Хорошее кино — kinowar.com — Киновар | Паразити: один з найбільш вражаючих, найсмішніших та просто найсильніших фільмів цього року
Хорошее кино — kinowar.com — Киновар

Паразити: один з найбільш вражаючих, найсмішніших та просто найсильніших фільмів цього року

Східно-азіатським кіно важко здивувати. Крайній реалізм та жорстокість, надміру експресивні та агресивні герої, високий градус напруги навіть на сонячних галявинах і під час домашньої сімейної вечері, некеровані діти в усіх обставинах, неадекватні якудзи і наворочені сюжетні викрутаси. Треба визнати, що наш глядач не дуже готовий до такого кіно, яке слабо перетинається із поняттями розслабитись, не навантажувати мозок. Це стосується не тільки України — не так багато корейських та японських стрічок отримують визнання в світовому прокаті.

Gisaengchung

Та ось, здається, вийшов кінодіамант, який зайшов чи зайде в більшості країн, де вийде в прокат. А взяли його вже більше 150 країн, що є неймовірним показником для будь-якого кіно. Цим фільмом-сенсацією є володар цьогорічної Золотої пальмової гілки — південнокорейські “Паразити”. Маємо той рідкісний випадок, коли і критики і глядачі майже безальтернативно зійшлися в тому, який фільм на Каннському фестивалі найкращий.

Початок і зав’язка не віщувала нічого страшного, просто затягувала та інтригувала. Є собі звичайна бідна родина, яке живе в підвалі трешового району, складається з батька та матері під 50, сина Джі-Ву років 23 та доньки років 20. Хлопцю пощастило, і його влаштували репетитором англійської мови в шикарний будинок до досить багатої родини Парків. Ця сім’я такого ж складу — чемні, спокійні батько і мати за 40, доньці років 17, з якою цей молодик власне і займається інглішом, та неконтрольований син років 8. Малий любить малювати, та робить це жахливо, а сестра Джі-Ву художницею не є, а є великою розумницею, і стати вчителем малювання сина казково довірливих батьків виявилось зовсім не важко. Не влаштованими лишаються безробітні батьки цих кмітливих та винахідливих молодиків. Як раз “їх місце” поки що займають молодий водій та вічна домогосподарка… Це лише маленька частина тої каруселі, того сюжетного калейдоскопу, того нестримного виру, який чекатиме глядачів протягом 130 хвилин фільму.

Gisaengchung

Режисером та со-сценаристом “Паразитів” є Пон Чжун-Хо, який зрежисував один з найпопулярніших фільмів Південної Кореї — постапокаліптичний екшн “Крізь сніг”, а також одну з кращих стрічок 2017 року (згідно мого рейтингу) — “Окча”. І ось чергова подолана вершина. “Паразити” в сумі вже зібрали біля 90 млн доларів, будучи при цьому в кращому випадку арт-мейнстрімом. Хочеться вірити, що і в України цей фільм продовжить розпочату “Зеленою книгою” тенденцію масово ходити на оцей малозрозумілий, але до біса перспективний напрямок під назвою “арт-мейнстрім”.

Під час перегляду кіноглядач може пережити величезний спектр емоцій та відчуттів: здивування і враження від частих несподіванок та просто потужних моментів, захоплення від розуму бідняків та чітких моделювань ситуацій ними, сміх від звичайного гумору, гнів за дії тих чи інших героїв, жах від дії тих чи інших покидьків, знову сміх від чорного гумору стосовно дивакуватих ситуацій, співпереживання постраждалим чи знедоленим, шок від дій і подій, і звичайно естетичне задоволення від високомистецького творіння.

Gisaengchung

Не так і легко згадати настільки потужний, цікавий, різнорівневий та вражаючий сценарій, як тут. Ця робота не може опинитися за бортом номінантів на кращий сценарій від “Оскару” і усіх інших кінопремій світу. Та й за кращий фільм спокійно може позмагатись — минулорічний приклад “Роми” доводить, що не тільки англомовні стрічки мають шанси на перемогу. Ніде не затягнуто, усе вчасно і доречно, насиченість подій добре лягає в дозовану загальну динаміку, часта зміна настроїв та акцентів не робить з кіно винегрету. Регулярні вставки гумору, математичний прорахунок дій бідняків, різнорівневе стикування різних ментальностей, непредметний та в той же час тотально присутній абсурд, а також атмосфера неминучості смерті гармонійно поєднуються разом, роблячи цим над глядачем свою справу — емоційно та естетично виснажувати його. За стартовою невеликою розкачкою сюжет починає захоплювати, згодом дивувати все новими і новими подіями. Потім з’являється друге сюжетне дно, при чому в усіх смислах. Коли вже думаєш, що здогадуєшся про подальші події, відбувається черговий сюжетний викрутас, від якого аж підкидає в кріслі. Після цього здаєшся і просто вкрай охреніло спостерігаєш за усім божевіллям, яким сиплять з екрану герої стрічки. А коли подумав, що ось він, кінець, та де там — все перегортається з ніг на голову. Мова зовсім не про мозковимикаючий екшн — перед нами дуже тонка, їдка, безжальна, безкомпромісна соціальна сатира. Це абсолютно універсальна історія про несумісність різних соціальних верств; про суспільну прірву, містком через яку може бути лише цинічний розрахунок та безупинний обман; про неминучість конфлікту між соціальними класами, про оту “межу”, яку, за словами начебто доброго голови родини Парків, “не можна переходити”. Добрі вони то добрі, та ця межа є, була і завжди буде між тими хто живе багато, і тими, хто лише прагне до цього, хто лиш паразитує на тілі багатих світу цього. І запах цих паразитів нікуди не дінеться, він буде йти за ними і осідати в оселях, що їм не належать. Та й відповідь на питання, хто ж насправді паразити, залежить лише від глядача — режисер не займається моралізаторством, а тільки дає гостросоціальну їжу для роздумів.

Gisaengchung

Один з найдивніших, найбільш вражаючих, найсмішніших (як би це парадоксально не звучало), та просто найсильніших фільмів цього року, який після перегляду не можна забути і який навряд чи залишить когось байдужим, навіть якщо і не сподобається. Те кіно, яке, як і личить справжньому мистецтву, виконує безліч функцій — приносить щире задоволення, наповнює найрізноманітнішими емоціями, від душі веселить, відверто лякає, змушує замислитись, вмикає роботу мозку після перегляду, породжує змістовні діалоги з іншими кіноглядачами, розширює межі сприйняття кінематографу. Дивитись “Паразитів” всім. Звичайно 10 із 10.

Дмитро Майстренко

 

Читайте також рецензію Анастасії Лях

Також дивіться матеріал про 10 кращих корейських фільмів

Комментарии