20 серпня на екрани вийшла сімейна романтична комедія «Потяг “Червона рута”». Ми поговорили з продюсером фільму та актором Юрієм Горбуновим про те, як поєднувати одночасно дві функції в одному проєкті, чим для українців є червона рута, та яких стрічок не вистачає вітчизняній кіносфері.
Ким ви себе більше вважаєте — актором чи продюсером? А у «Потязі “Червона рута”»?
Звичайно, в першу чергу я тут продюсер, тому що зйомки закінчилися вже давно, а продюсерська робота вимагає щоденної роботи, бо кіно вже в прокаті. Хоча для мене дуже важливо залишатися і актором у своїх проєктах, тому я знаходжу собі якісь невеличкі ролі, щоб підтримувати акторську форму.
«Потяг “Червона рута”» — дуже важливий проєкт, і моя роль там також потрібна. А ще є момент, який доводилося емоційно переживати, пов’язаний з моєю партнеркою по кадру, Павлівною.
Чи втручаєтеся ви у сценарії як продюсер?
Коли ми придумуємо проєкт, то спочатку загально обговорюємо, накидуємо ідеї, а потім працюють сценаристи. І як це прийнято, є драфти сценарію — перший, другий і третій. Коли написаний перший драфт, ми збираємося, все обговорюємо, висловлюємо свої враження і пишемо коментарі. Після другого драфту — так само. І третій драфт є найголовнішим, це уже майже той текст, за яким фільм буде зніматися.
Третій драфт є мостом до загальних читок, коли збирається вся група, сидить режисер, оператор, художник по костюму, художник по гриму. Ми повністю обговорюємо процес, кожен знімальний день, і тоді додаються ще якісь нюанси до сценарію. А вже після цього можна вважати, що сценарій залочений і прийнятий.
Але, насправді, і по ходу так само додаються зміни, тому що знімальний процес — це справа гнучка, навіть щодня щось змінюється. Тому важливо, що наші Ярослав Стень, Богдан Гациляк та Олексій Приходько — це не просто сценаристи, а шоуранери та навіть креативні продюсери. Це важливо, адже в цьому випадку вони бачать картину фільму і характери персонажів з самого їх народження та супроводжують їх аж до самого монтажу. Часто режисер і по ходу зйомок звертається до них стосовно певних нюансів, і під час монтажу. Тому хлопці — не просто сценаристи, а вже універсали, які знають роботу, як у нас написано в лозунгу нашого «Прототип Продакшн», від першої літери до останнього дубля. Тобто ми під ключ беремо повністю все виробництво.
А актори можуть до них звертатися?
Так, звичайно, це і відбувається на майданчику. Чому шоуранери повинні бути на майданчику? Бо актори стосовно багатьох речей звертаються не тільки до режисера, а й до них, тому без шоуранерів знімальний процес ускладнений.
Чи хотіли би спробувати себе як режисера?
Ні, ніколи не мріяв про карʼєру режисера. Я завжди ловив себе на думці — як гарно, що я за професією актор, а зараз — продюсер. А ось коли починав свою кар’єру і був ще молодим актором, то задумувався над тим, яка цікава професія продюсера. Бо продюсер бере участь у багатьох речах — у виборі костюмів, в чому персонаж буде одягнений, яка в нього буде зачіска, які локації, на якій кухні це буде відбуватись і в якому потязі. Продюсер бере участь у цьому. І важливо вміти відповідати за прийняті рішення. Прийняти рішення легко, але треба за нього відповідати. Але найважливіша відповідальність продюсера — це бюджет і гроші.
Чи змінилися ваші вимоги як актора до режисерів після того, як ви почали займатися продюсуванням? Чи з’явилося більше якогось розуміння їхньої роботи?
Саме тому я завжди беру режисерів, в яких я вірю і яким довіряю. Тому що найважливіше — це довіряти режисеру.
Продюсер не може проконтролювати всі процеси. Він може лише рекомендувати щось на початку, а далі — повністю віддатися режисеру, довіритися йому. І тут я дякую Богу, що в нас є такі режисери, з якими ми працюємо з проєкту в проєкт. Олексій Єсаков, Валентин Шпаков — мої улюблені режисери, яким ми довіряємо, які знають свою роботу, а я можу довірити різні режисерські справи та знати, що з ними мені спокійно.
Продюсер часто змушений балансувати між творчими амбіціями і комерційною успішністю. Чи доводилося вам відмовлятися від якоїсь ідеї, в яку ви вірили, але вона не мала шансів на успіх?
Не ідеї. Дуже часто якісь сцени трансформуються через бюджет. Доводиться чимось жертвувати, але вимушено, бо якби ми мали більші бюджети, то могли б мати більше простору для фантазії.
Читаючи інтерв’ю різних голлівудських продюсерів, я думаю, що, хоч у них бюджети мільйонні, вони так само мають фінансові питання, доводиться щось оптимізувати. Як правило, в цьому і заключається продюсерська робота — коли ти від чогось відмовляєшся. Ти мусиш знаходити золоту середину між грішми, красою, талантом і загальним результатом. Загальний результат — передусім.
Іноді відбувається й перебюджетування, іноді — перерозхід грошей, але коли ти розумієш, що це того варте… Наприклад, поїздка десь на далеку локацію, скажімо, в Карпати, де треба підняти красу. Можна її не знімати, обійтися ШІ, але коли ти знімаєш, глядач це обов’язково відчує і оцінить. Тому ми за справжній натуралізм.
Як, на вашу думку, змінилися українські комедії та гумор після початку повномасштабної війни?
А ви подивіться на екран — кожного місяця якась комедія виходить. У нас зараз прем’єра за прем’єрою, і навіть не розумієш, звідки стільки могло взятися та як глядач це все переварює. Але він іде, вірить, любить. Тому ми самі спеціалізуємося на комедіях.
Читайте також: Найкращі українські комедії
Що сьогодні для українського продюсера складніше — знайти фінансування, зібрати команду чи привернути увагу глядача?
Все разом. Бо це взаємопов’язані процеси. Спочатку народжується ідея, потім пишеться сценарій, потім створюється команда, а потім це кіно треба так оформити, так його змонтувати, зробити йому таке промо, щоб на нього прийшли. Адже на найкрутіше кіно ніхто не прийде, якщо не було промо й ніхто про нього не знає.
Це взаємопов’язані процеси. Вони мають свою послідовність, але сказати, що важливіше, мені складно. Бо можна промотувати погане кіно, тільки не буде результату, а можна хороше кіно не промотувати — і теж не буде результату. Взаємодія всіх складових призводить до розвитку.
А яким ви бачите українське кіно через кілька років? Яких історій, жанрів або авторів нам сьогодні найбільше бракує?
Нам всіх жанрів бракує. Нам всього треба багато. Я кажу це без долі іронії. І бойовиків, і історичних фільмів, і повчальних, і навчальних, і комедій. Всього нам потрібно багато. Українське кіно повинно далі розвиватися, мати різні жанри, бо на кожен жанр є свій глядач, і йти вперед. Чим більше, тим краще. Я вболіваю за комедію, тому що наша специфіка — комедія. Тому ми і далі будемо продовжувати їх робити.
Звідки виникла ідея «Потягу “Червона рута”»?
Вона виникла як продовження фільму «Потяг у 31 грудня». Оскільки цього року 35-та річниця Незалежності і 55 років однойменній пісні, ми пригадали й знаменитий фільм «Червона рута», який вийшов у 71-му році, і фестиваль «Червона рута», і саме поняття «червона рута». Це знакова річ, уже така собі частина нашого ДНК — квітка, яка розквітає раз на рік, пісня, наша історія, наша культура. Тому я дуже радий, що ця ідея з’явилася і втілилася у фільмі, який ми вже з 20 серпня бачимо на всіх екранах.
А який у вас перший спогад, пов’язаний з червоною рутою?
Перший спогад — це восьмий клас, потяг «Червона рута» Івано-Франківськ — Яремче, і ми з лижами їдемо відстоювати честь школи. І цей дизельний потяг «Червона рута», яким нас все дитинство возили в Яремче, мені сниться до сьогоднішнього дня. А от саме восьмий клас запам’ятався, тому що тоді я вже грав на гітарі, ми цілим вагоном співали. Субота, вихідний день, на вулиці зима — тоді завжди було багато снігу, всі зими. І ці зими пов’язані були саме з потягом «Червона рута». А на гітарі ми в тому числі грали й «Червону руту». Для нас це не було чимось особливим — просто повсякденне життя. А ще, я згадую фестиваль «Червона рута», на якому я був у режисерській групі — Запоріжжя, Харків, Севастополь, Донецьк, Дніпро. На цих фестивалях зародився український шоу-бізнес.
А щодо квітки… Нещодавно дзвонить мені Міша Дзідзьо, і каже: «Юра, дивись, що я купив». І присилає мені фото квітки. На наступний день я питаю: «А чого вона тебе так дивує?». І він відповідає: «Тому що ця червона рута сьогодні вночі зацвіла», та присилає друге фото. Я кажу: «Міша, от бачиш, як знаково: ми з тобою працювали над фільмом «Червона рута», ти купив вазон з цією квіткою, а вона в тебе зацвіла вночі. Ну круто ж?».
А який, на вашу думку, головний меседж фільму?
Нагадати всім нам, що ми великий народ зі своєю великою історією. Зараз ми переживаємо одну з найтрагічніших сторінок в нашій історії. І ми її обов’язково переживемо, і обов’язково переможемо. А такі фільми, як «Червона рута», ще раз нам нагадують, хто ми є, звідки походимо, і яке велике у нас спільне щасливе і мирне майбутнє. Ось така, можливо, напозір пафосна, але важлива місія.
Читайте також:
35 найкращих українських фільмів за 35 років Незалежності
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
