«Любити програвати» (Heads or Fails) братів Арпо та Ленні Ґіт із програми «Фестиваль європейського кіно» XVII Одеського міжнародного кінофестивалю обіцяв стати неординарним фарсом і саме таким виявився. Адже це стрічка з розряду і сміх, і гріх, як за героями та історією, так і за художнім оформленням. Арманде Піжон у виконанні Марії Кавальє-Базан не лише не має роботи та власного дому, а й постійно шукає їжу та гроші, бо заборгувала всім навколо. Брюссель, у якому мешкає героїня фільму братів Ґіт, далекий від листівкової Європи: це місто дешевих забігайлівок, метро, випадкових знайомств і людей, які виживають не завдяки суспільним нормам, а у шпаринах між ними.
Саме тому фільм легко сприйняти як порно бідності. Арманде майже безперервно перебуває в принизливій залежності від чужої доброї волі, ночує в родичів, чий дім нагадує фрік-кабаре, ухиляється від повернення боргів і бігає містом у пошуках наступної халепи на свою голову. Брати Ґіт знімають це з помітною енергією й гротеском, продовжуючи лінію свого дебюту «Mother Schmuckers», у якому маргінальний Брюссель теж був сповнений абсурду, агресії та невдалих рішень. Оператор Кінан Массарані підтримує цей нервовий ритм рухливою камерою, завдяки якій місто здається не декорацією, а ще одним учасником пригод Арманде, адже виглядає стрічка так, ніби хтось просто ненароком зняв метання героїні на телефон.
Водночас Арманде важко назвати просто жертвою обставин. Вона звикла виживати так давно, що моральні межі для неї перетворилися на щось умовне. Дівчина бреше, маніпулює, краде й без особливих мук совісті використовує людей, якщо це допомагає прожити ще день. У цьому сенсі «Любити програвати» цікавіший за стандартні соціальні драми про бідних і нещасних. Арманде може викликати співчуття, але автори не намагаються зробити її милішою, ніж вона є. Якщо постає вибір між симпатією до парубка й грошима, вона завжди обере гроші.
І все ж щось людське в Арманде залишається. Вона здатна на імпульсивну емпатію, може пошкодувати слабшого й, наприклад, рятує пораненого голуба, хоча сама без вагань знімає взуття зі сплячої людини в метро, адже своє програла. Саме ця суперечність не дає персонажці перетворитися на суцільну карикатуру. Вона не безсердечна – просто її співчуття майже завжди програє інстинкту виживання.
Показове її прізвище. Pigeon французькою – це не лише голуб, а й простак, людина, яку легко ошукати. У цьому подвійному значенні фактично зашифрована вся сутність героїні. Арманде сама схожа на врятованого голуба: залежить від чужої допомоги, падає, коли більше немає сил, і знову здіймається в повітря, щойно отримує шанс. Проблема лише в тому, що після її відльоту люди навколо нерідко залишаються з порожніми кишенями.
Найвиразніше ця логіка проявляється в її лудоманії. Арманде здатна програти буквально все – байдуже, у блекджеку чи в грі «чоло й тило». Автори раз за разом ставлять її перед одним і тим самим вибором: є шанс зупинитися, зафіксувати виграш, перевести подих, але для азартної людини поява грошей стає лише приводом підвищити ставки.
«Любити програвати» вийшов трагікомічним і досить прямолінійним фільмом про пропащу людину. Азартність тут не романтизують як прояв сміливості людини, яка любить ризикувати. Це механізм саморуйнування, що перетворює будь-яку перемогу на відкладену поразку. Арманде не вміє програвати, бо після програшу відразу хоче відігратися, і не вміє вигравати, бо після виграшу хоче подвоїти ставку. Виходу з цього кола просто не існує.
Водночас брати Ґіт не перетворюють фільм на соціальну рекламу про шкоду азартних ігор. Так, у ньому багато грубого гумору, відразливих сцен і дивних персонажів, але є й добрі вчинки, щирі почуття та бажання бути коханими. Стрічка сповнена вуличної енергії й майже карнавального відчуття світу, де всі трохи шахраї, трохи жертви, а цілком нормальним не виглядає майже ніхто. Цим вона нагадує роботи інших братів-режисерів – Джоша та Бенні Сафді.
Похмурий матеріал подається доволі легко, а мораль не нависає над кожною сценою табличкою «зробіть правильний висновок». Проблема лише в тому, що автори часом занадто захоплюються. Постійні афери, втечі й нові витівки Арманде починають повторюватися, а хаотичність, яка спершу створює темп, згодом трохи виснажує. У результаті «Любити програвати» одночасно є історією про бідність, портретом негідниці й комедією про патологічну потребу ризикувати. Героїня весь час існує між двома значеннями власного прізвища: то сама стає голубом, якого потрібно рятувати, то знаходить чергового простака, готового повірити її словам.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Найкращі кримінальні драми за реальними подіями
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
