kinowar.com

Тік-так…Бум! (Tick, Tick… Boom!)

Секундочку...

Мабуть, Ендрю Гарфілд – один з найбільш недооцінених молодих голлівудських артистів сучасності. Номінацій в нього чимало. Причому на майже усі престижні акторські премії: «Тоні», BAFTA, «Золотий глобус», Гільдія, «Вибір критиків», «Оскар»… Але нагород зовсім небагато (хоча чи не кожна роль варта уваги і оплесків…, і абсолютно точно жодної поганої чи то невдалої).

Та і серед рядових глядачів ні суперзіркою, ні секс-символом він не став, бо лише двічі за всю кар’єру знявся у мейнстрімному екшні (дилогія про Людину-павука), та й то глядацьким улюбленцем не зробився навіть серед марвелівських фанів. А до широкого світового прокату потрапили лічені фільми за його провідної участі, бо ж обирає актор переважно інді-проекти, до того ж нерідко напрочуд ексцентричні і дивні (так, в українських кінотеатрах, окрім спайдерменіани, йшли лише стрічки «Мовчання», «Дихай» і «Соціальна мережа», дуже обмежено чудернацький неонуар «Під Сільвер-Лейк»; тоді як повз українського глядача пройшли драмедії й драми «Хлопчик А», «Ніколи не відпускай мене», «99 будинків», «З міркувань совісті», «Очі Таммі Фей», «Тік-так…Бум!», «Мейнстрім»).

З самого дебюту під назвою «Хлопчик А» (трагедії, у якій Гарфілд зіграв хлопчину, що усі отроцтво і юнацтво провів за гратами за тяжкий злочин, скоєний у дитинстві, а вийшовши на свободу, все одно поплатився, бо соціум не пробачив) і до останньої на сьогодні ролі у знов-таки напрочуд нестандартному мюзиклі «Тік-так…Бум!» цей британсько-американський актор (народжений у Лос-Анджелесі в родині англійця і згодом повернутий до коріння і британської землі, а потім знову обернений до Голлівудських пагорбів) не перестає дивувати і викликати щире захоплення. Він продовжує переконливо грати юнаків, хоча ще трохи, і йому виповниться сорок. Його герої майже завжди м’які, чуттєві, ламкі, не маскулінні, не брутальні, та все ж сильні зсередини чи то вірою, чи надією, чи переконаннями. І навіть граючи ніби слизьку і не досить приємну людину, як то телепроповідника-шахрая в «Очах Таммі Фей», Гарфілд створює людяний образ, вартий симпатії, співчуття і прощення. Бо інакше не вміє. Не вміє бути лиходієм.

Мюзикл «Тік-так…Бум!» продемонстрував іще один талант Ендрю Гарфілда. Виявляється, цей обдарований лицедій, природжений трагік, витончений ліричний герой і іноді екстравагантний комедіант… ще й неймовірно співає… так, що щемить під діафрагмою та сироти виступають на шкірі.

Смотрите легально на MEGOGO

І так само щемить під діафрагмою та сироти виступають на шкірі від того, що робить Лін-Мануель Міранда – американський композитор, співак, драматург, автор гучних бродвейських мюзиклів «Гамільтон» і «На висотах». Саме завдяки Міранді, який сміливо й зухвало створив музичну біографічну історію про американського «батька-засновника» на ритмах репа і R’n’B, класичний академічний мюзикл із старомодного і застарілого релікту перетворився на яскравий, винахідливий, живий, цікавий, вражаючий авангард. І здається, наступний крок цього ревізіонера просто мав статися рано чи пізно. По-перше, мюзиклом «Тік-так…Бум!» Міранда дебютував у якості кінорежисера. По-друге, він цілком очікувано і закономірно звернувся до біографії Джонатана Ларсона, так само американського композитора і творця мюзиклів, який у 1990-х роках спробував учинити на Бродвеї громовиту й голосисту, бучну і шалену революцію. І таки здійснив її. Та, на жаль, дуже і дуже рано залишив цей світ і прикро мало устиг зробити.

Напередодні свого тридцятиріччя Джонатан Ларсон, звичайний нью-йоркський офіціант звичайної забігайлівки вирішив нарешті здійснити мрію: закінчити і представити світові антиутопічний фантастичний рок-мюзикл «Супербія» (частково заснований на романі Оруелла «1984»), над яким гарував вісім років і в очікуванні здійснення мрій (революції та фурору) животів у нетрях і бідності (не міг сплатити борг за електроенергію, а іноді навіть не міг оплатити собі обід). Його мучило й гнітило відчуття невідворотного старішання і безцільно прожитих років, тероризував страх, що тридцятилітній рубіж буде пройдений, а він так нічого й не зробить, так і залишиться офіціантом-невдахою, а мрію доведеться поховати назавжди… «Супербія» так і не вистрілила і не отримала постановку. Знаючі люди, бродвейські інсайдери, визнали беззаперечний талант Ларсона, його неординарний підхід до застійного жанру, та порадили написати щось інше, менш амбітне і експериментальне, більш приземлене і зрозуміле, те, що юнакові безпосередньо близько.

Так народився автобіографічний мюзикл «Тік-так…Бум!», присвячений власним рефлексіям Ларсона, його надіям і розчаруванням. На Бродвей він все одно не потрапив, та був поставлений в одному з так званих оф-бродвейських (позабродвейських) театрів. А згодом композитор узявся до написання третього мюзиклу, так само заснованого на власному досвіді та досвіді товаришів. Ларсон винахідливо осучаснив оперу Пуччіні «Богема» і назвав рок-п’єсу «Оренда»: в ній йдеться про митців, мангеттенську богемську спільноту, яка на початку 90-х на фоні американської ВІЛ-пандемії орендує вбогі помешкання і живе у злиднях і мріях про вічне величне мистецтво (від СНІДу загинуло чимало друзів Ларсона). Бродвею мюзикл «Оренда» таки дістався, але вже після смерті його творця. Посмертно ж Джонатан Ларсон був удостоєний трьох «Тоні» і Пулітцерівської премії.

Через двадцять років бродвейський бунтар і нонкомформіст, мультикультураліст і оспівувач альтернативної американської мрії Ларсон ніби переродився у Лін-Мануеля Міранду… Міранда екранізував «Тік-так…Бум!» так інтимно і особистісно, ніби розповів власну, болючу й щасливу водночас історію. Так само бродвейський бунтівник і новатор, так само мультикультураліст і оспівувач мрії. Так само володар «Пулітцера» і «Тоні».

«Це як публічна колоноскопія посеред Таймс-сквер. Тільки колоноскопія у найгіршому випадку покаже, що в тебе рак, а мюзикл покаже, що ти вже мертвий». І Ларсон, і Міранда кожен свого часу реанімували майже мертвий жанр. Відповідно переродився і кіномюзикл. А минулий 2021 рік взагалі відмітився виключним явищем: на екрани вийшли аж п’ять вартих уваги мюзиклів («На висотах Нью-Йорка», «Аннетт», «Сірано», «Вестсайдська історія», «Тік-так…Бум!»), тоді як зазвичай виходить один або жодного.

Режисерський дебют Міранди виявився тематично дуже співзвучним з мюзиклом «На висотах». Кілька звичайних людей живуть і мріють у Великому яблуці можливостей і звершень. Тільки замість латиноамериканського темпераменту тут хіпстерський настрій американського бітництва. Герой Ендрю Гарфілда офіціант Джонатан, розносячи каву і прибираючи столи, плекає фантазії про успіх на бродвейській сцені. У той час, як його дівчина плекає мрію про танці (вона була танцівницею, та травмувалася і залишилася за бортом), а кращий друг, що хотів бути актором, втомився жити надіями в убозтві і скруті і зробився рекламістом, «людиною з Медісон-авеню», із зарплатнею з п’ятьма нулями.

Найвідоміший з бітників Джек Керуак у романі «На дорозі» писав: «Для мене люди – тільки божевільні; тільки ті, хто божеволіють від життя, божеволіють від розмов, божеволіють задля спасіння; спраглі всього водночас; ті, хто ніколи не позіхають від нудьги й не кажуть банальних речей, а горять, горять, горять, ніби розкішні римські свічки, що спалахують між зірок павуками світла, і в центрі видно синій вибух, і всі кричать «Оооо!». Герой Гарфілда починає розмову із глядачем зі слів: «Ніби у якомусь другорядному мультику, що крутять по телебаченню суботнім ранком, мене постійно переслідує образ палаючого ґноту… і я постійно чую тік-так, тік-так, тік-так…». Як і герої Керуака, Джонатан Ларсон горить, горить, іноді трохи божеволіє, знову горить, горить, горить…, аби врешті-решт вибухнути. Лише горить інакшим світлом, не саморуйнівним, а творчим.

Цей дивак може написати пісню про що завгодно. Про цукор, холестерин чи плавання у басейні… Власне, з таких от дивних пісень і складається мюзикл «Тік-так…Бум!». І що безглуздіше тема, оспівана головним героєм, то нуднішим виглядає бродвейський академізм на фоні чарівної химерності і екстравагантності Джонатана Ларсона.

Гарфілд справді запалює. Історія з самого початку просякнута якимось оптимістичним трагізмом. Власне, з самої назви. Ніби смерть – то і справді мультяшка, і той палаючий ґніт можна встромити у дупу поганця, та й той після вибуху збере себе по шматках назад, наче нічого і не було. Разом з героєм ми, глядачі, чуємо невідворотне тікання. І кожен замислюється над власним рубежем, власним порогом, власним зламом: двадцятирічним, тридцятирічним, сорокарічним… Проте зовсім не хочеться оплакувати те, що не зроблено, що не вдалось і не вспілося. Хочеться затиснути той докучливий ґніт пальцями і… заспівати.

Анастасія Лях

Тік-так…Бум! (Tick, Tick… Boom!)

2021 рік, США

Продюсери: Рон Говард, Браян Ґрейзер, Лін-Мануель Міранда

Режисер: Лін-Мануель Міранда

Сценарій: Стівен Левенсон, Джонатан Ларсон

У ролях: Ендрю Гарфілд, Ванесса Гадженс, Александра Шіпп, Робін де Хесус, Джошуа Генрі, Джудіт Лайт, Бредлі Вітфорд, Джоанна Адлер, Ноа Роббінс, Бен Леві Росс, Бет Мелоун, Джоел Грей, Лаура Бенанті

Оператор: Еліс Брукс

Композитор: Джонатан Ларсон

Тривалість: 115 хвилин/ 01:55

Секундочку...

Комментарии