kinowar.com

Актори фільму про події в ЛНР «Забуті» Марина Кошкіна та Данііл Каменський відповіли на гострі питання у відвертому інтерв’ю

22 серпня в рамках фестивалю «Молодість» відбудеться прем’єра фільму «Забуті»

Забуті фільм

Фільм розповідає про двох дуже різних людей, які живуть в окупованому Луганську. Ніна — вчителька, Андрій — сімнадцятирічний хлопець. Ніна виважена, інтелігентна, викладає українську мову; Андрій, навпаки, імпульсивний хуліган. Незважаючи на те, що їх характери дуже різні, майже протилежні, їх об’єднують почуття. Перше почуття — бажанная жити в Україні, яка про них забула. А друге — кохання.

Режисер фільму — Дарія Онищенко. Головні ролі виконали Марина Кошкіна (Ніна) та Данііл Каменський (Андрій). Ми вирішили поставити акторам одні й ті самі питання щодо фільму та загальної ситуації навколо війни та окупації, політики та громадянської позиції у ці складні часи. На щастя, Марина та Данііл виявилися дуже відвертими та не ховалися за політкоректністю. Їх відповіді чесні, а позиція навіть більш смілива, ніж у їх персонажів.

Отже, kinowar.com презентує ексклюзивне інтерв’ю Марини Кошкіної (Ніна) та Данііла Каменського (Андрій), головних героїв фільму «Забуті».

  • Що спільного ти маєш зі своїм персонажем, а які його риси тобі категорично не властиві?

Марина: Моя Ніна сильна, і в той самий момент самотня та дуже чутлива жінка. Ось це дуже мені близьке. Я «кішка, яка гуляє сама по собі». Вона теж для мене «кішка», якій хочеться тепла, любові. Кішка, яка може пошгрябати кігтями, коли їй роблять боляче. Кішка, яка хоче втекти. Я більш гостра на язик, ніж Ніна, іноді нетерпляча. А моя героїня може змовчати та піти на компроміси заради чоловіка, наприклад, а от я ще в цьому плані «зелена», думаю за себе, і живу так як мені хочеться. От якщо б хотіла поїхати, як цього хоче Ніна, то давно б поїхала звідти…

Данііл: Андрій амбітний та мріє про оптимістичне майбутнє, сміливий і впевнений у своїх діях. Саме цими властивостями я наділив його від себе. А такі риси характеру як імпульсивність, різкість та зухвалість я вивчав зі свого оточення, а також дивився деякі фільми і будував своєрідну психологію свого персонажа. Режисерка Дарія Онищенко порадила мені подивитися «Брат-2», де деякі «фішки» Сергія Бодрова я запозичив для свого герою.

  • Кіно — один з найбільш ефективних інструментів пропаганди. Як ти вважаєш, чи може бути пропаганда вірним шляхом, якщо це дійсно робиться в інтересах країни та суспільства?

Данііл: Я називаю це «Пропаганда здорового глузду» або «Пропаганда правди». Звичайно, вона має бути. Але! Тільки шляхом правди, здорового глузду та висвітлення дійсно важливих речей пропаганда спрацює правильно і на благо людей. Усіх людей, незалежно від того, по яку сторону барикад вони знаходяться. 

Марина: Не люблю слово «пропаганда», воно для мене як «гра в одні ворота». Я думаю, кіно не повинно висловлювати тільки одну думку, чи піднімати якісь питання і одразу на них однозначно відповідати. В хорошому кіно всі мають право на свою правду та позицію. А глядач вже дивиться та вирішує, відповідає на питання собі. От ви питаєте про інтереси країни та суспільства? Раніше, коли знімали кіно, то багато чого писали та знімали в інтересах країни, а ще не казали та вирізали, бо це було теж в інтересах країни. А зараз можемо говорити та знімати так, як хоче автор — це добре! Тому наше кіно — авторське.

Забуті Марина Кошкіна

Важливо думати не про інтереси країни, бо у кожної людини — свій інтерес, всім не догодиш. Важливо мати інтерес до людей. Всіх людей. Кіно про людей та для людей — це важливо! Але не для того, щоб сподобатись глядачу. Ми виховуємо нашого глядача, ми — люди культури, знайомимо зі світом цим, а от який наш культурний світ, який сенс ми вкладаємо? Щось комерційне аби «поржать», або щось дійсно важливе для всіх нас та серйозне, де треба подумати.

Кожен з нас — частина нашої країни. Все йде від нас. От мій інтерес — звернути увагу людей на те, що люди з Донбасу — не зрадники, як багато хто думає, що не треба всіх рівняти. Досить гоніння! Досить їх жаліти! Важливо взаєморозуміння. А воно починається з малого. Мій інтерес, щоб мої діти знали рідну мову, історію, пісні наші. Як майбутня мама, я повинна зробити все для цього. Стати прикладом. А як мої діти далі будуть це використовувати, то їх особиста справа. Це їх вибір буде.

  • У фільмі присутня дуже відверта сцена, в якій героїня зраджує свого чоловіка. Яке твоє особисте ставлення до зради? І чи, на твою думку, можна зрозуміти героїню у даному конкретному випадку?

Данііл: Так, це був мій перший досвід у таких відвертих сценах. А що стосується зради, я вважаю, що вона не стається сама по собі просто так, у кожного індивідуально має бути об‘єктивна причина. Хоч більшість цього не усвідомлює, але кожен шукає того, чого йому не вистачає. Ніна зрадила своєму чоловікові, бо шукала підтримки і взаєморозуміння. Саме це вона знайшла в очах і діях Андрія, однодумця, який здавався набагато ближчим до неї ніж чоловік. Я абсолютно розумію її вчинок.

Марина: Тема  жіночої зради мені дуже цікава, і розібратися в тому не так просто, бо кожна зрада — то щось таке особисте, причини різні.. Я не засуджую вже давно людей за жодні вчинки, навіть якщо вони протиречать всім моральним нормам. Я чомусь намагаюсь зрозуміти таких людей, відчути, як в житті так і в роботі над роллю.

  • Головні герої, кожен із своїх причин, мають бажання виїхати нарешті з окупованої території ЛНР. Як вважаєш, що їх стримує зробити це тут і зараз?

Данііл: У кожного своя індивідуальна історія, особистий життєвий шлях. Спочатку, здавалося б, їх нічого не стримує, і вони могли б одразу поїхати куди завгодно. Але по мірі розгортання сюжету глядач зрозуміє, що все не так просто і є об‘єктивні причини, що стримують героїв покинути цю територію.

Забуті Даніїл Каменський

Марина: Це їх дім, тут все… Це дуже складно поїхати та залишити все, що для тебе так важливо. Але Ніна розуміє, що це вже їх дім тільки по документах, внутрішньо все для неї чуже. А жити там, де відчуваєш себе гостем — це не для неї. Жити за чужими правилами, де треба думати, що казати, як казати, та не забувати дивитись на годинник, бо коменданська година — це не життя. Я б поїхала одразу, мене б не тримало нічого, я б в такому режимі не змогла! А моя героїня без чоловіка не може, а це важливий момент, бо говорить про те, що  вона любить.

  • Чи може кіно у такі складні часи лише ставити запитання та залишати їх без відповіді? Чи можуть режисер, сценаристи, актори залишатися нейтральними та не пропонувати власну думку глядачеві щодо актуальних подій сьогодення?

Данііл: Що таке бути відповідальним громадянином? Це мати свою обґрунтовану думку, що стосується подій довкола. Знати і захищати свої права і права інших людей, відповідально виконувати свої обов‘язки. Коли у країні відбуваються такі події як зараз, жоден не може казати, що його це не стосується або мовчати про це. Кожен, хто працював над цим фільмом, доклав своїх зусиль, аби правда була почута і побачена. Ніхто з нас не стояв осторонь. Так має бути усюди. 

Марина: Кіно має ставити питання та залишати без відповіді — дуже вірно, бо тоді у людей є вибір. Нейтральними? Ні, ні, ні, і ще раз ні. Або ти «гарячий», або «холодний». Теплі люди мені не цікаві. Актор без власної думки, своєї позиції, яка б вона не була, мені  не цікавий на сцені і в кіно, бо то виходить просто виконання ролі, а мені цікаво завжди щось особисте, те, що приносить актор та вкладає в свою роль. Особистість — це рідкість, бо такі люди не всім подобаються, але я таких людей знаю, і вони мене теж (посміхається).

  • Заради спасіння Андрія з в’язниці Ніна зважується на відчайдушний крок і погоджується зробити все, чого від неї вимагають міліціянти. Як гадаєш, що вдіяв би Андрій, якби він дізнався про це? 

Данііл: Ретельно вивчивши характер Андрія, точно можу сказати, що він би зробив усе можливе, аби міліціянти були покарані за свої дії у будь який спосіб. Він би зробив це, навіть якщо б йому довелося добряче заплатити за цей вчинок.

Забуті Кошкіна Каменський

Марина: Думаю, він би бився до останнього, навіть, якщо б в нього не було зброї. Він — максималіст, не боїться, от саме це її так приваблює в ньому, ось це бажання жити та не думати про наслідки. Вона не підтримує такого патріотизму і каже про це йому. Але каже одне, а думає, що насправді він її «герой», споріднена душа. Вона трохи заздрить йому, бо сама так не робить.

  • Що змусило Ніну звернути увагу на відчайдушного підлітка того дня, коли він повісив український прапор на даху школи? 

Марина: Їй хочеться забути, що вона вчителька, що повинна залишатись вихованою людиною, бо що люди скажуть, подумають; про це не забуває нагадати їй чоловік, бо для нього важлива суспільна думка. Але вона робить те, на що б ніколи не зважилась, веде себе як дівчисько і біжить до хлопця, щоб поцілувати. Чи цей вчинок правильний? Чи шкодує? Не знаю… що зроблено, те зроблено, але з хлопцем так не треба було, от мені, Марині, його шкода. Ми несемо відповідальність за тих, кого приручили, хоча вона цього не хотіла.

Данііл: Я думаю, що це той самий імпульс, що ми відчуваємо кожного разу як хтось робить те, що змушує нас дихати в такт з цією людиною, розуміти кожен її вчинок.

  • Чи має шанси такий фільм стати масовим, популярним? Чи може гостре соціальне кіно виходити на потужний рівень популярності, обговорюватися у кожній родині, бути чимось загальновідомим?

Данііл: У фільму є всі шанси стати масовим або навіть культовим. Все залежить від того, наскільки глядачі готові сприймати відверту правду. Взагалі гостре соціальне кіно спокійно може виходити на потужний рівень і гідно конкурувати з іншими жанрами.

актори фільму Забуті

Марина: Шанси є завжди! Але багато чого залежить від нас самих, я про те, що треба говорити про наше кіно, радити один одному, якщо фільм дійсно вартий уваги, щоб люди знали та ходили в кіно. Це тривалий процес звикання до того, що в Україні знімається кіно. У нас авторське кіно, ми отримали хороші відгуки від європейського глядача, тож зараз чекаємо нашу прем’єру, і те як у нас приймуть, то тільки питання часу. Але я вірю в те, що глядач буде ходити, що для людей це буде важливе кіно. Хочу, щоб приходили родинами на фільм, бо тема взаєморозуміння, взаємопідтримки та зради стосується кожного з нас, для мене цей фільм більше про взаємовідносини у сім‘ї, а не про війну та людей з Донбасу. І дуже важливо, що на наш фільм можуть приходити люди з порушеннями слуху та зору, бо для них будуть створені спеціальні умови перегляду фільму — додатки, якими вони можут скористатись у своєму смартфоні на будь-якому сеансі фільму. Це круто!

  • Які дії головних героїв ти вважаєш виправданими, а які — зухвалими та легковажними?

Марина: Я вважаю, що вчинки героїв виправдані, я не можу сказати, що щось правильно, а щось ні. Все життєво — це головне!

Данііл: Абсолютно усі дії головних героїв я вважаю виправданими. Кожен з акторів доклав багато зусиль для того аби вчинки персонажів мали мотивацію і сенс. 

  • Тарантино вбиває Гітлера та переписує історію. Українські кінематографісти знімають іронічну чорну комедію “Наші котики”. Чи є можливість та чи доречно знімати щось гостре та нестандартне про події, які ще тривають та які є джерелом болю для багатьох співвітчизників? 

Данііл: У Древнії Греції започаткували такий жанр як комедія. На публіку іронічно виносилися актуальні події тогодення. Це один із способів прийняття і усвідомлення реальності. Він існує вже дуже давно. Зараз цей жанр присутній у кіно. Я вважаю його доречним, він може існувати, але потрібно бути дуже уважним і точним, щоб не перетнути межу. Це складно.

Марина: Я думаю, що треба знімати щось нестандартне, з гумором, бо як без цього. Вони пішли на війну не для того, щоб ми страждали та жаліли їх, а навпаки, щоб наше життя стало краще. Я знаю, що наші герої самі багато сміються та іронізують з приводу всіх цих подій — це нормально, бо так виростають крила та відкривається друге дихання. Головне, щоб наше кіновиробництво не знімало тільки про війну та патріотизм лише тому, що ця тема актуальна зараз. Бо чула і таке: “Ой, напишу про війну, то ж актуально… пітчинг пройду”. Людині не важлива історія, а важливо зняти кіно та отримати гроші. Ось такого не повинно бути.

  • Якби Ніна дізналась, що сталось з Андрієм, якими б були її дії?

Марина: Не знаю, не знаю…

Забуті Даніїл Каменський

Данііл: На це питання фільм не дає відповіді. Я теж можу тільки припускати. Хай глядач уявляє сам. 

  • Чи вважаєш ти фінал цієї історії справедливим для її героїв?

Марина: Здається, то тільки початок. Фінал відкритий.

Данііл: Справедливість обирає не кожного. Хтось отримує те, чого дуже довго прагнув, а комусь доля надає інші варіанти вибору. Насправді дуже складна тема. Хотів би з кимось подискутувати про це.

Читайте також:

Де дивитися українське кіно онлайн легально

Найочікуваніші українські фільми 2020 року

Найкращі українські фільми 2019 року

Найкасовіші українські фільми 2019 року

Якщо вам подобається те, про що ми пишемо, ви можете підтримати наш проект

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:

Комментарии