. І на фоні цього всього перед нами розкривається… життя, складне та парадоксальне життя, звичайне і насичене регіональними особливостями, архетипами, ментальностями, людьми, забобонами, дурощами, простотами та складностями. “Вулкан” — це той випадок, коли начебто простими шляхами та методами досягаються якійсь невимовні глибини, якісь інші рівні висловлювання та подачі смислів (я маю не одне трактування деяких подій стрічки). І після цього всього лишається захоплення від отриманого досвіду, від простого, cвітлого, чистого потоку кіна. Цікаво, що “Вулкан” доповнює і розширяє лінійку безапеляційних авторських кінопоглядів на українську глибинку — Чернігівщина в “Припутнях”, південні регіони в “Додому”, Луганщина в “Дикому Полі” і ось Херсонщина в “Вулкані”. Сподіваюсь далі буде…

 

5. Припутні

Припутні тизер-трейлер комедії

Регіональна трагікомедія, роуд-муві Аркадія Непиталюка. Черговий приклад, коли схвальні відгуки критиків та глядачів протилежать касовим зборам. Фільм, який, нажаль, не став зрозумілим та цікавим масовому глядачу, вочевидь, в першу чергу через поширену бридку та поверхневу позицію “зачем смотреть в кино как всё плохо, я и так это вижу каждый день”. Або “житейская комедия это что такое, шароварщина очередная?” Тьфу! “Припутні” — це потужна, дійсно життєва трагікомедія, де оця людська недалекість, простота, обмеженість подається так, що це одночасно сумно, трагічно, весело і комічно. Бикуватий, простий і добрий шофер Юра; молода гордовита донька Свєтка; мати — класична базарна торговка Людка; і баба Зіна, типова сільська бабуся. Всі вони плюс другорядні актори — наче насильно забрані з реального життя і закинуті в фільм грати самих себе. Це правдивий, глибокий погляд на українську глубинку, приправлений гострою іронією та розказаний справжньою мовою того регіону — суржиком. Блискуча кіновізуалізація маловідомої, глибоко провінційної України. Тут продумані до самих дрібничок та максимально деталізовані побут, звички, розмови, настрої, нахили населення зображуваного регіону, від чого не лишається ніяких сумнівів — в моєму селі/райцентрі/пгт все так само! Це одне з найщиріших, найдушевніших, найсмішніших кіновисловлювань в сучасноум укр. кінематографі, до якого, може, ще не до кінця готовий наш глядач, не готовий сміятись сам із себе, своїх сусідів, родичів, хоч особисто я ніякого знущання над нашим людом в “Припутнях” не побачив.

 

4. Герой мого часу

превью

Столично-провінційна сатирична комедія Тоні Ноябрьової. Кіно, на моє глибоке переконання, є одним з найбільш недооцінених українських фільмів сучасності. Стрічка про простого хлопця із села на ім’я Жорік, який приїхав в столицю з ціллю закріпитись тут і стати столичним. Закріпитись, блукаючи у навколофілософських роздумах, напіврішучих діях та в стані сталевої впевненості, що Київ від нього нікуди не дінеться. Та от його еволюція і канали досягання мети сумнівні. “Герой мого часу” є фільмом того типу (як насправді і “Припутні”), який одні назвуть кумедним, а інші геть не смішним. Одним це рагулізм, іншим — так, як і в житті. Для одних Жорік типовий жлоб, іншим — звичайний собі парубок, навіть чимось цікавий. І ця різноманітність думок і породжує дискусії, які і мають супроводжувати сильні та неоднозначні кінотворіння. Ця стрічка є черговим підтвердженням одного мого спостереження — наші кінотворці використовують сарказм і іронію не для, вибачте, обсирання своїх співвітчизників, не для безжального їх висміювання, не для обидлячення сучасності. Це начебто висміювання є глибоко авторським, художнім відображенням дійсності, із добрими сатиричними нотками, симпатії до героїв нашого часу та присмаком легкого смутку. Ця історія блукань та пошуків провінційного Жоріка для мене є найкумеднішою комедією України, крім номеру 2 мого рейтингу. Чергове справжнє, самобутнє, живе укр. кіно, яке саме по собі і категорично ні на що не схоже. Звісно касовий провал, що часто є парадоксальним підкресленням високої якості фільма.

 

3. 5 терапія

5 терапия

Психоделічна наджиттєва драма. Казав і казатиму надалі, що на мій смак в Україні поки що не виходило кращого артхаусу за “5 терапію”. Вже не молодий наркоман Стас Домбровський, якого зіграв колишній наркоман Стас Домбровський, тобто зіграв сам себе і відтворив, прожив на екрані свій же життєвий шлях, опиняється на самому дні, особистісному і соціальному дні, нижче і далі якого лише смерть. І вступає у нещадну боротьбу, в першу чергу із собою. Хапається за подарований долею другий шанс, із суперечливими шансами на перемогу. Страшенний, найсправніший, фактично документальний реалізм, від якого не воротить, а до сказу вражає і наповнює цілим спектром емоцій та переживань. Стрічка знята за відносно копійки, гроші збирали усією Одесою (Держкіно не виділило коштів), в кіно майже немає професійних акторів, а ті, що знялися, грали фактично самих себе — наркоманів, мусорів, зеків тощо. Кіно, яке фактично неможливо комусь радити, бо в результаті ніхто не дивиться, адже думають, що це треш, чорнуха, гидота про наріків і т.д. Шкода. Як на мене “5 терапія” за рядом причин варта перегляду більшістю кіноманів, а школярів старших класів на неї водити треба примусово. Після цієї автобіографічної історії Стаса Домбровського колись улюблений “Реквієм за мрією” видається глянцевою казочкою. А от “На голці” так, значно ближче. Знайдіть і перегляньте (хоч може бути не легко) цей діамант справжнього, чесного, надихаючого, соціального та край особистісного кіно, яке значно більше та величніше, ніж фільм про маргіналів.

 

2. Настройщик

Настройщик

Сатирично-іронічна комедія Кіри Муратової. Це копродукційне кіно України та Росії 2004 року спочатку не думав включати до рейтингу, та включив, бо це все ж таки в більшій мірі український продукт — кіностудія, Кіра Георгіївна, Делієв, ряд інших акторів… Чомусь саме ця робота легендарної одеської режисерки для мене виділяється найбільше, хоча “Настройщик” видається найбільш глядацькою стрічкою цілком артхаусної Муратової. Тут прекрасно і вишукано абсолютно все: блискуча акторська гра усіх чотирьох героїв, особливо колись улюбленої Ренати Литвинової та лідера колись улюблених “Маскі-шоу” Георгія Делієва; чудовий, небанальний, я би сказав тонкий та якийсь навіть інтелігентний сюжет; фірмовий муратівський гумор; тепла сатира на відразу кілька соціальних класів; фантастичні діалоги… Впевнено можна сказати, що зараз так не знімають і разом із смертю цієї режисерки закінчилось у нас ось таке от кіно — вільне, легке, глибоке, інтелектуальне, розкуте та по своєму дуже смішне.

 

1. Донбас

Donbass

Страшна драма Сергія Лозниці. Так, це вкрай суперечливо та неоднозначно, та найкращим кіно України за всі 28 років Незалежності я вважаю саме цю стрічку про невимовні жахіття, усю нелюдяність, соціальну деградацію, весь той щоденний сюрреалізм, які панують на окупованих територіях східної України. Найвищий рівень режисури (в Каннах минулого року теж так подумали); багаторівневий, різнобарвний, потужний сценарій; дуже цікава операторська робота, яка сприяє тому, що наче дивишся не кіно, а бачиш оцей донбаський треш на власні очі. Кожен із 13 більш-менш незалежних епізодів вражає та викликає різні емоції — жах, сміх, розпач, гнів, знову сміх, охрінівання, ржака, ненависть, жах… Кіно не схоже на жодну військову стрічку і самобутнє майже в усьому. Той варіант, коли “Дзига” не могла піти до когось іншого, “Кіборги” соррі. Ну і дуже смішні закиди в тому, що тут українці теж висміяні і що в “Донбасі” нема України. Маячня. “Донбас” є поки що єдиною стрічкою, яка показує життя САМЕ ТАМ, наслідки того шляху, який обрали чи якому принаймні не дуже опиралися жителі тих регіонів. От і все. Геніальне кіно про найважчі для країни питання без касового успіху. Як і всі кіна в цьому топ-11.

Дмитро Майстренко

Читайте також:

10 найкращих українських фільмів нового часу

Комментарии