kinowar.com

Одного чудового ранку (Un beau matin)

Секундочку...

Леа Сейду і Мелвіль Пупо грають коханців у стрічці, що може здатися звичайною лав-сторі, хоча насправді є драмою про відчуття, світлою і разом з тим дуже сумною. Як і попередні роботи французької режисерки Мії Хансен-Лев, «Одного чудового ранку» на перший погляд виглядає напрочуд простою історією, буденно-побутовою оповіддю про сіру прозу рутинного життя. Та постановниця, стиль котрої можна назвати вельми скромним і тихим, кожного разу ховає у побуті ненав’язливу дрібку екзистенційної філософії.

Героїня Сейду – мати-одиначка на ім’я Сандра, чоловік котрої, судячи з усього, вже кілька років як помер. Вона є донькою поважного професора і викладача філософії. Працює синхронною перекладачкою. Виховує дочку-янголятко віку молодшої школи і опікується батьком, що хворіє на рідкісну нейродегенеративну недугу і самостійно не може ані спуститися сходами, ані сходити у туалет, і стан його щодня погіршується. Життя у Сандри складне й невеселе, проте її внутрішнє світло, її жага до щастя не згасли. Одного дня цілком випадково вона зустрічає давнього друга, космохіміка, що товаришував ще з її покійним чоловіком, в котрого є підліток-син і дружина. Радість від несподіваної приємної стрічі швидко переростає в дужий сексуальний потяг, закоханість і, можливо, навіть кохання. Та кожний з коханців вдома живе геть непростим життям, і скинути тягар думок і обов’язків вдається лише на кілька годин.

Хансен-Лев доволі незвично поєднує проблемну соціальну драму з еротичною мелодрамою. Режисерка говорить про величезні черги до державних госпісів і космічні ціни приватних пансіонатів, особливо у столиці, в Парижі, що для звичайної родини, навіть враховуючи професорську пенсію, взагалі непідйомно. І паралельно авторка торкається проблеми відсутності законної евтаназії, через що невиліковно хворі є приреченими на багатомісячні, а інколи і багаторічні страждання. Та вона не фокусується на критиці системи чи тим паче на боротьбі з нею. Більше її цікавлять філософія життя і смерті, міркування про щастя і нещастя, про душу, особистість, почуття…

І «Майбутнє» з Ізабель Юппер, і «Острів Бергмана» з Вікі Кріпс і Тімом Ротом так само стосувалися питань філософії існування, хоча на поверхні виглядали не більшими за сімейні, подружні чи постшлюбні негаразди. І якщо дилема героїні Юппер була в тому, чи є свобода від тягарів і обов’язків синонімом щастя, чи навпаки щастям були саме клопоти і турботи (розлучитися, відправити дітей у доросле життя, вийти на пенсію… – це довгоочікуване звільнення чи нестерпна самотність у суміші з трагедією усвідомлення, що більше немає і бути не може жодних планів на майбутнє, котрими переповнялася молодість, а значить, і самого поняття майбутнього для неї більше немає), то героїня Сейду намагається вирішити, чи можна відчувати і проживати щастя паралельно зі спогляданням трагічного кінця найближчої людини.

Смотрите легально на MEGOGO

У фільмі багато сексу й оголеного тіла, проте назвати його еротичним у класичному розумінні кіноеротики важко. І Хансен-Лев, і сама Сейду, що роздягається і займається у кадрі коханням (звісно, далеко не вперше за свою кар’єру, але, здається, вперше так просто), подають секс і оголення знов-таки як звичність, буденність, не картинну постановну шаленість і ефектне скидання завіси, а прозаїчну потребу у зближенні, у «космохімії», у відчуттях.

Саме відчуття і вибір, на думку Хансен-Лев, є тим, що ми звемо «душею» і без чого тіло стає просто оболонкою, коробкою, сорочкою… Батько героїні хворіє на синдром, через який поступово втрачає здатність не лише міркувати, писати, читати…, але й навіть бачити, маючи при цьому цілком здоровий зір. «Його книжки – це тепер більше він, аніж те тіло», – пояснює героїня малій доньці, перебираючи збірники трактатів Канта та Ніцше. «Але ж не дідусь написав ці книжки», – відповідає мала. «Так, проте він їх обрав».

Одного дня колишній професор втратить відчуття настільки, що позбудеться вміння страждати, і йому начебто стане легше. Проте тоді його «я» в тілі вже точно не буде (страждання авторка також подає як складову існування душі, і саме тому не перетворює їх на нестримну, бурхливу чи гнітючу й похмуру драму, тож навіть тоді коли Сейду сумує і плаче, на її стомленому, виснаженому, та все одно дуже живому обличчі залишаються світло й гармонія, злагодженість з будь-якими гранями буття). І зрештою він, ніби повертаючись до ембріональної стадії розвитку, розучиться ходити, сприймати, реагувати, засинати і просинатися, і одного дня просто не встане з ліжка… Одного чудового ранку, хоча й не відчувши чудовість і взагалі не відчувши нічого, та кінець-кінцем він звільниться. І звільниться вона. І ранки, чудові й не дуже, триватимуть далі…

Анастасія Лях

Одного чудового ранку (Un beau matin)

2022 рік, Франція/ Німеччина

Продюсери: Філіпп Мартін, Герхард Мейкснер, Роман Пауль, Олів’є Пере

Режисер: Міа Хансен-Лев

Сценарій: Міа Хансен-Лев

У ролях: Леа Сейду, Мельвіль Пупо, Паскаль Греггорі, Ніколь Гарсія, Каміль Лебан Мартінс

Оператор: Дені Ленуар

Тривалість: 112 хвилин/ 01:52

Секундочку...

Комментарии