Хорошее кино — kinowar.com — Киновар | Криваве лезо мистецтва. Рецензія на фільм “Оксамитова бензопила”
Хорошее кино — kinowar.com — Киновар

Криваве лезо мистецтва. Рецензія на фільм “Оксамитова бензопила”

 05.02.2019  Мнение

Думка автора може не співпадати з позицією редакції

Сюжет. З перших кадрів цього нового фільму стрімінг-сервісу Netflix (вийшов в світ 1 лютого) глядач опиняється в кітчевій галереї сучасного мистецтва, де виставляються художні картини, а також чудернацькі інсталяції різного змісту. Заправляє цим бізнесом цинічна галеристка (Рене Руссо), яка в минулому грала в жіночій панк-групі. Головний арт-критик, бісексуал, естет у всьому (Джейк Джилленхол) так чи інакше має відношення до всіх в колах високого мистецтва. В галереї ошивається конкурентний галерист (Том Старрідж), який прагне переманити до себе колись відомого художника (Джон Малкович), у якого свою чергу давно не твориться, можливо через кидання пити. Вічна асистентка і помічниця (Наталі Дайєр), яка готова на все і працювати на будь-кого, аби тільки закріпитись в цій сфері. Ну і купа інших персонажів.

Оксамитова бензопила Бархатная бензопила

Головний конфлікт закручується навколо дивної історії. Помирає нікому не відомий чоловік, один за одним наші герої дізнаються про сотні картин, які той малював все своє життя, але ніде з ними не виставлявся. А ці твори як з художньої точки зору, так і з комерційної — золота жила. От тільки в певний момент хтось чи щось дуже проти того, щоб ці картини розповсюджувались… За законами жанру тут мала б починатись запекла боротьба за ці скарби, і перед нами постала б якась авантюрна комедія. Дідька, ну тобто безкомпромісне протистояння всіх бажаючих збагатитись є, але “Оксамитова бензопила” пішла значно далі. Сатирична комедія про невидимі сторони галерейного бізнесу перейшла у відвертий містичний трилер, з кров’ю та криміналом. При цьому протягом всього фільму залишаючись, безумовно, комедією.

Оксамитова бензопила Бархатная бензопила

Жанри. “Оксамитова бензопила” є чудернацьким поєднанням таких жанрів, як сатира, чорна комедія, містика і трилер. Це зовсім не спойлер, а мотивація для тих, хто переглянувши частину стрічки, вирішив закинути цю справу. Не робіть цього, бо саме десь із середини, при чому цілком несподівано, З’ЯВЛЯЮТЬСЯ МІСТИКА І ТРИЛЕР. В результаті на екрані показується суцільне кінобожевілля, з естетсько-мистецьким присмаком. І не плутати ні в якому разі з трешовими B-movie, де дійсно трапляються подібні придуркуваті сюжети про ходячі телевізори чи ляльок-вбивць. Події захоплюють та змушують нервово посміюватись від чергового сказу. Тут така кількість дій, дивних ходів, сюжетних ліній, персонажів та їх непередбачуваних сплетінь одного з одним, що може піти голова обертом. І цей калейдоскоп робить “Бензопилку” віддалено подібну до “Вродженої вади” Пола Томаса Андерсона. Та з настанням нереального це кіно стає абсолютно неповторним і глобально не схожим ні на що! Тим більше режисер і сценарист Ден Гілрой нам не подає якусь каліфорнійську різню бензопилкою, ні, бо безсердечний містицизм має небанальну мотивацію дій та цікаву природу походження.

Оксамитова бензопила Бархатная бензопила

Актори. В фільмі, де головним героєм є картини померлого художника, хочеться виділити в першу чергу Джейка Джилленхола. Актор знову радує кінолюбителів, видавши за три місяці третю роль в пристойному незалежному кіно — до цього були “Дике життя” та “Брати Сістерс”. Важко не вражатись його вмінню щоразу перевтілюватись в повністю відмінних від попередніх персонажів, часто з широким емоційним спектром та із сумнівною врівноваженістю. Про інших героїв багато не скажу, бо їх було настільки багато, що тут не вистачить місця проаналізувати хоча б половину. Особливо ніхто зі штанів не вистрибував, та кожен був цілком як в ролі звичного себе (наприклад, типовий Малкович останніх років 20 — замкнутий мізантроп), так і в образі свого ексцентричного, мінливого, продажного, хвацького, підлого чи надмірного персонажа.

Оксамитова бензопила Бархатная бензопила

Про що кіно. Якщо не вдаватись в глибокі смислові аналізи, то в стрічці автори прямо, безжально, безбожно знущаються над богемним, закритим, незрозумілим пересічній особі світом сучасного мистецтва. А лінія з невідомим художником — це як вирок цьому закритому клубу для обраних, неминуча розправа над снобами, здійснена невидимим суддею з їдкою посмішкою на обличчі. Безкомпромісна боротьба за митців, вигризання мистецьких діамантів з обійм конкурентів, специфічна манера спілкування і поводження дотичних до цього світу, творчий ступор і шляхи виходу з нього, цинічна робота арт-критика, внутрішньогалузеві пристрасті та інтриги — те, з чого складається світ високого елітарного мистецтва, влучно показано та безжально висміяно в фільмі. І воно як би й сатира, але чомусь зовсім не виникає думки про повну вигаданість та роздутість заради нагнітання градусу. Також можна прослідкувати паралелі із світом моди, шоу-бізнесу та інших суспільних сфер діяльності.

Оксамитова бензопила Бархатная бензопила

Мінуси-плюси. Є шорсткості в сценарії, іноді дивують вчинки героїв, кіно свідомо епатажне, абсурдистське, дурнувате та дивакувате. Через ці фактори, а також можливо за причини відчутної жорстокості в деяких місцях, через загальну сюжетну складність і нашарування “Бензопила” й має досить низький рейтинг на IMDb. Та найпарадоксальніше, що інший глядач може усе чи частину переліченого вище сприйняти за плюси й переваги, отримати приємний шок, загальною емоційністю фільма закрити для себе його слабкі сторони і в результаті отримати справжню естетську насолоду від перегляду одного із найнестандартніших фільмів року взагалі. І байдуже, що цей рік тільки почався.

Оксамитова бензопила Бархатная бензопила

Висновки. Кіно помірно бюджетне, категорично стильне, безсумнівно суперечливе, відчутно експериментальне, місцями моторошне, і дуже самобутнє. І це звісно комедія, а також і напружений трилер, але в першу чергу таки комедія, така от дуже чорна, абсурдистська, трошки хвора на голову, про майже не відображену в кінематографі тему (а хто відразу пригадає два-три фільми не про художників, а саме про цей навкологалерейний світ?). Це того розряду кіно, яке буде смішити та вражати підготовленого та ерудованого глядача, чи дотичного до цієї тематики, чи просто поціновувача нешаблонних незалежних стрічок. Тим, хто хоче відпочити під кіножвачку, розслабитись і тупо поржати, краще обрати інше кіно. Ну і чергова подяка Netflix, якому, таке враження, абсолютно нічого не страшно випускати.

Дмитро Майстренко

Комментарии