Особисті «файли» Стівена Спілберга у «Фабельманах»

25.01.2023 Новини, Рецензія

Рецензія на фільм Стівена Спілберга «Фабельмани»

Невідомо, чи посприяла втрата батьків Спілберга, які по суті – прототипи його героїв, початку роботи над стрічкою, режисер заперечує той факт, що вони б могли стати прискіпливими критиками його роботи. «Фабельмани» – це ті ж самі Спілберги. Фільм про сім’ю, де народився і зростав режисер, про своєрідні переломні моменти, які визначили його і його місце у кінематографі.

Перед нами плеяда яскравих подій з біографії режисера, зокрема, його перший досвід, пов’язаний з кіно. Коли батько (якого грає Пол Дано, серійний убивця з останнього «Бетмена», що полює на високопоставлених людей Готема і показує свої злочини в прямому ефірі) привів його вперше на кіносеанс, обіцяючи показати йому найвеличніше шоу у світі, малий Стівен очікував побачити циркове шоу. Натомість, як він сам говорить в одному із інтерв’ю, був розчарований, оскільки батько привів його у кінотеатр на фільм «Найбільше шоу на Землі» (The Greatest Show on Earth) (1952) Сесіля Блаунта Де Мілля. Але це розчарування тривало лише десять хвилин, а потім він став одним із «адептів» великої магії кіно і почав сам мріяти про створення цих рухливих картинок. Або ж нерозривний зв’язок з матір’ю, піаністкою, котра сама марила мистецтвом, але присвятила себе вихованню чотирьох дітей (крім Стівена у сім’ї ще троє дівчаток, які були постійно задіяні у кіноекспериментах малого режисера). Мати Спілберга (чи то Фабельмана) – втілення вічної молодості та жвавого розуму, жіноча версія Пітера Пена, яка підтримує всі починання Семмі (Стівена). Цю роль блискуче грає Мішель Вільямс, яка до речі, також грає на фортепіано. Перед всіма акторами, які представляють центральні фігури у «Фабельманах» був доступний весь сімейний архів Спілбергів, щоб найдостовірніше передати цих героїв, не кажучи вже про вкрай уважне ставлення самого режисера, який буквально виставляв жести і міміку героїв, аби вони були схожими на свої прототипи.

«Фабельмани» – це історія про невичерпну пристрасть до кіно, яка захопила хлопця Семмі, якого грає Габріель Лабелль (як каже сам актор в одному з інтерв’ю, він і гадки не мав, що гратиме Стівена Спілберга), і стала смислом його існування. І в цей смисл втручається його сім’я, адже герой не є унітарною одиницею, він відчуває, з одного боку сумніви його батька, який говорить про його захоплення як про хобі, що змушує героя доводити протилежне, він по суті бореться не лише за зовнішнє, але й за внутрішнє визнання своєї інакшості у межах сім’ї (мотиви цієї інакшості можна буде побачити зокрема у його стрічці «Інопланетянин» (1982)); а з іншого боку він відчуває себе одним із них, і його перші спроби у кінематографі це доводять.

Стівен Спілберг – це режисер, який звертається своєю творчістю до масового глядача, продукує зрозумілі смисли, виводить на перший план звичайну людину, одного з мільйона, і часто ставить цю людину у незвичайні обставини, які дозволяють їй виявити незвичайні якості. Його герої у більшості фільмів дещо ідеалізовані, схожі на дікенсівських персонажів, наче вони піддавались ретельному монтажу режисера, наче у них не має недоліків, чого він навчився з дитинства завдяки своїй матері. У фільмі є два яскраві епізоди про це. Перший, коли герой знімаючи фільм про сімейний відпочинок раптово виявляє таємницю своєї матері, приховані стосунки з близьким другом батька, але вирішує зберегти цю таємницю і вирізає ці епізоди зі своєї майбутньої стрічки, яка, власне, і присвячена матері. Другий епізод пов’язаний із його каліфорнійським однокласником, який довгий час кидав в його бік антисемітські вислови. У фільмі, який знімає Семмі, цей хлопець постає бездоганним випускником, спортивним чемпіоном. Для Стівена Спілберга кіно видається психоаналітичним сеансом, де він врешті-решт відчуває катарсис – як він сам жартує сеанс з «Фабельманами» коштував для нього 40 мільйонів доларів.

«Фабельмани» – це кіно про те, як створюється кіно, певний «Амаркорд» для Спілберга, де він поміж рядків говорить про речі, які фундаментальні для всієї його творчості, які були закладені на ранньому етапі його біографії (на запитання про сиквел до цієї стрічки, він відповідає негативно). Режисер вводить не лише ключові події, але й ключових героїв (сценарій цієї стрічки розроблено разом із Тоні Кушнером, який раніше уже працював зі Спілбергом над сценарієм «Вестсайдської історії» (2021) та «Лінкольном» (2012)), що представляють собою оракулів, які викликають занепокоєння головного героя, але, зрештою, впевнюють його у правильності наміченого шляху. Зокрема, так з’являється дядько Борис, який відкликається асонансом на почуття Семмі про захоплення кіно, який розповідає йому про те, що його мати відмовилась від мистецтва на користь родини, і що і в нього постійно виникатиме ця дилема. Ще одною надважливою зустріччю у житті режисера стане зустріч із одним із найвідоміших голлівудських режисерів, майстром вестерну, фільмами якого надихався молодий Спілберг – Джоном Фордом. У «Фабельманах» цю роль виконує не менш відомий режисер – Девід Лінч, який попросив перед зйомками костюм Джона Форда, аби походити у ньому і втілитись у цей образ.

Не менш важливою є і музика, яка лунає у фільмі, адже музику написав Джон Вільямс, який працює з Спілбергом ще від його легендарної стрічки «Щелепи» (1975). Окрім того, музика виступає тією мовою, яка поєднує двох людей з інших світів, двох батьків Семмі – піаністку та інженера (сім’я митців проти науковців), бачимо з яким захопленням герой Пола Дано слухає гру героїні, музика стає для них особливою формою комунікації, яка створює гармонію.

Христина Дрогомирецька

Читайте також:

Всі фільми Стівена Спілберга, ранжовані від найгіршого до найкращого

Підтримайте Україну: