Снігова дівчинка (Загублена у сніговії, La chica de nieve)

Цей іспанський детективний серіал від Netflix про надтонку межу між злом і незлом (так, саме незлом, а не добром, бо незло у світі тотального насилля все ще залишається реальним і можливим, тоді як добро здебільшого перетворилося на виключно казкову категорію) частково нагадує перший сезон британської антології «Зниклий безвісти», де Джеймс Несбіт грав батька, котрий одержимо продовжує шукати зниклого сина навіть через роки після трагічного злощасного дня. І водночас меседж авторів про те, що недоцільно боротися з окремими випадками насилля, бо насилля є не конкретним злочином конкретного ґвалтівника чи садиста, а системою збочених і спотворених загальнолюдських цінностей, співзвучний із філософією Раста Коула з першого сезону «Справжнього детектива».

Під час святкового параду у різдвяні дні на міській центральній площі у натовпі людей батько, що відвернувся купити дитині повітряну кульку, губить шестирічну доньку Амаю («Зниклий безвісти» розпочинався практично ідентично). Згодом поліція бачить на камерах, як хтось бере дівчинку за руку та уводить геть. На дорозі знаходять новорічну маску зайчика, що була в Амаї на голові, а в урні – жовтий дощовик, котрого викрадач миттєво позбувся, бо той дуже впадав у око. Та жодних суттєвих ниточок та зачіпок у слідчих немає.

Історія Амаї гримить на усе місто. Журналісти роблять зі зникнення дівчинки довгограючу сенсацію, котра із часом перетворюється на сумний міський напівміф. Попри горе та сльози батьки знаходять у собі сили знову і знову звертатися до викрадачів по ТБ. Дзвінків з вимогою викупу немає, що вказує на високу вірогідність причетності маніяка-педофіла чи мережі торговців дітьми, адже стара мешканка будинку на площі, не зовсім адекватна котярка, нібито бачила з вікна, як навколо дитини у жовтому плащі крутилися двоє чи троє… Час іде, просування нема, надія згасає… Зрештою поліція відправляє справу Амаї у шухлядку із «висяками». Батьки розлучаються. Не зупиняється тільки одержима Мірен Рохо, стажерка-репортерка місцевої газети, що, будучи підлітком, сама пережила насилля і тому за всяку ціну жадає віднайти і зупинити насилля над Амаєю…

Через шість років журналістка, що весь час продовжувала писати статті про зниклу на різдвяному параді дівчинку, отримує анонімний конверт із відеокасетою. На записі дванадцятирічна Амая грається із ляльковим будиночком у кімнаті якоїсь садиби. Невідомо де, невідомо з ким, проте Амая все ще жива…

Смотрите легально на MEGOGO

Так, головною розслідувачкою тут є не поліція і не приватний сищик-аматор, а молода репортерка, наповнена травматичними спогадами про групове зґвалтування і ненавистю та праведним гнівом до усіх, хто так чи інакше множить, розвиває, тримає на плаву так звану економіку насилля, де останнє є об’єктом номер один попиту і пропозиції. Роль Мірен Рохо виконала молода іспанська акторка Мілена Сміт, відома завдяки тандему із Пенелопою Крус у мелодрамі Педро Альмодовара «Паралельні матері». Власне, саме завдяки її болю, психологічному дисбалансу та люті історія виглядає і відчувається живою та щемкою. І хоча вона не уривається у секс-притони, не трощить поганців молотком і не виносить скривджених дітей на своїх плечах, як персонаж Хоакіна Фенікса у трилері «Тебе ніколи тут не було», проте її спротив системі насильства (секс-рабства, дитячого порно, безкарного зґвалтування, розтління, не лише створення заборонених сайтів, а й їх переглядів нескінченними збоченцями, що ховаються по своїх затхлих квартирах за нікнеймами-масками) не менш потужний і відчайдушний.

Цікаво, що назва «Снігова дівчинка» чи «Загублена у сніговії» спершу здається незрозумілою і нібито помилковою, адже Різдво, показане у сцені зникнення, є типово іспанським, тобто доволі теплим, і натовп на площі укривається не від снігу, а від дощу, ховаючись під каптурами та зонтами. То чому ж у назві йдеться про сніг? Можливо, через те, що Амая щезає безслідно, тане, немов снігова скульптура… Та насправді метафора полягає в іншому. І лише наприкінці, у самому фіналі, останньою реплікою журналістка ллє дрібку світла на туманний троп у заголовку. «Снігова» від дієслова «сніжить», котре ми використовуємо, коли сніжить відеозображення. Це є так званий білий шум, що супроводжує картинку на ненастроєному телевізорі. Цим «снігом» закінчується запис на VHS, котрий показує живу та здорову Амаю, тож дівчинка буцімто губиться кожного разу, як натиснути кнопку реплей, знову і знову щезає у брижах електромагнітних перешкод, котрими невблаганно завершується касета. І в такому ж білому шумі тонуть усі жертви насилля, усі діти на порновідео, усі зґвалтовані і спустошені, котрих не вислухали або вислухали, та не почули, про котрих забули, котрим не допомогли.

Та зрештою серіал демонструє і інший бік зла, інший бік сили та примусу. Цей інший бік несподівано виростає із зовсім незлих намірів, а може навіть добрих… Із відчаю та секундного божевілля, із кроку у прірву і неможливості відступити назад. Це начебто є геть інше насилля; не те, що виходить з ідеології садистів і недолюдів, катів та монстрів. І водночас точнісінько те саме, егоїстичне і руйнівне.

Анастасія Лях