kinowar.com

Сірано (Cyrano)

Секундочку...

Зірка «Гри престолів» Пітер Дінклейдж грає славнозвісного французького поета і дуелянта із сімнадцятого сторіччя Сірано де Бержерака у музичній постановці британського режисера Джо Райта. Треба зазначити, що у постановника було чимало досвіду костюмованих драм і мелодрам («Гордість і упередження», «Анна Кареніна») та був досвід воєнного байопіку («Темні часи» про Вінстона Черчіля і Другу світову), а «Сірано» – це і костюмована мелодрама, і воєнна драма, і біографія одночасно, тож досвід згодився. Але Райт ніколи не робив музичних стрічок. Тож мюзикл «Сірано» саме як мюзикл працює не дуже. Та добре працює як лав-сторі і трагікомедія.

Доволі сумно. Реальний Сірано де Бержерак прославився не своєю творчістю, не як письменник, а як персонаж однойменної п’єси Едмона Ростана, написаної вже у дев’ятнадцятому столітті. Звісно ж, сюжет п’єси ґрунтувався на фактах зі справжнього життя де Бержерака, проте завдяки Ростану Сірано став здебільшого літературним архетипом, узагальнюючим образом зухвалого сатирика-забіяки (як то, наприклад, Іуда став архетипом зрадника, а Дон Жуан чи Казанова – архетипом ловеласа). Ім’я Сірано де Бержерак стало синонімом фріка, карикатурного дотепника з величезним носом, замість того, аби асоціюватися з живою людиною та її цілком реальними здобутками.

Власне, п’єса Ростана і лягла в основу театрального мюзиклу, який у свою чергу став підґрунтям для фільму Джо Райта. Та завдяки проникливій і напрочуд мужньо-ліричній грі Дінклейджа (до якого образ Сірано у різні роки та під різною підливою втілили на екрані Крістофер Пламмер, Жерар Депардьє, Пласідо Домінго, Кевін Клайн… і навіть комік Стів Мартін) цей герой, ця персонажна модель нарешті перетворилися на справжню конкретну людину з плоті і крові, з особистими почуттями і болем. Бо ж режисер сміливо відмовився від шаблону гігантського носу, від гриму, картонних клоунських наліпок. А актор, власне, частково зіграв самого себе.

За сюжетом, як то часто буває у костюмованих мелодрамах, навколо однієї красуні (кралю грає Гейлі Беннетт, партнерка Джо Райта по життю) крутяться одразу декілька закоханих чоловіків. Дія починається з того, як Роксанна (дівчина родовита, але збідніла) квапливо перевдягається, бо от-от має прибути її залицяльник граф (Бен Мендельсон у перуці та під товщею білил і рум’ян). Граф надіслав обраниці пишну сукню для світського виходу, та Роксанна жаліється служниці, що краще ж прислав хліба… І взагалі він їй зовсім не до вподоби, та запрошення до театру дівчина прийняла, бо дуже кортить побачити виставу, а грошей на квитки немає… Саме там, у театрі, Роксанна зустрічає давнього знайомого, кузена Сірано, з яким товаришує з раннього дитинства (і гадки не має, що той так само давно, без тями і надії на взаємність у неї закоханий). А ще зіштовхується поглядом із незнайомцем, в якого, принаймні так їй здається, влюбляється з першого випадкового погляду.

Смотрите легально на MEGOGO

А далі відбувається типова комедія ситуацій, справжній мольєрівський фарс (до речі, реальний де Бержерак був знайомий з Мольєром і ходив з ним на одні і ті самі заняття з риторики і філософії). Роксанна, як типова жінка з крилатої фрази акторки Шарі Габор, любить вухами. Та виявляється, що її обранець Крістіан гарний з лиця, але розумом і ладним словом не вдався. Сірано ж (наділений і гострою клепкою, і вишуканими манерами, і пишномовством) вирішує мужньо зціпити зуби (фігурально), тобто стійко (чи навпаки, боягузливо) змовчити про власні почуття, та буквально розціпити зуби, аби говорити і писати любовні листи від імені Крістіана, як черевомовець з лялькою на руці.

Чому «Сірано» не працює як мюзикл? Тому що тут, по суті, немає повноцінних музичних номерів. Танці і хореографія відсутні повністю. Актори співають статично і переважно не дуже добре; тобто задовільно як для кіно, проте кволо як для musical play, де спів і хореографія мають бути основою, а не допоміжними поодинокими вкрапленнями (і як не парадоксально, та єдиним музичним номером, що дійсно проймає, виявляється сцена без участі жодного з провідних артистів: це епізод із гвардійцями, що отримують наказ іти в наступ на вірну смерть; у пісні вони прощаються з рідними і коханими, просять, аби листоноша передав близьким їх останні слова… чоловіки, що співають, не є дійовими особами, їх обличчя, якісь приголомшливо справжні й правдиві, на секунди з’являються лише у цій пісні вперше й востаннє за фільм).

Та як кінокартина проект «Сірано» не кволий. Більш того, мольєрівський фарс досить плавко і тихо переходить у майже шекспірівську трагедію. І ми спостерігаємо щиру й болючу драму одразу двох чоловіків, яким не пощастило закохатись у жінку, що наче сліпа, лишень слухає і нічого не бачить. Не бачить ні справжнього Крістіана, що вимушено ховає себе за чужими словами, ні справжнього Сірано, що ховається через свою особливу зовнішність і непевність… Пітер Дінклейдж не дуже добре співає. Та він – відмінний драматичний актор. І саме він, пропустивши схематичне життя Сірано де Бержерака крізь призму особистих переживань і власного душевного болю, перетворив недомюзикл у щемливу історію про нелад між тілом і душею.

Анастасія Лях

Сірано (Cyrano)

2021 рік, США/ Великобританія

Продюсери: Тім Беван, Ерік Феллнер

Режисер: Джо Райт

Сценарій: Еріка Шмідт

У ролях: Пітер Дінклейдж, Гейлі Беннетт, Бен Мендельсон, Келвін Гаррісон, Моніка Долан, Башир Салахуддін

Оператор: Шеймас МакГарві

Композитори: Брайс Десснер, Аарон Десснер

Тривалість: 124 хвилини/ 02:04

Секундочку...

Комментарии