Блідо-блакитне око (The Pale Blue Eye)

У цьому костюмованому детективі, події котрого відбуваються всередині дев’ятнадцятого сторіччя, Крістіан Бейл не просто харизматично, але й надзвичайно проникливо зіграв детектива, що розслідує загадкове вбивство кадета у військовій академії. Можна сказати, що це така ніби доросла, серйозна, по-справжньому похмура і реалістична повнометражна рима до нещодавнього гітового серіалу «Венздей»: те саме розслідування таємничих убивств учнів навчальної академії, та сама готична атмосфера, ті самі алюзії до містичної творчості і містичної особистості культового американського письменника Едгара Аллана По, майстра-засновника детективного жанру. Лишень без потворних фантазійних істот, але з потворними людськими душами.

Аби надати вигаданій історії привабливого туману реальної загадки, сценарист і режисер Скотт Купер, що, до речі, неодноразово працював з Бейлом раніше, створив красиву і правдоподібну містифікацію (вірніше створив її письменник Луїс Баярд, автор роману «Блідо-блакитне око», а Купер адаптував), ніби розкрити серію вбивств детективові допоміг кадет на ім’я Едгар По (будучи юним, майбутній поет і прозаїк справді навчався у військовій академії у Вест-Пойнті, в антураж і характер котрої геть не вписувався своїм тонким і ніжним єством вразливого інтровертного лірика, і вже за рік він її покинув, навмисно потрапивши під трибунал через невиконання наказів і прогулювання занять), блідий місцевий фрик, заглиблений у вірші і ламкі делікатні мрії. Юного По зіграв Гаррі Меллінг, кузен Дадлі з фільмів про Гаррі Поттера, що давно перетворився з підлітка-товстуна на худющого молодика, іноді доволі гидкого, як у трилері «Диявол назавжди», а іноді хворобливо хиткого, наче тростинка посеред вітряної чи морозної напасті, і безсилого, наче зранений птах, як це у «Блідо-блакитному оці».

Коли детектив у виконанні Бейла приїздить в академію, все виглядає так, ніби померлий курсант спершу повісився, а потім хтось вийняв з мертвого тіла серце (саме через останню деталь Едгар По сходу називає невідомого злочинця «поетом», бо ж лише у поетичному слові цей звичайнісінький орган, що мало чим відрізняється від легень чи печінки, має потужне символічне значення). Та після повторного медичного огляду з’ясовується, що хлопця хтось спершу добряче вдарив по голові, потім повісив, а вже після вирізав серце. До того ж в затиснутій долоні вбитого детектив знаходить шматок папірця з уривками слів, схожими на записку-запрошення: хтось серед ночі виманив кадета з казарми, аби порішити.

«Блідо-блакитне око» приваблює макабричною атмосферою, розпачливою грою Крістіана Бейла і твістом у розв’язці. Його протагоніст, інспектор-ветеран Август Ландор, забагато п’є, чомусь люто ненавидить військову академію і недоговорює правду про свій безупинний сум через нібито розраду з дочкою, котра його покинула, невідомо куди втекла і навіть листівок батькові не надсилає. У той час як Ландор глибоко таємничий, занурений в себе і свої секрети, похмурий і декадентський до пари готичному сетингу, його молодий напарник – відкрита книга, мрійливий, літаючий серед хмар, безнадійно закоханий у хворобливу дочку місцевого лікаря, наївний, незграбний і іноді сміхотворний, але разом з тим наділений тверезим та гострим інтелектом.

Смотрите легально на MEGOGO

У героєві Меллінга важко прочитується образ саме Едгара По (бо письменник відомий романтизацією жахіття на відміну від персонажа, що виглядає жахливо неоковирним романтиком), але перед завісою в останньому діалозі юнак нарешті ніби знімає з ока рожевий монокль і обома очима зіштовхується з реальністю, жорстокою і огидною. Тоді як Ландор, що нехай на короткий час, проте став йому наставником і майже батьком, досконально знає мерзенність реальності вже дуже давно. Можна сказати, що Меллінг зіграв юного і творчого Едгара По, а Бейл – Едгара По зрілого і земного, якщо, звісно, приземлена версія письменника-містика взагалі коли-небудь існувала. Так чи інакше долі обох протагоністів позначилися трагедією, і взагалі «Блідо-блакитне око» – це ода трагізму, де практично в усіх дійових осіб хворобливо блідаві обличчя, душевні травми, фізична кволість і тяжіння до смерті замість жаги до життя.

До публікації «Ворона», котрий принесе Едгарові По першу славу, ще довгих п’ятнадцять років. Сімнадцять років до смерті від туберкульозу коханої дружини Вірджинії, на якій По оженився, коли дівчині було усього лиш тринадцять, тобто вона ще навіть не народилася. Дев’ятнадцять років до загадкової смерті Едгара Аллана По невідомо від чого за геть незрозумілих обставин серед вулиць Балтімора у чужому рваному одязі у кількаденній непритомності до самої кончини… Коли прив’язати біографію По до вигаданих подій «Блідо-блакитного ока», можна зробити нехай надуманий, але цікавий висновок, що саме трагічна історія детектива Августа Ландора і пов’язаний з тою історією шок розчарування й скорботи наклали відбиток на зрілу творчість письменника Едгара По, котрий перетворив свій початково світлий романтизм на темний, моторошний, потойбічний, безутішний…

Анастасія Лях