Чорний птах (Black Bird)

Терон Еджертон намагається вивести на чисту воду серійного маніяка у кримінально-психологічному міні-серіалі Apple TV+ «Чорний птах». За останні місяці це точно один з найцікавіших телепроєктів.

З одного боку, шоу здебільшого являє собою розмовно-камерний жанр, бо фокус зосереджено на діалогах між протагоністом і антагоністом (на кшталт маленького детективного трилеру «Звір у його голові», де Елайджа Вуд в образі федерала-профайлера веде бесіди із серійним убивцею Тедом Банді; чи серіалу Девіда Фінчера «Мисливець за розумом», де аналітики з бюро вивчають поведінку і мислення культових душогубів-соціопатів, аби створити альманах психологічних портретів). З іншого боку, динаміка і напруження між центральними персонажами, залучення багатьох допоміжних дійових осіб, а також флешбеки, що дозволяють вийти за рамки камерності, створюють доволі активну дію, котра не дає занудьгувати. А той факт, що викриття здійснює не мудрований психоаналітик, не інтелектуал з гарвардським дипломом, а злочинець-наркоторговець, робить історію простою й доступною, жанровою, позбавленою претензійності і зверхності.

На дворі 90-ті. Харизматичний молодик на ім’я Джиммі Кін (Еджертон) професійно займається футболом і професійно торгує наркотиками. Його ловлять і заарештовують. Батько, колишній коп (остання роль померлого в травні Рея Ліотти), радить, що варто зізнатися, і тоді дадуть роки чотири, а за хорошу поведінку випустять через два. Проте суддя присуджує десять років без права на умовно-дострокове звільнення. Джиммі надовго потрапляє за ґрати. І хоча чарівний і комунікабельний хлопчина швидко налагоджує в тюрмі не лише зв’язки, а й маленький бізнес (штовхає порножурнали, а на гроші купляє на кухні нежирне м’ясо і свіжі овочі, бо ж спортсмен має піклуватися про раціон), свободою, звісно ж, він марить кожного дня. Тож коли в гості навідуються федерали, що прочули про його неабияку товариськість і вміння знаходити спільну мову, і пропонують завдання в обмін на повне скасування строку, Джиммі ладен на все… майже.

Він згоджується перевестися до чорта на болото, у в’язницю суворого режиму, де тримають холоднокровних вбивць та психопатів, аби там здружитися із майже однолітком на ім’я Ларрі Голл (Пол Волтер Гаузер, яскрава зірка біографічної драми Клінта Іствуда «Річард Джуелл») і з’ясувати, чи справді Голл вбив та зґвалтував чотирнадцять дівчат-підлітків, чи цей невинний і нетямущий пузань, котрому не вистачає клепки, просто зацькований невдаха, нерд і дивак, що відростив генеральські бакенбарди заради історичних реконструкцій і полюбляє розказувати вигадки. Адже на носі розгляд його апеляції, і на свободу може вийти або цнотливий тюхтій, або хворий на голову монстр.

Смотрите легально на MEGOGO

Сценаристом і шоуранером «Чорного птаха» виступив американський письменник Денніс Лігейн, автор детективних романів «Таємнича річка», «Бувай, дитинко, бувай», «Острів проклятих» (були екранізовані відповідно Клінтом Іствудом, Беном Аффлеком і Мартіном Скорсезе). А в основу сюжету лягли реальні події та мемуари самого Джеймса «Джиммі» Кіна, який написав автобіографічну книжку про те, як спілкувався із Ларрі Голлом. Чому це цікаво і нетривіально? По-перше, тому, що у сюжеті відсутній позитивний головний герой: тут не детектив виступає проти злочинця (детектив-слідчий в оповіді є, його грає Грег Кіннер, але роль його другорядна), а антигерой-наркоторговець виступає проти того, хто або злочинець, або жертва спершу фізіології (ще в материнській утробі усі сили та міць забрав брат-близнюк, тож з Ларрі виросло те, що виросло) і батьківських знущань, а потім власних фантазій, власної балаканини і правової системи, або ж… жертва і чудовисько разом.

По-друге, тому, що жанрово серіал нетипово поєднує детектив про розслідування серії звірських убивств, які вчинив маніяк-педофіл, і драматичний тюремний трилер, де основна дія відбувається в стінах в’язниці з усіма витікаючими бунтами, бійками та різаниною. По-третє, тому, що Пол Волтер Гаузер – золота знахідка, і від того, як він втілює двоїстий образ, стає одночасно і чуйно (бо пам’ять згадує бідолаху Річарда Джуелла, якого буквально вбила система, і здається, що актор показує ще одного горопаху, травмованого, нещасного, жалюгідного, що «героїчно» зізнався у тому, чого не робив, бо, як і Джуелл, понад усе хотів бути корисним суспільству, що його відштовхнуло), і моторошно до самісіньких кісточок.

«Він ідеально вписується у профіль одинака-соціопата-терориста», – сказали федерали про Річарда Джуелла, який насправді врятував цілий стадіон від бомби. Ларрі Голл нібито ідеально вписується у профіль серійного маніяка, що психічно травмований із самого дитинства жорстоким й цинічним батьком, а потім, у підлітковому та юнацькому віці травмований усіма тими дівчатами, що насміхалися з його незграбної зовнішності і дивакуватої поведінки. Як справжній серійник, він самотньо роз’їжджає на фургоні по віддалених закутках провінційної Америки і вдивляється в гарненькі обличчя юних дівиць, що йому «не дали й не дадуть ніколи». І він бездоганно володіє двома навичками, що дозволяють начисто прибирати сліди: професійно риє могили, бо є сином могильника і робить брудну робітку ізмалку, і професійно розбирається в хімічних засобах та техніці прибирання, бо увесь свій «кар’єрний» потенціал вклав в роботу техробітника магазинів та маркетів. Або він знов-таки лише бідолашний лузер, якому дісталися найнепрестижніші у світі професії: копач могил і прибиральник.

До речі, тільки в четвертій серії стає зрозуміло, до чого тут чорний птах: це вороння, що постійно кружить над кладовищем, де пройшло все шорстке і жорстке дитинство невдатного Ларрі (паралельно автори показують малі роки Джиммі, який зростав по-іншому і в іншому місці приблизно у той самий час, але так само не оминули його дитячі стреси і потрясіння…; ця паралель врешті-решт натякає на деяку схожість буцімто зовсім різних чоловіків). Образ Пола Волтера Гаузера нагадує так само блискучий портрет маніяка, зображений Кемероном Бріттоном в «Мисливці за розумом» (актор зіграв знаменитого серійного вбивцю Едмунда Кемпера). Тільки він ще вразливіший та м’якіший. Ніби подушка, на якій можна спати і якою водночас можна душити. Тож у миті інтимного одкровення м’якість Ларрі перетворюється на трясовиння, в якому тонеш і помираєш від непроглядного жаху. І коли він каже «А хіба бувають вологі вагіни? Мені траплялися тільки сухі, як наждак» або «А чим відрізняється цуценя від яловичини у тарілці?», його «м’якість» жахає до ознобу в горлянці, легенях і животі.

Анастасія Лях