kinowar.com

6 найкращих ролей Тома Гіддлстона

Найкращі ролі Тома Гіддлстона

Цей витончений аристократичний англієць, уродженець Лондона, прославився на увесь світ і став голлівудською зіркою після того, як зіграв брата-антагоніста головного героя у марвелівському блокбастері «Тор». Його Локі, жартівливий і підступний бог бешкетування і обману, сподобався глядачам навіть більше, ніж сам Тор. З того часу персонажі Гіддлстона мають переважно добрий характер замість злого і меланхолійний темперамент замість сангвінічно-холеричного. Проте його образи, як і Локі, залишаються елегантними і вельможними. Він ніколи не буває грубим, брутальним, проте й м’якими та слабкими його героїв точно не назвеш. Вони не жіночні, але завжди ліричні, трохи байронічні, трохи романтичні. І традиційно жорсткій мужності протиставляють мужність делікатну й рафіновану.

Тор (Thor, 2011)

Локі, завжди залишаючись на другому плані у повнометражних екшнах Marvel, настільки припав до душі публіці, що зрештою отримав власний серіал (і це єдиний марвелівський антагоніст, котрому дісталося особисте шоу). А історія цього антигероя розпочалася зі стрічки «Тор», де ми побачили його як молодшого брата спадкоємця асгардійського трону, що насправді не стільки злий та заздрісний, скільки намагається таким здаватися; не стільки справді лиходій, скільки вперто прикривається лиходійською маскою. А якщо поглибитись у психологію, то очевидно, що Локі нестабільний і суперечливий лише від того, що всі дитячі та юнацькі, і навіть дорослі роки жадав від батька Одіна, що його всиновив, такої ж любові, котрою той оповив старшого рідного сина-красунчика. І цю дитячу травму вразливо-інфантильного молодика Гіддлстон вміло поєднав з харизмою чарівного дурисвіта.

Виживуть тільки коханці (Only Lovers Left Alive, 2013)

В іронічно-поетичній фантазійній драмедії Джима Джармуша актор зіграв сучасного вампіра, а його романтичну партнерку (адже фільм про коханців і про метафору безсмертя від любові чи метафору любові у контексті вічності) зобразила фантастична Тільда Свінтон. Герой Гіддлстона – вампір-музикант на ім’я Адам, що живе у Детройті. Як і саме американське місто, що зазнало упадку і перетворилось на місто-привида, цей стомлений надто довгим життям кровопивця перебуває у хронічному спліні, у меланхолії та декадансі. І його кохана жінка (теж, звісно, з когорти тих, хто не відображається в дзеркалі) приїжджає в Детройт із Танжера, аби врятувати милого від депресії (і звуть її, звісно ж, Єва, бо вони є найпершими коханцями на Землі і бачили весь світ від народження до сьогодні). Обидва тонкі, бліді, породисті, позачасові…, Свінтон і Гіддлстон склали напрочуд гармонійний, естетичний, вишуканий тандем. І звичайно, з актора вийшов не той упир, що є зажерливим монстром, і навіть не той, що є цинічним й самозакоханим нарцисом. Вампір Гіддлстона – творіння темного романтизму, сумний і розчарований потенційний самогубця, що не наважується вмерти, але й життя не живе, а тягне-тягне його, наче плавку мелодію.

Багряний пік (Crimson Peak, 2015)

У готичному кіноромані Гільєрмо дель Торо актор зіграв загадкового англійського аристократа, збіднілого і сумного, що закохує в себе молоду наївну американку у виконанні Мії Васиковської і відвозить у якості новоспеченої дружини до свого лячного маєтку, що стоїть на ґрунті з червоної глини і ніби потопає в крові. І звісно, в замку живуть привиди, таїни і жахи. І знову на персонажі Гіддлстона ті самі блідавість, меланхолія і декаданс. Тільки замість американського хіпі у рефлексіях – англійський дворянин в занепаді. «Багряний пік» – сучасний і водночас старомодний наслідувач таких класичних готичних романів, як «Джейн Ейр» і «Ребекка», а також готичних казок на кшталт «Синьої бороди» (лишень на відміну від холеричних Рочестера і Синьої бороди цей пан-антигерой не відчуває ані зла, ані пристрасті, бо сам схожий на примару). А Гіддлстон – сучасний і водночас старомодний наслідувач класичного образу байронічного героя. І звісно, не дивлячись на невимовну тугу в очах і гіркоту розчарування на блідих вустах, він все одно чарівний і спокусливий. Такий тонкий, стрункий, граційний, відчужений і незбагненний… Актор створив суперечливий і навіть парадоксальний характер, таку собі магнетичну невизначеність на проміжку між лицарем і лиходієм.

Я бачив світло (I Saw the Light, 2015)

Здається, це єдиний байопік у фільмографії Тома Гіддлстона. І зіграв він не англійця, а американського співака кантрі. Здавалося б, північноамериканський фолк, ковбойський капелюх, ремінь з громіздкою пряжкою… – речі, максимально далекі від англійського романтизму, в котрому Гіддлстон почувається, як риба у воді. Проте саме завдяки британському акторові ця американська біографія, створена за шаблоном, виглядає нешаблонно (до речі, партнеркою Гіддлстона тут є Елізабет Олсен, колега зі всесвіту Marvel). «Я бачив світло» – сумна історія недовгої музичної кар’єри і нещасливого особистого життя одного з першопрохідців кантрі Генка Вільямса, названа на честь його однойменної композиції. І скоріш за все, у виконанні когось іншого типовий для зіркових біографій сюжетний комплект із дівок, алкоголю, наркотиків, скандалів, недуги був би грубуватим, кричущим, вульгарним…, чи надто похмурим, або надмірно пафосним. Та Гіддлстон (не дивлячись на таку кричущу річ, як білий піджак з нотним принтом) навіть подібний набір загортає у делікатну, витончену, м’яку форму. І справді світлу. Тобто не освітлену прожектором, а щиру й душевну, спокійну й ліричну, як традиційні кантрі пісні. Тут актор знову блідий, але дійсно осяяний. І в кадрі він, так би мовити, невимушено старанний: вкривається потом, але дружньо посміхається ямочками і стиха покачує кістлявими стегнами.

Висотка (High-Rise, 2015)

В герметичній психоделічній антиутопії про соціальну нерівність, людську природу, класову боротьбу і революції, котрі нічого не змінюють, а лише садять у крісло ляльковода наступного монстра з іншою фамілією (схожій на «Крізь сніг», тільки замість поїзда – химерний житловий хмарочос, а замість машиніста – архітектор) Гіддлстон зіграв одинака, що стає новим мешканцем дуже специфічного висотного будинку, який тягнеться від землі до небес. Унизу животіють найбідніші, вгорі нудьгують найбагатші, а в «небесах», звісно, живе бог. Він начебто той герой, що зветься «інакшим»; що приходить, аби вбити дракона і перекроїти систему. Як Ланселот у фантазійній алегоричній притчі Марка Захарова (та слід пам’ятати, що у фіналі Ланселот опинився перед вибором: залишитися лицарем чи стати новою головою дракона на місці відтятої, бо народ-мазохіст без «голови», що палить його вогнем, як виявилося, жити не може). Але на початку історії протагоніст бачить сон, в якому він танцює у колі сексапільних стюардес і жадібно вбирає мить абсолютної насолоди. А просинаючись, старанно, майже маніакально фарбує стіни квартири у сірий колір… так, ніби він – ніякий не лицар, а сіра людина, звичайний тарган, що мріє про райське життя гедоніста. Режисер Бен Вітлі помітив у Гіддлстоні здатність продемонструвати певною мірою темний бік (не ту курйозну темряву Локі, а реальну пітьму людського єства) і зробив з нього протагоніста-енігму, від котрого можна чекати як подвигу і тотального зламу порядку, так і присвоєння рукавиць зла.

Змій в Ессексі (The Essex Serpent, 2022)

Роль сільського пастиря – начебто дивний вибір для Тома Гіддлстона. Але коли священик носить аквамариновий шарф і самотньо гуляє холодним берегом моря, то він не стільки служитель церкви, скільки останній провінційний романтик. Так-так, у містичному вікторіанському міні-серіалі «Змій в Ессексі» актор створив найромантичніший і найчуттєвіший з усіх своїх образів і склав пристрасний тандем з акторкою Клер Дейнс. Вдова-натуралістка, звільнена від тиранії чоловіка-садиста, хоче знайти «лохнеське чудовисько». А пастир-реаліст хоче довести забобонним парафіянам, що диявола не існує. У боротьбі з чудовиськами і у намаганнях просвітництва двоє носіїв світла, носіїв думки, носіїв етики зближуються і віддаляються, зближуються і віддаляються, зближуються і віддаляються, як прибережні хвилі… Цей без підступу і сарказму ідилічний герой Тома Гіддлстона не лише романтичний, але й твердий, твердий у своїй непорушній вірі. Вірі не стільки в бога, скільки в мораль і знання, бо лише ці неоцінні цінності протистоять страхам.

Анастасія Лях

Читайте також:

Найкращі ролі Вуді Гаррельсона

Найкращі ролі Венсана Касселя

Найкращі ролі Стеллана Скашгорда

Найкращі ролі Жана Дюжардена

Найкращі ролі Курта Рассела

Найкращі ролі Сема Роквелла

Найкращі ролі Дензела Вашингтона

Найкращі ролі Ґері Олдмена

Підтримайте Україну:

  • фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
  • фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
  • Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
  • дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:

Комментарии

Comments are closed.