kinowar.com

Я – капітан (Io capitano)

Зачекайте, будь ласка...

Навіть сама назва цієї магічної стрічки звучить як заперечення соціальної чорнухи. Хоча тема африканських і арабських нелегалів, які долають пекельний шлях, аби дістатися берегів обітованої Європи, чи не долають і тонуть у морі разом із дітьми і вагітними жінками, апріорі передбачає саме таке відображення на екрані: депресивне, жорстоке, приречене, антилюдське, безпросвітне… Проте погляд природженого казкаря Маттео Гарроне дивом перетворює потенційну чорнуху на пригодницьку подорож, справжнісіньке роуд-муві й абсолютно чарівну історію, лишаючись при цьому гострим незатуманеним поглядом чесного реаліста.

Фільм «Я – капітан» уже отримав призи Венеційського фестивалю за найкращу режисуру і найкращому молодому акторові (Сейду Сарр), потрапив у номінацію на «Оскар» в іноземній категорії і від багатьох критиків одержав характеристику як найбільш вражаюча робота Гарроне з часів «Гоморри», що вийшла у 2008 році і здобула Гран-прі у Каннах.

У Дакарі (Сенегал) живуть двоюрідні брати-підлітки Сейду і Муса, котрі складають пісні, мріють поїхати до Європи, стати там відомими співаками, аби білі брали в них автографи. Хлопці не просто мріють, а й справді вирішують утекти до Європи, не дивлячись на лячні застереження місцевого дідугана, котрий кричить, що Європа «зовсім не та казка, якою здається» і що люди там «сплять і помирають на вулицях», і на те, що мати Сейду буде вбита горем, коли дізнається, що син попри її заборону таки утік… Тож, назбиравши трохи грошенят, Сейду і Муса вирушають у путь, зовсім не підозрюючи, які саме випробування на них чекають…

Вперше Маттео Гарроне не говорить у своєму фільмі про рідну Італію, зокрема про рідний італійський південь. Адже «Гоморра» розповідала про неаполітанську мафію Каморру; «Реальність» – про неаполітанського торговця рибою, котрий став одержимий ідеєю потрапити на телебачення у реаліті-шоу; «Казка казок» була екранізацією збірки оповідань неаполітанського казкаря Джамбаттісти Базіле; «Догмен» засновувався на реальному римському інциденті, коли тихий і мирний собачник убив колишнього боксера, що тероризував околиці міста; «Піноккіо», зрозуміло, був інтерпретацією найвідомішої італійської казки від класика дитячої літератури Карло Коллоді.

Смотрите легально на MEGOGO

Аж раптом Гарроне виходить за межі Італії. Причому виходить доволі далеко, аж у Африку… Втім, так чи інакше повертається додому. Бо ж його сенегальські герої Сейду і Муса пливуть саме до італійських берегів, і наприкінці ми бачимо омитий Середземним морем край сицилійської землі… Режисер уперше дивиться на Італію очима неіталійців і вперше бачить батьківщину геть по-іншому, не дивлячись на те що буквально його країни в кадрі цього разу немає.

Маттео Гарроне віртуозно поєднує документалістику з магічним реалізмом. Аби бути наближеним до першої, він знімає реальних сенегальських хлопців, котрих реально звуть Сейду і Муса (Мустафа), і показує шлях від Дакара до Сицилії так, наче і юнаки, і люди довкола них, і камера оператора, і заразом глядач – наче всі вони і всі ми проходимо цю страшну безжалісну путь: фотографуємося за сто баксів на кустарний фальшивий паспорт, пхаємо гроші у дупу, аби не знайшли лівійські рекетири (та ті все одно знаходять); стрибаємо у перевантаженому людьми, як шпротами, пікапі по барханах Сахари, а далі ще й повземо по пісках пішки під убивчим пекучим сонцем, і безсило дивимось, як посеред пустелі лишаються умирати ті, хто випав з пікапа чи кому не вистачило сил подолати дюни…; стаємо рабами і гаруємо на будівництві, безкоштовно споруджуючи для лівійських шейхів пишні садиби і нарядні обклеєні мозаїкою фонтани…; і тільки потім, якщо пощастить, потрапляємо на човен, який виглядає так, наче готовий вийти у море лише для того, щоб назавжди спочити на темному дні…

Але магія Маттео Гарроне летить крізь пекло на поміч, як рятівний круг посеред океану, нашпигованого акулами і рештками тих, кого ті акули з’їли. Вперше вона вкрай несподівано і феєрично з’являється посеред пустелі, здіймаючи у повітря жінку, яка не змогла більше йти. І жінка летить, наче фея Дінь-Дінь, наче повітряна кулька, наче приємний сон… так легко, просто і вільно, ніби не існує ні смерті, ні зла. Вдруге магія прилітає янголом, який стає провідником додому, до мами… І здається, вона має прилетіти втретє востаннє (адже в усіх казках три – магічне число), аби підняти човен на небо над темними хвилями і понести крізь хмари до заповітних райських берегів.

Завдяки Гарроне соціальна чорнуха про геть позбавлену людського обличчя стихійну міграцію з країн третього світу до «західного едему» перетворюється на ще одну казку про Піноккіо, де човен, проковтнутий велетенською рибою, може виплисти з пащі цілим і неушкодженим. А шістнадцятирічний Сейду, ставши тому човникові капітаном, перетворюється з дитини на чоловіка так само, як дерев’яна лялька зрештою перетворюється на живого хлопчика.

Анастасія Лях

Я – капітан (Io capitano)

2023 рік, Італія/ Бельгія/ Франція/ Люксембург/ США

Продюсери: Маттео Гарроне, Паоло Дель Брокко, Ардаван Сафаї

Режисер: Маттео Гарроне

Сценарій: Маттео Гарроне, Массімо Чеккеріні, Массімо Гаудіозо

У ролях: Сейду Сарр, Мустафа Фалль, Маріам Каба, Умар Діау, Аффіф Бен Бадра, Бамар Кейн, Ішем Якубі

Оператор: Паоло Карнера

Композитор: Андреа Фаррі

Тривалість: 122 хвилини/ 02:02

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі