kinowar.com

Перехрестя м’ясника (Butcher’s Crossing)

Зачекайте, будь ласка...

Цей алегоричний (і місцями психоделічний) вестерн за участю Ніколаса Кейджа, можливо, найбільш недооцінений фільм минулого року (його прем’єра відбулася восени 2022 на кінофестивалі в Торонто, але до прокату стрічка добралася аж через рік, восени 2023). І можливо, це найбільш недооцінена робота у фільмографії Кейджа.

Також цей вестерн можна назвати притчею. І так само можна назвати трилером. Заснований на однойменному романі Джона Едварда Вільямса він є майстерною і вражаючою алюзією до таких творів-стовпів американського літературного символізму, як «Мобі Дік» Германа Мелвілла та «Старий і море» Ернеста Гемінгвея. Також його цілком можна назвати камерним, адже в історії діють всього лише чотири герої на хоча й величезній і навіть безкрайній, проте одній локації (і так само, як у класичній камерній драмі німецького арту камершпіле, психологізм тут межує з натуралізмом, а символізм просякнутий безмежним соціально-ментальним песимізмом).

На перший погляд здається, ніби це просто ще один вестерн про божевільну жорстокість Дикого Заходу, зарядженого маніакальною жагою збагачення і винищення. Проте із другого погляду розумієш, що це набагато ширший сюжет, який без жодних прикрас оголює руйнівну жадобу людської сутності, огидну потворність нашого его, одержимого кривавою війною з природою. Ми всі – м’ясники. Продовжуємо дерти шкуру зі світу навіть тоді, коли вже вдосталь нажерлися. Та тріумфу наприкінці цього шляху точно не буде, і точно так само, як той рибалка, що нібито упіймав велетенську рибу своєї мрії, додому повернемося (якщо взагалі повернемося і якщо взагалі лишиться дім) з обгризеним скелетом.

Чотири герої (вірніше чотири персонажі, бо герой тут – стадо бізонів) – це Міллер (Кейдж), Вілл, Чарлі та Фред, котрі пізньої осені вирушають із прикордонного канзаського містечка під назвою Перехрестя м’ясника, знаного торгівлею бізонними шкурами, на рівнини Колорадо, аби вполювати і освіжувати ледь не останнє велике стадо («Там голів десь тисяч десять», – запевняє досвідчений мисливець Міллер). Проте стежка в долину вкрай підступна і небезпечна. І коли у розпал убивств нещасних тварин м’ясників застає зима і накриває снігова буря, вони стають заручниками непогоди і змушені чекати весни, поки з дороги зійдуть снігові кучугури і дозволять їм повернутись в поселення.

Смотрите легально на MEGOGO

Формально можна сказати, що маємо трилер про виживання. Вірніше маємо трилер, розділений на дві половини: перша про нищення, друга про виживання. Але якщо зазвичай в історіях про виживання ми, глядачі, переживаємо за тих, хто намагається вижити, то тут навпаки, хочеться, аби трупи мисливців (вмерлих від холоду, голоду чи від ненависті один до одного) лягли поряд з тисячами обдертих бізонових туш. Бо у першій половині режисер Гейб Польські скрупульозно й натурально демонструє, як четвірка монотонно б’є з рушниць і ріже на шмаття спокійних величних тварин, котрі, на жаль, навіть не намагаються тікати; як відокремлюють шкіру від плоті, як відрізають бізонні яйця та пеніс і вирізають печінку (котрою потім не без допомоги отрути ритуально відлякують голодних вовків); як тижнями, а потім місяцями жеруть бізоняче м’ясо і скаржаться, що вже переїли і вже «від того одноманітного бізонячого м’яса тягне блювати»; як замертво падають ниць тихі монументальні звірі, і як скляними стають їх чорні круглі очі.

Вілл – це наївний студент, син пастора, котрий кидає навчання у Гарварді, кидає виклик релігійним настановам батька і вирушає у найбільш брудне і безбожне місце на землі. Молода повія в салуні (від пестощів котрої зніяковілий юнак відмовляється в останню мить) каже йому: «Тут всі чоловіки жорстокі і старі. А ти такий ніжний і такий молодий». Та Вілл саме жадає загартуватися і подорослішати. І оскільки не вийшло стати чоловіком у ліжку, хлопець, осліплений оманливо романтичним уявленням про брутальний Фронтир, віддає всі свої гроші на авантюру мисливця Міллера, котрий пропонує відправитись у таємничу бізонову долину. І подорож та (сповнена зовсім не пригод, а виключно буквального м’яса) дійсно геть позбавляє його і молодості, і ніжності, майже перетворюючи на жорсткого старого.

Чарлі – сивий бородатий дід, котрий настільки давно засів у Перехресті м’ясника, що зрісся із цим осоружним місцем. Старий фанатично набожний і носить із собою Біблію. Вірить, що і в жінках, і у вовках сидить диявол. Богові молиться не про те, щоб той дав усім щастя та мир, а про те, щоб той послав побільше бізонів, за яких вдасться виручити побільше грошей. Хоча геть неясно, що дідові з тими грошима робити… Фред – звичайний хтивий і меркантильний чолов’яга, раціональний, жадібний і охочий дратувати оточуючих тупими жартами. Загадковий Міллер – алюзія на знаменитого Баффало Біла, котрий убив більше чотирьох тисяч бізонів; одержимий і ненаситний він не хоче і не може зупинитися, бо у протистоянні зі звіром вбачає єдиний сенс свого існування; його спрагу до вбивства неможливо втамувати, скільки б туш не лягло на холодну землю, бо його суть – у постійному і нескінченному руйнуванні.

У кадрі, до речі, немає жодного індіанця. Бо ж бізони, власне, і уособлюють індіанців, адже білі на Дикому Заході паралельно винищували і корінні племена, і корінну дику худобу, допоки індіанці, що вижили, не відселилися у резервації, а з мільйонів бізонів не залишилися сотні (привид умовно останнього американського бізона граційно і сумно мандрує іншою драмою-метафорою про ту саму жахливу масову екстермінацію на північноамериканському континенті – витонченою режисерською роботою Райлі Кіо «Бойовий поні»). Монтаж зумисно такий рваний і подекуди хаотичний, що дійство іноді виглядає не розповіддю, а нарізкою, шматуванням на відтяті скибки. Це додає божевілля в і без того божевільне видовище, де монотонність бізонової різанини перемежовується чи то кошмарами-сновидіннями, чи то викликаними м’ясною інтоксикацією галюцинаціями юного Вілла.

Великий чорний бізон, як і великий білий кит, зрештою має спопелити свого супротивника зсередини. Не обов’язково помститися буквально і фізично. Але внутрішньо спустошити. Власне, маніяка рано чи пізно губить його ж маніакальність. А маленька людина, як би вона не махала рушницею чи гарпуном, все одно є нікчемною крапочкою на тлі величної природи (недарма ж у Фреда ламаються ножі об надто товсту і цупку бізонячу шкіру).

Маніакальний вогонь в очах, як відомо, є візитівкою, фірмовим «баяном» акторства Ніколаса Кейджа. Проте саме тут, у «Перехресті м’ясника», де, здавалося б, могло на повну гучність заграти навіженство Кейджа-лицедія, актор навпаки, продемонстрував неабияку професійну стриманість, спокійно і холодно знову і знову прицілюючись, спокійно і холодно знову і знову шкрябаючи ножем свою наголо бриту голову… І ця стриманість лише додала картині переваги.

Анастасія Лях

Перехрестя м’ясника (Butcher’s Crossing)

2022 рік, США

Продюсери: Гейб Польські, Моллі Коннерс, Аманда Бауерс, Вілл Кларк, Енді Мейсон

Режисер: Гейб Польські

Сценарій: Гейб Польські, Ліам Сатре-Мелой, Джон Едвард Вільямс

У ролях: Ніколас Кейдж, Фред Гехінґер, Джеремі Бобб, Ксандер Берклі, Пол Рейсі, Рейчел Келлер

Оператор: Девід Гальєго

Композитор: Лео Біренберг

Тривалість: 107 хвилин/ 01:47

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі