Хорошее кино — kinowar.com — Киновар | Сонцестояння: екзистенційний, шаманський, з елементами дикого гумору, денний фолк-хорор
Хорошее кино — kinowar.com — Киновар

Сонцестояння: екзистенційний, шаманський, з елементами дикого гумору, денний фолк-хорор

Які ж милі та добрі люди, от тільки Бог у них дивний

Зараз в наших кінотеатрах є змога подивитись стрічку, яка, схоже, стала культовою ще до виходу на екрани. Неймовірно високий рівень очікувань у прихильників жанру та просто любителів нестандартного, божевільного кіно викликали трейлери до стрічки та ім’я режисера. Арі Астер, який зняв неперевершений розумний хорор «Реінкарнация» (Hereditery) 2018 року. В результаті “Сонцестояння” не те що виправдало очікування, а виявилось значно ширшим, глибшим та потужнішим, ніж прогнозувалось.

Midsommar

Позиція редакції може не співпадати з думкою автора

Головною героїнею фільма є молода дівчина Дані, яка в один день втратила всю родину, а відносини з її хлопцем, відвертим козлом Крістіаном, знаходяться в критичному стані. Та ось швед Пелле вмовив цього козла та двох його друзів відвідати якесь відірване від цивілізації поселення в самій Швеції. Чотири молодики та Дані, яка прагне відійти від втрати та врятувати стосунки з Крістіаном, рушають в Скандинавію. Це селище, на перший погляд, є якоюсь неохіппанською спільнотою, тут немає грошового обігу, усі ходять в білих одежах, постійно посміхаються та об’єднуються навколо своєї релігії — суміші оккультизму, язичництва, давніх скандинавських вірувань та відвертого мракобісся. Раз на 90 років в цій общині проводять цілих комплекс загадкових обрядів на честь дня Сонцестояння, і це все триває 9 днів. В кінці усього обирають королеву комуни. Сонце світить, це небо хмар не знає, навіть ніч не зовсім темна, корівки пасуться, дивні люди тривожно дружелюбні, притрушені обряди начебто не віщають чогось страшного, і наші герої почали розчинятись в цьому середовищі. Та не все так просто, і реальність їх підвела….

Екзистенційний. Шаманський. З елементами дикого гумору. Фолк-хорор. Денний хорор.

Такий набір різних, не зрозуміло як поєднуваних жанрів, не завжди несе за собою щось дійсно якісне. Творці, як правило, мають сильні сторони, які розвивають в своїх фільмах, і вхід на інші, часто протилежні жанрові та стилістичні території, породжує важко зрозумілу суміш. Та ось Арі Астеру, режисеру усього двох фільмів, вдалось неймовірно сильно та гармонійно усе змішати, і в результаті створити фактично новий піджанр, без офіційної назви, та я це назву шаманський хорор (чи антихорор).

Солнцестояние (Midsommar)

Екзистенційний. Фільм чітко зображує внутрішню боротьбу Дані (в більшій мірі) та трьох друзів (в меншій) зі своїми проблемами, фобіями, моральними обмеженнями, минулим. Боротьбу із самим собою, яка, як правило, закінчується власною поразкою. І це кіно про вибір людини, яка опинилась в здавалось би контрольованих обставинах.

Шаманський. Стрічка триває дві з половиною години. Не сказати що вона динамічна, за екшеном звертатись до форсажів і прочої муті, всі події можна було б вмістити в півтори години. Та не дивлячись на це все, шаманський сюжет і відповідно шаманська та радикально тягуча атмосфера стрічки категорично не дозволяє відірвати вражені, перелякані очі від екрану. Ні на хвилину не зводити погляд, кліпати страшно, бо можна пропустити якусь важливу деталь (в результаті все пропустив і довелось набиратись пояснюваннями більш уважних глядачів). І отой візуальний та емоційний жах, який відбувається в “Сонцестоянні”, занурює в себе, закидає з головою і душею в свій світ, діє на свідомість абсолютно гіпнотично, можна сказати по-шаманськи. Востаннє таке було на естетичному треші “Екстаз”, та тоді все ж таки були ледь помітні думки втекти з кінотеатру і набити пику Гаспару Ное. На “Сонцестоянні” я би сидів і 4, і 5 годин, якби був такий хронометраж. Потім мабуть здурів би, та все рівно висидів би до кінця.

Midsommar

З елементами дикого гумору. Є чорний гумор, який вміє органічно існувати в рамках трилерів і навіть хорорів. Це Джордан Піл з фільмами «Пастка» (Get Out) та «Ми» (Us). Є гумор тарантіновський та ранньогаєрічовський. Є сатира — це “Смерть Сталіна” звісно. Є тупий американський. І купа інших гуморів. А є повністю притрушений, алогічний, дикий, парадоксальний гумор, якого несподівано багато в “Сонцестоянні”. Від цього гумору місцями навіть соромно, бо дико смієшся із жахливих по суті речей. І він цілком суб’єктивний, бо від епізоду, який нестримно розсмішив, інший відверто буде в шоці. Цей гумор дикий і тим, що, таке враження, пробуджує якісь дикі інстинкти, які не личать сучасній людині.

Фолк-хорор. Фоном та рушійною силою є старі народні вірування, які в дуже збоченій формі жителі містечка відновлюють. Крім релігійних актів автори дуже досконало, реалістично та детально передали побут та погляди на культуру сільських жителів. Одяг, їжа, денний порядок, розподіл праці, древні руни, архітектура — наче Discovery подивився, а не хорор.

Midsommar

І головне визначення фільму — денний хорор. Про це всі написали, та я повторюсь. На відміну від переважної більшості хорорів в “Сонцестоянні” всі події відбуваються вдень, в максимально світлих кольорах. Світліше за картинку цієї стрічки може бути… Та ніщо не може бути. І в цьому криється один із безлічі парадоксів цього творіння Арі Астера — безнадійний, всесильний та всеперемагаючий жах подається через максимальну кількість світла на екрані. Це як вбивство з посмішкою на обличчі, як змішувати віскі з горілкою, як купувати сніг влітку. І не дивлячись на важку сумісність жаху, страху та світла, в “Сонцестоянні” це працює дуже сильно, і додає того шаманського духу, через що під час кіно фактично зникаєш, при цьому охриніваєш від подій майже щохвилинно.

І останнє. Хорор “Сонцестояння” — не хорор. Не хорор згідно умовного кінокласифікатора. Швидше антихорор.“Сонцестояння” — це широченне, нічим не обмежене кіно, яке живе за своїми правилами, не дотримуючись усіх інших правил, яке існує в світі свого унікального піджанру, без наступників (а піди зніми щось подібне) та попередників (“Плетену людину” не згадувати, це інше кіно в усьому). Ніхто не вистрибує з темних кутів, нагнітання створюється більш атмосферою та безнадією, ніж музикою. Про те, що відбудеться далі страшенно здогадуєшся, бо детективна складова для Астера, схоже, в кінці пріоритетів, це кіно бере безліччю інших якостей. Тут відносно невелика концентрація саме візуальних елементів хорору, адже воно страшне не кров’ю, розідраними тілами чи чудовиськами. Воно страшне постійним очікуванням жаху (постійно повторюю це слово, та як раз усе описується ним), усвідомленням того, що в будь-яку мить захочеться заплющити очі (та пам’ятаємо що не можна), розумінням неминучості жаху, усвідомленням його високого градусу і тим, що зло фільму, це не ман’яки, прибульці чи нацисти. Зло тут це люди, цілком звичайні, без очевидного криміналу в діях, на вигляд добрі, такі як ми усі люди.

Midsommar

“Сонцестояння”, я вважаю, є гучною подією в історії кінематографу. Ніхто так, як Арі Астер не знімає кіно, він по суті створює напрямок інтелектуального хорору (антихорору). Тут багато символізму, загадок, рун на невідомій мові, вільних трактувань та можливих теорій. І в цьому копатись чомусь хочеться, як розшифровувати тексти пісень БГ чи залазити в мозок Лінча. Невразливим, кіноестетам і особливо працівникам галузі таке пропускати дуже не бажано.

Дмитро Майстренко

Комментарии