Паперовий будинок: Берлін (La casa de papel: Berlín)

Іспанський серіал-пограбування «Паперовий будинок» наробив стільки галасу і наклацав на Netflix стільки переглядів, що отримав цілий розширений всесвіт. Спершу вийшов його південнокорейський ремейк, котрий додав пограбуванню соціально-економічної політики, а тепер от приквел-спін-оф, присвячений одному з найяскравіших второпланових персонажів оригінального шоу – Берлінові.

Так, хто не знає, Берлін у підзаголовку – це не про те, що грабіжники перемістилися з Мадрида до Берліна. Берлін – прізвисько героя на ім’я Андрес де Фонольоса (зіграв його той самий галісійський актор Педро Алонсо). А події цього разу розгортаються у Парижі. Звісно, це передісторія, адже у «Паперовому будинку» (обережно, спойлер для тих, хто не дивився оригінальний серіал) Берлін дещо патетично пожертвував собою під час відходу з монетного двору. Тож тут герой ще не має смертельної невиліковної хвороби і відповідно ще схильний радіти життю та вірити у щире кохання (не дивлячись на те, що пограбування розгортається після його чергового травматичного розлучення).

Отже, замість того озлобленого садиста, агресивного і місцями навіть лячного, котрим Берлін постав у «Паперовому будинку» (бо тоді йому вже не було чого втрачати, а весь світ і всі люди були подразником, оскільки вони лишалися жити тоді, як він був приречений передчасно піти), бачимо натхненного, піднесеного, життєрадісного, завзятого, палкого чоловіка, котрий начебто вже давно не юнак, проте охоплений юнацьким шаленством, юнацьким максималізмом, юнацькою пристрастю (не невиліковно хворий, проте невиліковний романтик).

Тут немає Професора (і зовсім немає того настрою революції, тож ніхто не співає «Bella ciao»), тому єдиним лідером, організатором, ідеологом, автором пограбування виступає саме Берлін (нагадаємо, що план пограбування мадридського Королівського монетного двору теж належав Берлінові). А новий (вірніше старий, якщо вдаватись до хронології) план великої зухвалої крадіжки полягає у тому, аби пограбувати сховище паризького аукціону, куди заради торгів будуть звезені королівські коштовні реліквії з більш ніж тридцяти європейських міст. А щоб пограбувати паризький аукціонний дім, необхідно, ясна річ, поїхати до Парижа.

Смотрите легально на MEGOGO

Локація обумовлює настрій. Тому спін-оф «Паперового будинку» є чимось середнім між фільмом-пограбуванням і ромкомом, по черзі схиляючись то у той, то в інший бік (але в інший, здається, частіше). Як і Професор в оригіналі, Берлін, за іронією долі так би мовити, одержимо закохується саме у ту жінку, в котру у даній ситуації закохуватися абсолютно протипоказано і небезпечно для справи (Професор, як пам’ятаємо, закохався в інспекторку поліції, а Берлінові не пощастило безтямно влюбитися у дружину директора того самого аукціону, котрий він мав рішучий намір нещадно обікрасти).

Із хорошого: серіал без прелюдії одразу кидає глядача у вир подій. Швидко знайомить нас із новою командою, котру назбирав головний герой (до речі, ближче до завіси у кадрі з’являються дві знакові геройки з минулого, вірніше з майбутнього), і, не товчучись на бекграундах (бо ж жанр фільму-пограбування передбачає безпосереднє пограбування від титрів до титрів, як, приміром, у франшизі про друзів Оушена), стрімко розпочинає гру. Та після стрімкого старту сентиментальна лірика розтікається такою в’язкою карамеллю, що іноді здається, ніби герої зараз вирушать на Ейфелеву вежу замість того, аби спуститися до сейфу-сховища, і взагалі забуваєш, що насправді на екрані відбувається кримінал, а не l’amour toujour.

«Паперовий будинок», де так само у ході справи народжувалися, зріли і дозрівали не одні романтичні стосунки, котрі так само сильно заважали… справі й інколи навіть призводили до фатальних помилок (згадати хоча б Токіо та Ріо), все ж кожного разу спритно вирулював із будь-якого нібито глухого кута, і в Професора був не лише план «а», а і план «бе», і план «це», і далі за алфавітом. І навіть відсутність плану все одно оберталася… новим бездоганно (чи майже бездоганно) продуманим планом, тож чіткість і злагодженість затії і конструктиву нагадували блискучий трилер-пограбування Спайка Лі «Не впіймали – не злодій».

«Берліну» ж до «Не впіймали – не злодій» як до Місяця, як то кажуть. А любовні відволікання тут не просто заважають, а ставлять на пограбуванні жирний хрест (тобто якби це пограбування було реальним, йому точно був би гаплик, але в кіно, зрозуміло, рятує фантастичне везіння)… Кохання настільки розріджує мізки, що навіть розумник Берлін робить феєрично тупі помилки, лажає як підліток на гормональній гойдалці. Власне, саме Берлін більше за всіх і дає маху… Втім, шарму Педро Алонсо, мабуть, все рівно достатньо, аби з’явився другий сезон.

Анастасія Лях