kinowar.com

Тарас Дронь: Для мене, якщо йдеться про українців як персонажів, у яких розкритий український характер, це вже і є патріотичне кіно. Інтерв’ю із режисером фільму «Із зав’язанами очима»

Світова прем’єра фільму «Із зав’язаними очима» режисера Тараса Дроня відбудеться на Варшавському кінофестивалі. Стрічку було відібрано до міжнародного конкурсу дебютних фільмів. Він відбудеться у форматі офлайн із 9 до 18 жовтня.

Сьогодні ми спілкуємося з режисером щодо майбутньої прем’єри та загалом стану сучасного українського кіно.

Ваш фільм — це потужна жіноча історія. Як вважаєте, чи вистачає у сучасному українському та світовому кіно історій, де жінка у центрі розповіді?

Саме жіночих історій є надзвичайно багато, особливо у світовому кіно, і це, скоріш, пов’язано з тим, що жінка як персонаж є більш емоційною та сильнішою, жінка є більш непередбачуваною, а такі риси характеру дуже добре працюють у драматургії кіно. Щодо питання, чи вистачає таких історій у кіно — упевнений, що забагато не буде ніколи, оскільки ми всі трансформуємося з часом, і жінка як сучасний персонаж також: з’являються нові страхи та виклики, нові проблеми та способи їх розв’язання, і щодалі, то складніший вибір. На мою думку, конфлікт, через який розказується історія, повинен бути універсальним і зрозумілим для будь-кого, незалежно від національності, а от розв’язання має бути унікальним і притаманним українському персонажу, зокрема українській жінці.

— Ваш фільм заснований на реальній історії. Що це за історія, і чи можете розказати про прототип героїні?

Так, це правда, в основі фільму «Із зав’язаними очима» лежить реальна історія, але не все так просто. Ще 2016 року, коли я розробляв зовсім іншу тему, і це було пов’язано також із характером жінки, я зустрічався з дуже багатьма своїми знайомими, щоб дослідити свою тему. І от під час такої розмови моя добра знайома мені розказала свою ситуацію, у якій вона опинилася через півтора року після Майдану. У неї там загинув хлопець, і вона, власне, проходила шлях Юлі у фільмі. Її 15-хвилинна розповідь настільки мене вразила, що вже через день я мав написану фабулу фільму, а коли показав професорові у кіношколі в Лодзі, то він одразу сказав: це повний метр, і роби це обов’язково.

Після цього почалася майже дворічна робота над сценарієм, щоб підсилити основну тему фільму. Вже придумано було досить локальне і закрите середовище боїв без правил у клітці, і цей спорт найбільше підсилив фільм як візуально, так і драматургічно. З часом було ще багато придумано необхідних елементів, але ці перші кілька речень як основний задум не змінилися до сьогодні. Пізніше виявилося, що досить багато дівчат у схожій ситуації, хоч причини і були різними. На жаль, ім’я цієї дівчини я не хочу розголошувати, вона і так натерпілась і повільно приймає та відпускає свою травму.

Із зав'язаними очима

— Фільм переміг на пітчингах на етапі work in progress (Boat Meeting Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» у 2019-му) й отримав головний приз пітчингу Work in Progress CoCo Cottbus на Міжнародному кінофестивалі в Котбусі (Німеччина). Наскільки це важливо для фільму? Чи це допомогло вам у роботі?

Це насправді дуже важливо для фільму на будь якому етапі, особливо коли ти вже не описуєш, що ти хочеш робити, а коли ти через екран спілкуєшся з глядачем. Це ж все підтримка і коли ти розумієш, що фільму ще нема, а в тебе вже повірили, то хочеться працювати все більше і більше. Дуже така віра в проект заряджає, додає впевненості. Це дуже важливо в Україні, але також для мене особисто важливо, бо я відчуваю, що історія буде зрозумілою і у світі, підтвердженням цього і є європейські кінофестивалі, які підтримують проєкти ще на стадії розробки та зйомки. Відчуття, що тебе розуміють і ти висловився цікаво додає наснаги в такому довгому та складному процесі.

— Розкажіть, будь ласка, про кастинг, як довго обирали головну героїню?

Сам кастинг тривав понад два місяці, але більш ніж рік я приглядався до багатьох акторок, адже роль надзвичайно складна, окрім акторської майстерності вона передбачала складну фізичну роботу над собою. Допомагала мені в цьому Алла Самойленко, яка після прочитання сценарію одразу включилась у роботу. Я проводжу кастинг досить-таки специфічним чином, повільно змішуючи актора чи акторку з персонажем, і тільки тоді приймаю рішення. Головне для мене чесність і відвертість. Був момент, коли в мене було три акторки, які б могли це зіграти, і три партнери. Спробувавши кожного з кожним, тільки тоді стало зрозуміло, хто найбільше підходить під саме цю роль. Один актор усе таки не в змозі зробити все, тому я думаю також ансамблем. Марина Кошкіна, яка зіграла головну роль, одразу сказала, що вона не хоче дублерів на бої і зробить усе сама. Справді до зйомок було кілька місяців виснажливих фізичних тренувань і бойового мистецтва. Світ спорту, який ми виклали на екран, надзвичайно складний, для цього і тренер Юлі, якого зіграв Олександр Мавріц, пройшов багато етапів. Це виїзди на змагання, спостереження за реальними боями і через спортивні канали. У певний момент я пам’ятаю, коли побачив підкачані м’язи, я сказав Марині: досить, ти все-таки дівчинка і тобі ще грати не тільки спортсменок.

— Спортивна драма — жанр, який зараз лише зароджується в Україні, але на заході є легендарні стрічки, які вигравали «Оскар» («Крихітка на мільйон доларів» і «Роккі», наприклад). На які проєкти ви спирались у роботі, які для вас були еталоном?

Скажу чесно, я ніколи не поділяв фільми за жанрами, тому що жанр для мене — це лише умови, на яких ми домовляємося взаємодіяти з глядачем. До того ж мені завжди не хотілося бути схожим на когось, і тільки-но з’являється схожість, я від неї намагаюся втікати, інколи навіть жертвуючи хорошими задумами. Відомі стрічки, які ви назвали, це, скоріш, натхнення, певний заряд енергії та успіху. Здебільшого під час роботи ще над сценарієм я надихався стрічками зі схожою тематикою, і це не були спортивні драми. Тому для мене і зараз весь цей спортивний світ — просто частина форми фільму, способу візуального рішення.

— Чи є шанс у кіно не про війну чи патріотичну тему бути поміченим у сьогоднішньому українському прокаті?

Наш фільм є переможцем у пітчингу патріотичного кіно від Міністерства культури, а разом із тим я переконаний, що хороше кіно не залежить від того, чи там є війна. Бувають не менш складні теми, пов’язані, наприклад, з самоусвідомленням чи самоідентифікацією. Часто такі питання і призводять до війни, тому вони не менш важливі. Для мене, якщо йдеться про українців як персонажів, у яких розкритий український характер, це вже і є патріотичне кіно. І це зовсім не означає, що потрібно нас показувати тільки з найкращої сторони і ми ні в чому не винні. Я не в праві взагалі судити, що є добре, а що погане, все в житті неоднозначне, тому найголовніше — це, ще раз повторюся, чесність перед самим собою. До речі, мій наступний фільм «Дім за склом», власне, і піднімає тему, ким ми є насправді, а ким ми себе показуємо, виставляємо і презентуємо, як далеко може зайти така різниця світів.

Із зав'язаними очима Тарас Дронь режисер

— Де є баланс між «серйозним», «справжнім» кіно та розважальним і мейнстримовим продуктом? Чи можливо одночасно бути і популярним для широкої аудиторії, і цікавим із точки зору мистецтва?

Я завжди був прихильником змішування жанрів, зараз це навіть отримало окрему назву — артмейнстрим. Мені подобається виходити за межі чистого авторського кіно і привертати увагу звичайного глядача, який прийде в певному сенсі на розвагу, а вийде з кінозалу з чимось іншим. Так, це складно і несе за собою багато ризиків, але я, власне, захоплююся стрічками, які можуть собі це дозволити і бути одночасно серйозними та справжніми, і мати елементи так званої розваги чи чогось візуально цікавого. Найголовніше в цьому всьому не загубити себе, а бути відвертим із глядачем, і тоді буде добре кіно.

— Які українські фільми останніх п’яти років ви б виділили як цікаве та потужне кіно?

За останні п’ять років українське кіно справді зробило багато впевнених і цікавих кроків, особливо фільми, які потрапили на міжнародні фестивалі й отримали нагороди. Я радію практично кожному фільму, який відбувся, адже кожен фільм все вдаліший і показує нестримний розвиток української індустрії. З тих фільмів, які можна скоро побачити в кінотеатрах, звісно, рекомендую подивитись «Атлантиду» Валентина Васяновича. Я вже бачив, тому переконаний, що байдужим ніхто після цього фільму не вийде. Любителям сучасної документалістики рекомендую подивитися фільм «Зарваниця» Романа Хімея та Яреми Малащука, який також незабаром з’явиться у прокаті.

— Кіно у часи карантину: чи є шанси на помітний прокат цього та наступного року?

На мою думку, складно буде цього року з прокатом, навіть якщо кінотеатри запрацюють на всю потужність. Глядач у більшості випадків після кількох місяців безробіття і без упевненості у завтрашньому дні, думаю, не поспішить одразу в кіно. Разом із тим, шанси завжди є, і я готовий зробити все, що від мене залежить, щоб вони збільшувалися.

Із зав'язаними очима

— Українське кіно сьогодні: куди воно прямує, чи це добре та які у нього перспективи у найближчі п’ять років?

Це запитання, скоріш, не до мене, усе буде залежати від результатів останнього пітчингу Держкіно чи наступних пітчингів, хто буде фінансово підтриманий. У перспективі найбільше б хотілося, щоб кіно було незалежним і цікавим, хочеться, щоб ходити в кіно стало «модно», і тоді глядач сам вирішить, на яке кіно йому йти і за чим. Я б хотів, щоб кіно було чистою емоцією, навіть, скоріше, масою різних емоцій, яких інколи так бракує в буденному житті.

Тарас Дронь на зйомках Із зав'язаними очима

Якщо вам подобається те, що ми робимо, підтримайте наш проект

Читайте також:

Де дивитися українське кіно онлайн легально

Найкращі українські фільми 2019 року

Найкасовіші українські фільми 2019 року

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:

Комментарии