kinowar.com

Цензорка

Зачекайте, будь ласка...

Ця словацько-українська картина минулого року отримала нагороду за кращий сценарій паралельної програми «Горизонти» Венеційського кінофестивалю, а до нашого глядача досі не дійшла. В ній немає буквальної війни на відміну від більшості сучасних українських стрічок. Проте кожна з її героїнь веде маленьку особисту війну, причому з собою.

Словацький режисер-дебютант Петер Керекес спочатку мав намір зняти документальне кіно про життя в жіночій виправній колонії. Але під час зйомок вирішив переробити проєкт на ігровий. В результаті вийшла історія, що перебуває на межі художності і документалістики. Дія розгортається в справжній одеській жіночій колонії. В кадрі частково живуть, частково грають як справжні ув’язнені, так і професійні актори. Реальні історії реальних жінок переплітаються зі сценарною вигадкою. А на передній план виходять дві нерозривно пов’язані лінії: історія арештантки Лесі (акторка Марина Клімова) і історія наглядачки Ірини (справжня тюремна наглядачка Ірина Кірязєва).

Це не просто історія ув’язнених жінок. Це насамперед історія жінок, що потрапляють до тюрми вагітними або вагітніють вже у в’язниці під час відвідин-побачень і там же в колонії народжують, перетворюючись із вагітних арештанток в арештанток-породілей, а потім в арештанток-матерів. Здавалося б, фільм про життя і пологи в стінах казенки (до речі, одна з початкових сцен – реальні пологи крупним планом без цензури) має бути чорнухою. Але зовсім ні. Керекес фіксує побут, роботу, будні цих матерів з годуваннями, сповиваннями, міжособистісними інтимними одкровеннями… Та жодних бійок, принижень, агресії ні з боку самих в’язнів, ні з боку їх конвоїрів немає (найбільший негатив – це коли одна з охоронниць навмисно тягне час і торочить про бюрократію, коли арештантка просить викликати швидку, бо наче починаються пологи).

«Цензорка» – цікава і як мінімум наполовину щира (якщо ми кажемо про напівдокументалку) низка рефлексій, до яких спокутуючих провину убивць схиляє наглядачка Ірина. Насправді самі по собі історії арештанток зовсім не цікаві. Вони однакові і напрочуд банальні. Всі вони скоїли злочини через любов і ревнощі, лишень хтось вбив за зраду чоловіка, а хтось – коханку, хтось ножем штрикнув, а хтось гримнув чимось важким по голові. Ось і весь сюжет. Проте осмислення і поствідчуття куди цікавіші.

Смотрите легально на MEGOGO

А найбільш інтересною є сама конвоїрка, котра виступає тут від імені режисера: бере в героїнь інтерв’ю і спонукає до аналізів, розумінь, усвідомлень, переоцінок. Власне, її автор і називає «цензоркою», тобто «тією, що здійснює цензуру». Вона не тільки проводить уроки переосмислення і терапії (як колективні заняття, так і особисті бесіди), але й слухає телефонні розмови з відвідувачами, читає і редагує листи, що надходять ув’язненим. Хтось пише про «хуї» і «трах», хтось – ліричні вірші римовані й білі, поетичні роздуми і зізнання. Хтось пише «завтра до тебе не прийду, набридло бачити отих гидких, товстих, суворих охоронниць». Цензорка зсуває брови і жирно закреслює останній рядок.

Цілком зрозуміло, що роблять у цьому місці жінки, що скоїли злочин. І одночасно цілком незрозуміло, що робить у цьому місці загадкувата цензорка. На вигляд грізна, тверда жінка, що сповнена усередині ніжності і бажання змінити життя цих нещасних жінок з блідими обличчями і гнилими зубами на краще, змінити їх голови, перевиховати їх очорнені та спустошені душі. Чи, можливо, оцим втручанням і цензуруванням чужих життів вона заповнює власну пустку, бо ж самотня, незаміжня, бездітна. Як каже її стара схвильована мати, «відсиджує строк разом з арештантками», марніє в сірих казенних стінах.

А може, вона цензурує власне життя. Жирно викреслює з нього егоїстичні прагнення до особистих свободи і щастя, замінює викреслене побажаннями свободи і щастя жінкам, що страшно схибили через брак самоповаги, чоловікозалежність, недостатність освіченості, соціального благополуччя і психологічного виховання… Вона – і система обмеження та контролю, і одночасно учитель, направник нового мислення і альтернативної долі, якщо, звісно ж, не пізно.

Анастасія Лях

Цензорка

2021 рік, Україна/ Словаччина/ Чехія

Продюсери: Іван Остроховський, Єжи Конечни, Денис Іванов, Альберт Малиновський, Катаріна Томкова

Режисер: Петер Керекеш

Сценарій: Іван Остроховський, Петер Керекеш

У ролях: Марина Клімова, Ірина Кірязєва, Любов Василіна, В’ячеслав Виговський, Олександр Михайлов, Ірина Токарчук, Раїса Роман, Тетяна Кліщ, Ольга Дудінова, Тетяна Іванова, Тетяна Нетеренко, Тетяна Параскєва, Тетяна Шмулевич

Оператор: Мартін Коллар

Композитор: Лючія Чуткова

Тривалість: 93 хвилини/ 01:33

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі