kinowar.com

Тринадцять життів (Thirteen Lives)

Зачекайте, будь ласка...

Цілком можливо, що цей драматичний трилер про неймовірне рятування та неймовірне виживання від режисера Рона Говарда опиниться серед оскарівських претендентів на звання найкращого фільму року. І неможливо не зазначити, що Колін Фаррелл (ще тут є Вігго Мортенсен і Джоел Еджертон, а також знаний за детективом «Смерть на Нілі» Том Бейтман) продовжує приємно дивувати вибором проєктів: із віком актор став набагато розбірливішим і глибшим.

Дія, заснована на реальних подіях, відбувається в липні 2018 року у Таїланді. Тоді там сталася катастрофа, що обіцяла закінчитися трагедією. Дванадцять хлопчиків-підлітків з юнацької футбольної команди на чолі з молодим тренером вирушили у похід в печеру Тхамлуангнангнон, що має протяжність понад десять кілометрів. Та коли на поверхні почалася злива, печеру дуже швидко затопило, і діти опинилися у пастці без жодної можливості повернутися назад. Місцеві водолази, поліція та спецназ протягом тижня шукали і намагалися дістатися до хлопців. Зверху волонтери будували дамби та насосами викачували з печери воду. Та усе марно. Через тиждень до тайських рятувальників доєдналася міжнародна команда добровольців, зокрема кілька найдосвідченіших британських дайверів, спеціалістів саме з гідроспелеології, тобто з печерного дайвінгу.

За десять днів пірнальники вже не сподівалися знайти дітей живими, але хотіли хоча б дістати тіла, аби батьки їх вшанували та поховали належно. Сезон мусонів обіцяв нагнати нові хмари і відповідно нові зливи, тож діяти треба було якнайшвидше. Нарешті двоє британських кейв-дайверів таки знайшли хлопців… І ті виявилися усі живі. Худі, бліді, зневоднені та знесилені, проте живі. І тоді постало питання набагато складніше, практично нерозв’язне. Адже переправити на поверхню трупи крізь кілометри затоплених лабіринтів одне, а переправити живих так, аби ті не стали трупами через паніку, клаустрофобію, страх захлинутися чи задихнутися…, – зовсім інше.

Рон Говард і раніше знімав реальні історії («Ігри розуму», «Аполлон-13», «Гонка»), проте завжди намагався робити їх якомога ефектнішими і кінематографічнішими. Та створюючи «Тринадцять життів», постановник, здається, уперше вдався до максимального наближення до документалістики. Вийшло блискуче поєднання захопливого та напруженого трилера із ґрунтовною реалістичністю програм каналу Discovery. І нібито чудово розумієш, що в кадрі не ті тайські діти, що справді застрягли в печері, не справжні рятівники і навіть не справжній природний катаклізм, проте сприймаєш дію на екрані виключно як голу правду, без костюмів, без декорацій, без художнього домислу та фальшивої графіки. І повінь здається так само реальною (незрівнянно реальнішою за катастрофи Роланда Еммеріха і навіть за хітову норвезьку «Хвилю»), як дощ за вікном. А Фаррелл, Мортенсен, Еджертон виглядають звичайними чоловіками замість голлівудських зірок; спецами, що просто роблять свою справу і намагаються не налажати.

Смотрите легально на MEGOGO

Характери тут змальовані лише у загальних рисах. Ми бачимо, що один з водолазів (Фаррелл) сприймає операцію близько до серця, бо сам має сина-підлітка. Інший (Мортенсен), одинак без сім’ї і дітей, робить вигляд, що просто пірнає, бо вміє пірнати краще за інших («Та я навіть не люблю дітей!» – каже він, коли герой Фаррелла телефонує і пропонує полетіти в Таїланд, аби допомогти місцевим), проте насправді так само переживає й боїться доправити на поверхню бездиханні тіла замість хлопців. Третій (Еджертон), дайвер-анестезіолог, бере на себе найбільшу відповідальність і згоджується на геть божевільний план на межі моралі та етики, тим самим порушуючи священну присягу Гіппократа, бо іншого варіанту спасіння немає, хоча й розуміє прекрасно, що у випадку невдачі та потрапляння подробиць у пресу він перетвориться на дітовбивцю і монстра в очах громадськості.

Та Говард не зациклюється на емоціях рятівників, так само як і не зациклюється на самій катастрофі або родинах зниклих дітей, чи на чиновниках, чи журналістах, що активно висвітлюють надзвичайну ситуацію. Режисер майстерно тримає баланс і фокусується на хронології, фактах і кульмінації, коли відбувається безпосередня місія з переправи хлопців. І оскільки основна дія відбувається у печері та під водою, «Тринадцять життів» можна назвати клаустрофобним трилером, замкненим з усіх боків в одній-єдиній локації, до того ж не мальовничій, а залитій брудною дощовою водою (не так, як у стрічці «Санктум», де пасткою для героїв була надзвичайно красива бірюзова тихоокеанська печера Еса’ала). Проте напруги і реалізму у Рона Говарда набагато більше, ніж у нудного «пригодницького екшна», колись спродюсованого Джеймсом Кемероном.

Анастасія Лях

Тринадцять життів (Thirteen Lives)

2022 рік, США

Продюсери: Браян Ґрейзер, Габріель Тана

Режисер: Рон Говард

Сценарій: Вільям Ніколсон

У ролях: Вігго Мортенсен, Колін Фаррелл, Джоел Еджертон, Том Бейтман

Оператор: Сайомбху Мукдіпром

Композитор: Бенджамін Воллфіш

Тривалість: 147 хвилин/ 02:27

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі