Цей британський міні-серіал у жанрі містичного детективу на основі однойменного англійського роману розробив шведський сценарист Ганс Розенфельдт, відомий перш за все як творець культового скандинавського серіалу «Міст». Завдяки безкомпромісній антиклерикальній риториці, похмурій зловісній атмосфері, кільком ударним сюжетним твістам і глибоко драматичній грі Саманти Мортон, яка завжди обирає темні і трагічні теми, «Спалені дівчата» виглядають і звучать дуже жанрово і проблемно-критично водночас. Власне, як і серіал про розслідування соціально-політичних убивств-маніфестів Сагою Норен.
Тільки замість класичного слідчого детектива розслідування у «Спалених дівчатах» одноосібно веде жінка-вікарій Жаклін «Жак» Брукс, яка заради нової посади і зміни обстановки переїздить разом із донькою-підлітком із Ноттінгема до селища Чапел Крофт. Вірніше не просто переїздить, а тікає від минулого, в якому хтось забив до смерті просто посеред церкви її чоловіка (теж вікарія) і в якому громадськість звинуватила її у бездіяльності, коли жорстокі опікуни, парафіяни її приходу, били-били і зрештою добили до смерті маленьку дівчинку, з якої начебто хотіли вигнати диявола.
Насправді Жак не тікає від минулого, а навпаки, повертається до нього (але про це більше ні слова). Звісно ж, набожний Чапел Крофт, населений невігласами, шкурниками і фанатиками і повністю залежний від багатої впливової родини Гарперів (на тлі тих бузувірів прогресивна героїня Саманти Мортон, яка не засуджує самогубців і гомосексуалів і дозволяє собі у молитві слово «дупа», виглядає напрочуд адекватно і сучасно), одразу здається моторошною оселею зла, найнеприємнішим місцем старої Англії. Тут новоспеченій пасторці з порогу спішать розповісти страшні легенди про давнє і недавнє вчорашнє знакової місцини, а якийсь анонім спішить підкласти під двері коробку з набором для екзорцизму, і на ножі з того набору начебто запеклася чиясь давно пролита кров…
Жак Брукс, відчуваючи провину за смерть дівчинки у Ноттінгемі, прагне спокутати вину тут, у Чапел Крофт, куди, як їй здається, її направив сам Господь. Тож їй доведеться з’ясувати, як саме пов’язані три трагедії цього застібнутого на всі старі та нові таємниці і загубленого у часі патріархально-ортодоксального містечка: спалення на католицькому «очисному» вогнищі двох маленьких сестер-протестанток у шістнадцятому сторіччі, мученицьких духів (чи мстивих привидів) котрих тепер усе поселення вшановує (чи відганяє) ритуалами з плетеними ляльками; загадкове зникнення тридцятирічної давнини двох вільнодумних дівчат-підлітків, в яких батьки і церква вбачали одержимість; нещодавнє повішання попереднього вікарія, що надто цікавився тим зникненням неправедних подружок…
Смотрите легально на MEGOGO
Серіал «Спалені дівчата» генерує в одній точці викриття і звинувачення всі дуже старі, старі й відносно нові гріхи, лицемірства й невігластва не лише католицької, а й загалом християнської церкви: інквізицію, екзорцизм, шовінізм, мізогінію, користолюбство, гомофобію, педофілію… А героїня Саманти Мортон постає спокутувальницею не лише своїх особистих проступків, а й багатовікових лукавств і злочинів усієї церковної інституції і церковної системи. «Я все виправлю, я все виправлю, я зможу усе виправити…», – повторює вона собі знову і знову.
Але ясно що одна навіть дуже хороша і дуже моральна (не за церковними, а за гуманістичними канонами, бо ж церква і гуманізм, на жаль, не те що часто не збігаються, а й навіть контрастують одне з одним) людина «на службі у Бога» неспроможна відредагувати тисячолітні криваві помилки. Котрі, власне, благополучно продовжуються і сьогодні, коли Папа Римський можливо і не вітає відверто кривавого диктатора путіна з «перемогою» на «президентських» путінських «виборах», але відкрито спонукає українців капітулювати.
Мораль у цьому серіалі повністю опиняється поза церквою, але не поза вірою. І саме тому розслідування веде не поліцейський або приватний детектив, а священик, тобто людина зсередини, яка на противагу решті відокремлює релігію від бюрократії, а справедливість від доктрини. І звісно, цією людиною, котра підриває систему зсередини, є саме жінка, а не чоловік, яка нарочито називає себе чоловічим ім’ям Жак, несе на собі хрест Жанни Д’арк і всіх спалених чи повішених «відьом», чи тих, кого замучили до смерті або напівсмерті та самозречення «боговтиральними» тортурами. Більше того вона несе хрест звичайної жінки, замученої звичайним чоловіком.
Певною мірою «Спалені дівчата» є мізандричними (хоча щодо одного з чоловіків, репортера, героїня все ж таки помиляється). Та автори не малюють злу чоловіче обличчя. Ба більше жахливішими виявляються фанатички і набожні матері. Творці навіть не малюють злу обличчя виключно патріархальне, натомість пропонуючи цілий ряд різних форм, ракурсів і нарядів, в які огортається темрява: від банальної меркантильної «сукні» чи не менш банальної владної до абсолютної наготи зла, тобто зла без причини і вигоди, без позиції та ідеології, існуючого саме по собі з народження і до смерті. А ще зло буває хворобою, котра може підступно торкнутися хороших і невинних людей, інфікувати через вразливі місця. І важко сказати, кого слід остерігатися більше: тих, хто у зло вдягнутий; тих, у кому зло наче пухлина чи вірус; чи тих, кому зло є власною шкірою… До речі, нова вікарій селища Чапел Крофт теж має дотик зла, проте її зло – це радше рана, спроможна рано чи пізно загоїтись і більше ніколи не кровити.
Анастасія Лях
Спалені дівчата (The Burning Girls)
2023 рік, Велика Британія
Продюсери: Тоні Вуд, Сі Джей Тюдор, Ганс Розенфельдт, Енн Гаррісон-Бакстер
Режисери: Чарльз Мартін, Кірон Гоукс
Сценарій: Ганс Розенфельдт, Камілла Альгрен
У ролях: Саманта Мортон, Рубі Стокс, Конрад Хан, Елоді Грейс Оркін, Аарон-Джон Норт, Джек Рот, Джейн Лапотейр, Девід Доусон, Руперт Ґрейвз, Пол Бредлі
Оператори: Ґері Шоу, Дейл Єлена МакКріді
Композитори: Лорн Балф, Майкл Біттон
