kinowar.com

Загублене місто (The Lost City)

Секундочку...

Сандра Буллок у свої 57 (майже 58) доводить, що і ромком, і пригодницький екшн їй усе ще по зубах, і будь-які вікові жіночі стереотипи вона лускає з легкістю і шармом. Ченнінг Тейтум у свої 42 все ще виглядає як юнак і король звабливого оголеного танцю. Бред Пітт у свої 58 усе ще красивий як бог. А Денієл Редкліфф у свої 32 все ще дуже схожий на школяра, лише з бородою. І ця напрочуд цікава різномаста, строката компанія добряче веселить і веселиться у джунглях. Без скатологічного гумору, проте цілком по-дорослому. Не надто інтелектуально, проте досить розумно. Без шмарклів, проте цілком романтично.

Ніби «Індіана Джонс» зустрівся із «Пропозицією», і вийшов такий собі «Роман з каменем» для сучасного покоління, де герой і героїня, діти асфальтових джунглів, куди більш незграбні і більш справжні посеред тропічної дичини, а жінка, як то є і в реальності, хоч і не проти побути «дівою у біді», та радше виступає матусею для недоладного «принца». Втім, це історія якраз про те, що не варто судити книжку за її обкладинкою, тож і сюжет, і персонажі тут успішно протистоять кліше і усередині виявляються глибшими і оригінальнішими, ніж здаються з фасаду.

Лоретта Сейдж – відома письменниця, авторка популярного циклу у жанрі пригодницького любовного роману. Колись вона була археологинею і науковцем та разом з чоловіком-археологом шукала і досліджувала древності. Але коханий загинув, і Лоретта майже перестала виходити з дому. Її справжні пригоди перетворилися на вигадку, до якої на потребу публіці вона додала легку еротику, і це відмінно продалося. Тож і читачі, і її видавчиня затребували продовження. Ще та іще…

Але Лоретта, що не вийшла з депресії після смерті близької людини, на додачу поринула в творчу кризу. Бо ж вона набагато розумніша і варта більшого, аніж догоджати тупій аудиторії. Бо ж стіни її пустої квартири нібито стали ще вужчими. Бо ж їй соромно і дискомфортно посміхатися недалеким фанатам у дурному цикламеновому комбінезоні в паєтках («Почуваюся сновбордисткою-психічкою») та влаштовувати клоунське шоу із безмізким красунчиком-моделлю з обкладинки її роману, що носить перуку а-ля Рапунцель і кожного разу на презентації книги обов’язково знімає сорочку, аби фанатки попискотіли від його масних біцепсів. Навіть ті фанатки, що носять окуляри і оманливо здаються бібліофілами.

Смотрите легально на MEGOGO

Це усе дратує і пригнічує Лоретту. Тож, якби не одна надзвичайна подія, вона б знову повернулася до квартири і пірнула б у ванну пити там у екзистенційній самотності біле вино із льодом. Якби її не викрав одержимий мільярдер…

— Тобі варто нарешті вийти з дому, кудись полетіти, побачити світ. Побувати, наприклад, у Древній Греції…
— Я не можу побувати у Древній Греції.
— Літати боїшся?
— Я не можу побувати у Древній Греції, бо Древня Греція залишилася в древності. У минулому, йолопе.

Насправді Лоретта дуже схожа на іншу героїню Сандри Буллок, а саме на доктора Раян Стоун з космічного технотрилеру «Гравітація». Як і Раян, Лоретта втратила найближчу людину і забула, як то по-справжньому жити, відмовилася по-справжньому жити, втратила бажання і смак до життя. Тож, як і Раян, їй треба було переродитися. А щоб переродитися, необхідна добряча струсанина… Джунглі – може й не космос, та перегони, стрілянина, погоня по диких хащах у гламурному рожевому комбезі з прокату – істинно потужний цілющий струс.

У феміністській традиції поряд із героїнею постає не лицар-захисник, а гарненька кімнатна рослина, тотальний нездара, проте щиро закоханий. А щира закоханість спроможна штовхнути найневиправнішого і найнезграбнішого негероя на справжнісінькі відчайдушні подвиги. Хлопчик з обкладинки, звісно, не з тих брутальних чоловіків-майстрів на усі руки, що голіруч впіймають у лісі їжу та добудуть вогонь без сірників. Він з тих, що страждають від алергії, бояться огидних комах і кричать від гусені чи павука як дівчисько, що кладуть у туристичний рюкзак страшенно незручне взуття, лосьйончик і маску для сну. Тож коли Ченнінга Тейтума обліплюють п’явки, він (спустивши штани, як дитина) верещить із заплющеними очима, а Буллок відриває від його гарненької дупи бридких паразитів зі словами «Нічого страшного, це як діставати анчоуси з салату «Цезар».

— Я вже застара для таких авантюр.
— Ні, ти прекрасна!
— Я не казала, що некрасива. Я сказала, що застара, йолопе! (насправді, героїня Буллок жодного разу вголос не називає героя Тейтума «йолопом», проте це слово дуже напрошується у кінці майже кожної адресованої йому репліки).

У підсумку і герой, і героїня, як у дійсно хорошому сценарії, через подолання небезпек і перешкод проходять трансформацію, духовну і трошечки фізичну еволюцію (недарма камео Бреда Пітта – це гуру медитації й просвітлення, бездоганне поєднання ідеального тіла, ідеального розуму, ідеального духу… людина, якої у реальному житті, певно, існувати не може, тож у сюжеті він виступає таким собі богом, завдяки котрому «поєднуються серця»).

«Загублене місто» — історія, як то кажуть, смішна і водночас повчальна. І якщо подумати, вона вчить багатьом простим премудростям. І тому, що світ величезний і не треба зменшувати його до розмірів квартири. І тому, що ніколи не треба вважати себе розумнішим за всіх довкола. І тому, що подивитися обкладинку ще значить прочитати книжку. І тому, що всередині ми не завжди такі, котрими здаємося ззовні. І тому, що не треба бути надто крутим суперпупергероєм, бо раз – і розлетяться мізки з усіма надрозумними думками по усіх усюдах… Щоправда, у кіно на відміну від реального життя будь-який кінець – ще не кінець. Ще є сцена після титрів.

Анастасія Лях

Загублене місто (The Lost City)

2022 рік, США

Продюсери: Сандра Буллок, Ліза Чейзин, Сет Гордон

Режисери: Адам Ні, Аарон Ні

Сценарій: Адам Ні, Аарон Ні, Орен Узіл, Дена Фокс

У ролях: Сандра Буллок, Ченнінг Татум, Денієл Редкліфф, Бред Пітт, Патті Гаррісон, Оскар Нуньєс, Давайн Джой Рендольф

Оператор: Джонатан Села

Композитор: Пінар Топрак

Тривалість: 112 хвилин/ 01:52

Секундочку...

Комментарии