kinowar.com

Варяг (The Northman)

Секундочку...

Один з найцікавіших американських горор-режисерів сучасності Роберт Еґґерс («Відьма», «Маяк»), виразний і водночас максимально витончений еклектик і надінтелектуальний метафорист, випустив у світ свою третю роботу – історичний драматичний трилер про криваву кровну помсту «Варяг», у якому зіграли Александр Скашгорд, Ніколь Кідман, Ітан Гоук, Аня Тейлор-Джой, зірка шведського «Квадрата» і британського міні-серіалу «Дракула» Клес Банг, а також Віллем Дефо і ісландська співачка Б’єрк.

Цього разу Еґґерс відійшов від фестивального арт-хауса і зробив проект більш глядацький, амбіційний, масштабний, видовищний. І так само відійшов від буквального жахіття, хоча моторошну містику і натуралістичне насилля залишив… Багато супернатуралістичного насилля. Дуже і дуже багацько насилля.

Власне, режисер продовжив захоплюватися етнікою, фольклором, релігією і міфологією. У «Відьмі» це були легенди й страшні казки Нової Англії, сказання й перекази пуританського протестантизму про відьомські шабаші у густих та темних північно-східних американських лісах та про схованого у подобі козла диявола. «Маяк» поєднав німецький експресіонізм з давньогрецькими міфами і античним політеїзмом у декорації камерного алегорично-психологічного протистояння зухвалої молодості і божевільної старості. А «Варяг» схрестив шекспірівську трагедію з давньоскандинавським і давньослов’янським язичництвом.

Якщо «Маяк» був переінакшенням міфу про Прометея і олімпійський вогонь, де образи Прометея і Зевса були зашифровані у двох наглядачах маяка, що ладні вбити один одного за володіння цим священним світлом (а дія переїхала з Античності у кінець дев’ятнадцятого сторіччя на ізольований острів біля берегів тієї самої Нової Англії), то «Варяг» став переінакшенням класичного «Гамлета», переміщеного із шекспірівського шістнадцятого століття, тобто з епохи Відродження, у кінець дев’ятого віку нашої ери, тобто у найглибші і найтемніші, найдикіші Середні віки.

Смотрите легально на MEGOGO

Вперше у творчості Еґґерс відійшов від домівки. Адже його новоанглійський провінційний аскетизм, склавший атмосферу «Відьми» і «Маяка», був результатом дослідження історії і естетики власного краю (режисер народився у маленькому містечку на чотири тисячі мешканців у штаті Нью-Гемпшир, регіон Нова Англія). А тепер постановник подолав океан і перемістився до Старої Європи, до давньоскандинавських вікінгів і давньоруських князів (дія починається у 895 році на ісландському острові Храфнсі та перекидається до Київської Русі, що тільки-но утворилася руками князя Олега, що ймовірно був варязького походження і завоював Київ, убивши варягів-правителів Аскольда і Діра; саме слово «варяг» означає скандинавського воїна-найманця у лавах давньоруського війська, хоча в оригіналі фільм Еґґерса називається просто «The Northman», тобто «північанин», «людина з півночі»).

Як і в Шекспіра, головний герой Еґґерса у виконанні статурного білявого шведа Скашгорда після поневірянь у якості вбивці-найманця повертається до рідних північних країв, аби помститися рідному дядькові, що убив його батька-короля, захопив королівство і заволодів його красунею-матір’ю (будучи дитиною-підлітком, як показано в експозиції, протагоніст бачив на власні очі, як зрадник-дядько відрубав його батькові голову; власне, він і племінника наказав убити, та його посіпака із завданням не впорався, набрехав, що малий мертвий-мертвісінький, тоді як хлопчині вдалося втекти… тож ця історія про білявого спадкоємця престолу, що втік до лісу і вижив, ще й посилається на казку про Білосніжку).

Власне, це не Еґґерс переінакшив Шекспіра, а спочатку Шекспір переінакшив легенду про принца Амлета (саме так звуть і героя Еґґерса, без першої літери «г», тобто Amleth замість Hamlet), записану на початку тринадцятого століття данським хроністом Саксоном Граматиком. І насправді, хоча й дія шекспірівської трагедії відбувається в Данії, нічого специфічно та автентично данського у п’єсі немає. Бо ж Шекспір усі свої твори, де б не відбувалася дія (у Данії чи, приміром, у античному Римі, як «Коріолан»), писав для англійського театру і англійського глядача. Тож на сторінках шекспірівських комедій і трагедій перед нами завжди так чи інакше Англія чи як мінімум дух Англії, а шекспірівські данці і римляни – ті ж британці, по суті.

Таким чином, Роберт Еґґерс екранізував не «Гамлета», а легенду про Амлета (інші імена персонажів частково теж співзвучні з шекспірівськими: так, замість матері-королеви Гертруди королева Гюдрун у виконанні Кідман, а замість Офелії – руська рабиня Ольга у виконанні Ані Тейлор-Джой), що нібито жив у восьмому чи дев’ятому сторіччі на північно-германських територіях. Американський режисер, заперечивши усе умовно англійське, повернув скандинавському скандинавське та змінив п’єсу на епос. Постановник повернувся у цій історії до першоджерела, до первісності у значенні і первинної форми, і дикості й варварства первісної людини. Еґґерс створив так звану звірячу поезію. Не плаский садизм, а насильницьку пісню чи то поему, де вирвані серця та відгризені носи поєднуються із прадавньою таємничою магією, де кровопролиття ллється виючими, ревучими звуками вовчої музики, де хижацький рик складається у мелодійні строфи цілком зрозумілої тваринної мови, і у вендети, сповненої нелюдської люті, є благозвучний прокльонний ритм: «Я помщуся за тебе, батьку. Я врятую тебе, мати. Я уб’ю тебе, Фйольнір… Я помщуся за тебе, батьку. Я врятую тебе, мати. Я уб’ю тебе, Фйольнір… Я помщуся за тебе, батьку. Я врятую тебе, мати. Я уб’ю тебе, Фйольнір…».

Тут є і череп, з яким розмовляє герой. І він одночасно відсилає і до шекспірівського Йорика, і, цілком можливо, до загибелі князя Олега, який нібито загинув від отрути змії, що виповзла з черепа його мертвого коня, і який за літописами був віщуном (Віщий Олег), чаклуном і волхвом. У Еґґерса віщункою та волхвинею є Ольга (Офелія), ім’я якої можна сприймати як посилання і на князя Олега, і на княгиню Ольгу, що правила Київською Руссю після загибелі її чоловіка Ігоря, Олегового небожа, та, будучи язичницею, першою на Русі прийняла християнство (напрочуд цікаво спостерігати у американського режисера, який переробив трагедію англійського драматурга, нагадування про те, що ми, українці, у своєму корінні тісно пов’язані зі скандинавами).

Та не менш цікаво аналізувати, як бачення Еґґерса трансформує характери шекспірівських персонажів. Перш за все Гертруди, Офелії і, звісно ж, самого Гамлета. Тут жіночі фігури позбавлені ренесанського жіноцтва і меланхолії, позбавлені образів «діви в біді», що не здатна нічому протистояти, та «діви у тузі», що топить смуток у річці. Вони знов-таки звернені до первісної, язичницької ролі жінки в сім’ї і общині. Жінка – не жертва, а матір землі і родоначальниця древа, господиня, володарка і чаклунка, хранителька крові. Жінка – вовчиця. І жінка – валькірія, войовнича діва, рука верховного бога Одіна, що вирішує долі (від старонорвезького «валькірія» — «та, що обирає загиблих»).

Якщо шекспірівський Гамлет не міг обрати, «бути чи не бути», якщо освічений і ніжний данський принц мучився й вагався, помститися, проливши кров, чи ні, бо рішення приймав під тиском морально-етичних роздумів і філософських міркувань, то брутальний, первозданний, чистий і дикий, як сама природа, Амлет не обтяжений ні сумнівами, ні страхами, ні тяжкими думами. Він – звір. І відчуває кров. І відчуття це не відкинути і не забути. І кров він ллє не рицарської честі задля, а заради крові: того насіння, що проросте в синах, онуках, правнуках… аж до сьогодні.

Анастасія Лях

Варяг (The Northman)

2022 рік, США

Продюсери: Арнон Мілчен, Ларс Кнусен, Марк Гаффам

Режисер: Роберт Еґґерс

Сценарій: Роберт Еґґерс, Сьйоун

У ролях: Александр Скашгорд, Ніколь Кідман, Клес Банг, Аня Тейлор-Джой, Ітан Гоук, Б’єрк, Віллем Дефо, Гафтоур Б’єрнссон, Ральф Айнесон

Оператор: Ярін Блашке

Композитори: Робін Каролан, Себастіан Гейнсборо

Тривалість: 140 хвилин/ 02:20

Секундочку...

Комментарии