kinowar.com

Тор: Любов і грім (Thor: Love and Thunder)

Секундочку...

Marvel продовжує хуліганити, і це напрочуд весело. Після другого «Доктора Стренджа», який раптово виявився зомбі-горором, четвертий «Тор» так само пропонує повне заперечення класичної супергероїки і суто авторський погляд на MCU. Режисер Тайка Вайтіті, який знімав попередню частину «Тор: Рагнарок», ще дужче поринає у комедію, сатиру і бедлам (у хорошому сенсі). Ну звісно ж, це кричуще і зухвале хуліганство, цирковий бешкет і божевільна галабурда, коли Мелісса МакКарті пародіює Кейт Бланшетт; коли Рассел Кроу пародіює самого себе за часів «гладіаторського» розквіту і виступає у золотавих обладунках і… маленькій коротенькій давньогрецькій спідничці; коли Кріс Гемсворт робить суперпупергеройський подвійний удар у позі повітряного шпагату; коли двійко козлів грають роль коней, що, наче в тих легендах та міфах, несуть небом божественну колісницю, але козли несповна розуму і верещать як різані свині… чи радше як та горлаюча пава, котру на своє горе попросив заспівати барон Мюнхгаузен.

І водночас на відміну від «Рагнарока» «Любов і грім» сповнена дуже земних, дуже буденних, дуже сімейних, дуже людських речей. Як щасливих, так і сумних. Це і про кохання, звісно ж, і про втрату, про невиліковні хвороби, подружні суперечки й взаємні образи (причому Вайтіті на ці теми ніби і шуткує, і у той же час між рядків говорить цілком серйозно), про родину і головне – про дітей як найважливішу і найдорожчу у світі цінність, бо без продовження роду, без продовження крові й коріння чи продовження знань і умінь… немає і нас самих (Вайтіті вже працював блискуче із дітьми у нацистській сатирі «Кролик Джоджо», тож вирішив перенести дитячий вайб і в Marvel). І коли в кульмінації постає маленька, але рішуча й натхненна дитяча армія, яку пронизує й заряджає тимчасово позичена енергія грому і блискавки, її войовничий вогненно-електричний колективний розряд невипадково набуває контурів родовідного древа як нерозривної єдності поколінь, спайки пращурів і нащадків.

Рак в організмі теж пускає і ширить гілля і коріння, як дерево. Тож ця хвороба в сюжеті теж виникає не просто так. Якщо діти – то дерево життя, то рак – дерево смерті. Таким чином Тайка Вайтіті крізь поверхневі блазнювання і карикатуру вибудовує філософський, такий собі майже буддистський баланс, рівновагу в метафорах і концепції фільму, який лише здається беззмістовним навіженим атракціоном. Героїня Наталі Портман (та сама докторка фізичних наук на ім’я Джейн Фостер, яку Корг необразливо називає то Джейн Фондою, то Джоді Фостер) – уособлення ескапізму, що, по суті, є одним і тим самим як у випадку втечі від страшної нацистської дійсності, так і у випадку втечі від невтішної реальності на лікарняному ліжку.

А лиходій у виконанні Крістіана Бейла (один з найкращих і наймотивованіших злодіїв марвелівського всесвіту) – уособлення сумної й безглуздої людської жертви зверхнім богам, живий покійник (так, знову трохи зомбі-горору), що несе хрест раба, яким вже тисячі й тисячі років є усе безпорадне людство, фанатично залежне від віри у вищі сили і вищу благодать. І до речі, фінал біля чарівної космічної субстанції, що здатна виконати будь-яке, але одне бажання, — справді гарна алюзія до «Пікніка на узбіччі» братів Стругацьких. От тільки головний герой повісті спершу жадав вилікувати свою хвору дочку, та доторкнувшись до кулі бажань, забажав «щастя усім і задарма». А антигерой Бейла нібито навпаки, люто жадав усім смерті, та врешті-решт «егоїстично» обрав свою єдину кохану донечку. Нібито навпаки, та насправді обидва пішли вірним шляхом.

Смотрите легально на MEGOGO

«Любов і грім» — продовження «Рагнарока» в усіх можливих сенсах. І перш за все в естетсько-стилістичному. Райдужність міжзіркового мосту Біфроста режисер знову використовує як дискотечний настрій минулих десятиліть. І звісно ж, це знову рок-дискотека (адже Тор навіть замінює свій фірмовий супергеройський червоний плащ на рокешний червоний шкіряний жилет). Але якщо «Рагнарок» був рок-н-рольною дискотекою 1970-80-х, то дискотека «Любові і грому» більш схожа на 80-90-ті (більше віє попсою). І так, рок 70-80-х точно крутіший і революційніший, та погодьтесь, і в 90-х було некисло.

І хоча Рагнарок вже стався і залишився у минулому, Тайка Вайтіті плавко продовжує мотив падіння богів. Фіктивність й сусальність у позолоті, про котрі казала розлючена і, як то кажуть, стовідсотково трушна Гела у виконанні Кейт Бланшетт, така справжнісінька й могутня, ніби істинно зі сторінок прадавньої міфології…, так от фіктивність й сусальність, фальш і бульбашковість богів, що перетворилися на театр і бутафорію в гламурних лахах і накручених на бігуді кучерях, звучить цього разу іще виразніше і гучніше. І цьому олімпу (в якому при бажанні можна розгледіти будь-яку правлячу політичну еліту), що схожий на цирк-акваріум, егоїстично і боягузливо схований від реалій, якраз і протиставляється звичайне земне життя, в якому, на жаль, проблеми і біди прозаїчні й безкомпромісно реальні, часто невиправні і невідворотні, і остаточні (магічна субстанція з виконання бажань тут недарма називається «остаточністю»)…; але і щастя у цьому житті на відміну від того, що десь нагорі під куполом, цілком реальне.

Анастасія Лях

Тор: Любов і грім (Thor: Love and Thunder)

2022 рік, США

Продюсери: Кевін Файгі, Бред Віндербаум

Режисер: Тайка Вайтіті

Сценарій: Тайка Вайтіті, Дженніфер Кейтін Робінсон

У ролях: Кріс Гемсворт, Тесса Томпсон, Наталі Портман, Крістіан Бейл, Тайка Вайтіті, Джеймі Александер, Рассел Кроу

Оператор: Шон Морер

Композитор: Майкл Джаккіно

Тривалість: 119 хвилин/ 01:59

Секундочку...

Комментарии