kinowar.com

Сходи (The Staircase)

Секундочку...

Кіно дійсно змінює людські долі і змінює світ. Про це говорить і це доводить один з найцікавіших серіалів цього року «Сходи», в якому зіграли Колін Ферт, Тоні Коллетт, Жульєт Бінош, Дейн ДеГаан, Софі Тернер і Майкл Стулбарг. Ця реальна американська історія, що сталася 2001 року у провінційному містечку Північної Каліфорнії, є поєднанням сімейної драми, юридичної драми, тюремної драми і детективу. Вона також говорить про те, що речі, які здаються неймовірними, можуть бути цілком реальними, а ті, що виглядають реальними, можуть виявитися суцільною вигадкою. Про те, що система і правосуддя не просто неідеальні, а дуже і дуже далекі від правди і є здебільшого лише умовністю і набором кримінальних кліше. Про те, що одна мить, одна випадковість здатні перевернути звичний і приємний світ догори дриґом, обернути щасливе життя на токсичний жах, проти якого немає ні сил, ні протиотрути.

Проект створив режисер і сценарист Антоніо Кампос, знаний за похмуро-жорстким психологічним портретом американської провінції «Диявол назавжди». В основу ліг французький документальний міні-серіал Жана-Ксав’є де Лестрейда, що вийшов 2004 року і показав, хто такий Майкл Пітерсон – не надто успішний письменник, колумніст, автор критичної політичної колонки у місцевій газеті, кандидат-невдаха у мери, бісексуал, трохи брехун (як і усі ми, бо ж «усі брешуть» казав доктор Хаус), батько чотирьох дітей і… чоловік, що нібито вбив нібито кохану дружину на злощасних сходах власного будинку.

Історія, як часто буває у детективах, починається із дзвінка у 911. Чоловік нерівним зляканим голосом каже, що його дружина впала зі сходів і потребує термінової медичної допомоги. «Вона ще дихає…», — каже чоловік, а дівчина-оператор кол-центру питає, скільки сходинок на тих сходах, з яких впала жінка… Через кілька хвилин чоловік передзвонює і каже «Вона більше не дихає…». Приїжджають швидка і поліція. На сходах дуже і дуже багато крові. На підніжжі східців лежить нерухоме жіноче тіло, наче зламана лялька. До будинку заходить один з синів головного героя, що щойно повернувся з вечірки. «О господи! Що сталося?? Батьку! Що сталося??». Парамедик каже «Хлопче, це твоя мати? Мені шкода… Вона померла». Чоловік мовчить і плаче. Юнак від шоку питає дурню: «Ні, це моя мачуха… І що, її ніяк не можна врятувати?..».

Нібито нещасний випадок виглядає незрозуміло і підозріло. Сходи не круті й не великі, без гострих кутів. Але на нібито рівному місці шокуюче величезна купа крові. Усі стіни заляпані, наче сталася різанина, а на тілі покійної купа порізів і саден. Знічений чоловік щось бубонить, говорить сам із собою, наче не при собі. Син просить викликати для батька психолога. Та натомість поліція раптово і різко змінює настрій цього трагічного інциденту: «Нікому не залишати будинок! Це місце злочину».

Смотрите легально на MEGOGO

З перших кадрів «Сходи» шокують не лише діючих персонажів, а й глядачів. Око одразу вихоплює незручний, жахаючий натуралізм: героїня Тоні Коллетт лежить не лише у калюжі крові, а й у калюжі сечі, пляма якої добре помітна на світло-сірих облягаючих тренувальних штанях. Кампос не смакує неприємні деталі, а просто наочно показує, що реальна, а не кіношна смерть виглядає потворно, огидно, моторошно… не тому, що обов’язково відбувся якийсь злочин, якийсь вияв людської агресії чи ненависті, або садизму… а тому, що у тілі, яке щойно жило, думало, відчувало…, не лишилось нічого, окрім фізіології і скляного погляду. Лишилась лише поламана лялька.

Кампос не зациклюється на дилемі, винен чоловік чи ні (достеменно відповідь на це запитання знають лише сам Майкл Пітерсон і його загибла дружина). Режисер фокусується на соціальній системі і життєвих випадковостях, які наче злий рок можуть за мить перекреслити, переламати, знищити нормальне життя, що ще хвилину тому здавалось таким… звичайнісінько непоганим і навіть хорошим. І система, що складається зі шаблонів, готових моделей, ніколи не повірить у неймовірну випадковість, бо неймовірна випадковість – протилежність кліше. Система легко піджене будь-яку унікальну сім’ю (адже сім’ї так само усі унікальні, як і кожна окрема людина; схожі одна на одну, іноді дуже і дуже схожі, проте все ж унікальні) під зрозуміле лекало: чоловік зрадник, що ховає на ноутбуці гей-порно та переписки з чоловіками, і ревнива дружина, що розкрила брудну таємницю, влаштували сварку; чоловік невдаха без грошей, що і письменник такий собі, і політик не дуже, та успішна і фінансово забезпечена дружина, що працює топ-менеджером у великій компанії, влаштували сварку; чоловік, у якого на шиї четверо дітей від попередніх шлюбів, і дружина, у якої всього лише одна донька (нібито розумна й слухняна на відміну від непутьових дітей чоловіка), влаштували сварку…

І у сварку з насиллям повірити і легше, і… приємніше. Так, приємніше. Бо ж громадськість полюбляє чужі скандали, чужий бруд, чужий жах… А у простому падінні зі сходів немає нічого цікавого і гостренького. І ось така дурна і страшна випадковість (якщо припустити, що дружина Майкла Пітерсона справді просто оступилася та упала, причому упала настільки фантастично невдало і дивно, що місце падіння перетворилося на криваву баню) може кожної миті статися з абсолютно кожним. І ніхто не застрахований від системи, яка захоче обернути неоковирний і химерний випадок у типовий трюїзм.

Випадковість… Антоніо Кампос розкидає по флешбеках різноманітні натяки на випадковість. То Кетлін Пітерсон, ще жива і здорова, іде тими самими сходами і перечіпляється, та без якихось наслідків, просто буденно зашпорталась і пішла далі. То героїня після кількох бокалів вина невдало стрибає в неглибокий басейн і травмує шию. То тягне шнурівку висувних сходів на горище, і ті випадають так стрімко і ваговито, що трохи не убивають жінку, яка ледве встигає відступити назад… І будь-яка з таких чи подібних на ці випадковостей може перевернути нормальний світ з ніг на голову, і ми проти них, проти випадковостей, цілковито безсилі (в одному фрагменті, вже після інциденту, Кампос показує центральних героїв у автівках на шосе; він знімає перевернуту автостраду і перевернуті догори ногами машини, у яких відповідно сидять перевернуті персонажі – їх світ перевернувся догори дриґом).

Але якщо перевернути догори ногами сходи…, нічого не зміниться. Бо будь-які сходи однаково ведуть як і вниз, так і вгору; як до раю, так і до пекла. І так само в обидва напрямки працює дивний і неймовірний всесвіт кіно. З одного боку, перевертає, переробляє, трансформує реальність; з іншого – відображає, відбиває, віддзеркалює дійсність, як люстро. І так, кіно безумовно спроможне змінювати людські долі і навіть іноді міняти систему. Через кіно і завдяки кіно можна пізнати і зрозуміти іншу людину, розкрити загадку чужої душі. А іноді (як монтажерка французького документального фільму Софі у виконанні Жульєт Бінош) через кіно, завдяки його особливій правдивій магії, можна навіть по-справжньому когось (героя чи антигероя – неважливо) полюбити…

Анастасія Лях

Сходи (The Staircase)

2022 рік, США

Продюсери: Антоніо Кампос, Меггі Кон, Марша Л. Свінтон, Рендолл Постер, Крейг Шіловіч, Емілі Качмарек, Крістіна М. Фітцджеральд, Меган Еллісон, Керол Кадді, Жан-Ксав’є де Лестрейд, Метью Белгіті

Режисери: Антоніо Кампос, Лі Джаньяк

Сценарій: Антоніо Кампос, Крейг Шіловіч, Емілі Качмарек, Меггі Кон

У ролях: Колін Ферт, Тоні Коллетт, Софі Тернер, Жульєт Бінош, Патрік Арнольд Шварценеґґер, Паркер Поузі, Майкл Стулбарг, Олівія Деджонг, Дейн ДеГаан, Розмарі Девітт, Одеса Янг, Тім Гіні, Каллен Мосс, Марія Діззія, Вінсент Верміньйон

Оператори: Ліл Вінсент, Майкл Світак

Композитори: Денні Бенсі, Заундер Юрріанс

Секундочку...

Отзыв о сериале Сходи (The Staircase)

Комментарии