kinowar.com

Екзорцист: Вірянин (The Exorcist: Believer)

Зачекайте, будь ласка...

Робити продовження шедевра – справа апріорі невдячна. Режисер Девід Гордон Грін, котрий спершу випустив прямий сиквел оригінального «Геловіна» 1978 і тим самим перезапустив культову слешер-франшизу разом із поверненням її головної зірки Джеймі Лі Кертіс, тепер зняв так само пряме продовження оригінального «Екзорциста» 1973 (стрічки померлого у цьому році, буквально позаминулого місяця, Вільяма Фрідкіна, котра вважається найвеличнішим горором усіх часів і має десять оскарівських номінацій включно з категорією «найкращий фільм»). І так само цей прямий сиквел оригіналу має вилитися у перезапуск і нову трилогію.

Так само Грін повернув головну зірку оригіналу. 90-річна Еллен Берстін (котра, до речі, виглядає приголомшливо) знову зобразила кіноакторку Кріс МакНіл, матір одержимої дияволом Ріган. Та цього разу актрисі дістався лише епізод, і той епізод більше схожий на марнотратство, тобто даремне витрачання і культового образу, і акторської величі Берстін.

Звісно ж, «Вірянину» до картини Фрідкіна дуже і дуже далеко. Бо якщо Вільям Фрідкін, екранізуючи однойменний роман Вільяма Пітера Блетті, намагався і, власне, вийшов далеко за жанрові рамки типового жахастика, то Девід Гордон Грін змайстрував цілком стандартну лякалку. Ну, майже стандартну. Якщо Фрідкін справді змусив навіть найупертіших скептиків повірити у можливість існування інфернального зла чи принаймні чогось потойбічного, то Грін назву свого фільму аж ніяк справою не підтвердив і повірити змусив хіба що у те, що сучасні сиквели або ремейки старих стрічок категорії «мастерпіс» практично ніколи не виправдовують сподівань і амбіцій.

У той же час очевидно, що сучасник силився зімітувати якщо не естетику і філософію, то хоча б поверхневу форму роботи свого титулованого попередника. Дія обох «Екзорцистів» розпочинається не в Америці, а в іншій країні з принципово відмінними культурою та релігією. Так, у Фрідкіна герой Макса фон Сюдова, католицький священик-екзорцист, проводить розкопки в мусульманському Іраку, дістаючи з піску фрагменти статуеток древніх ідолів, прадавніх богів (чи демонів). У Гріна пролог розгортається на Гаїті, де під час землетрусу гине вагітна дружина головного героя, та перед тим встигає взяти участь в обряді вуду. Тобто обидва постановники одразу змішують різні, дуже несхожі між собою конфесії, натякаючи на те, що існування бога та/ чи диявола не обмежене доктринами конкретних віросповідань, а стосується знань і вірувань набагато старіших за будь-яку сформовану у певний перелік обрядів і правил релігію.

Смотрите легально на MEGOGO

Обидва сюжети розгортаються навколо батьків, діти-підлітки котрих виявляються одержимими (у книзі Вільяма Пітера Блетті невипадково вмістилищем темряви є саме пубертат, адже цей час статевого дозрівання є періодом сум’яття, невизначеності, слабкості, вразливості…, а цнотливі дівчата уособлюють чистоту і водночас потенційне вмістилище майбутнього гріха, недарма ж Ріган у сміливому виконанні юної Лінди Блер постійно кричить і закликає будь-кого з оточуючих її «трахнути»).

У Гріна нібито вимальовується той самий принцип: реалізм і побутова буденність, в які раптово проникає надприродне. Але у Фрідкіна це працює значно переконливіше, адже прийняттю бодай можливості того, що «хвороба» Ріган може мати потойбічне походження, передує довге і вичерпне консультування матері з різноманітними лікарями, проходження дівчинкою безлічі процедур і обслідувань, і лише крайньою крайністю стає звертання до церкви, до обряду екзорцизму. У Гріна цей перехід від раціонального до трансцендентного змазаний, спонтанний, не вимучений довгими болісними пошуками бодай якогось логічного пояснення.

У Фрідкіна витонченіше і моторошніше вбудовані у відеоряд усілякі нібито не очевидні, але напрочуд виразні знамення зла (приміром, гризня двох лютих псів, котру спостерігає герой Макса фон Сюдова). Набагато жорсткіше звучать репліки дівчинки/ демона. Ну і препарування питання віри незрівнянно глибше, розумніше, ювелірніше (включно з препаруванням віри в кіно, у переконливість гри на екрані, адже героїня Еллен Берстін, актриса, за сюжетом знімається у фільмі, сценарій до якого здається їй непереконливим; а детектив-лейтенант, що веде розслідування загадкових смертей навколо одержимої Ріган, двічі за фільм запрошує священиків у кіно, мовляв, має зайвий квиток, наче прокладає паралель між двома вірами, і в обох випадках священики хоч і люблять та поважають кінематограф, та все ж відмовляються від запрошення, бо… не вірять?).

Сумніви, віра, жертва, фаустівський вибір між добром і злом – основні лейтмотиви оригінального «Екзорциста». Персонажі Фрідкіна перебувають між ілюзією і правдою, між зневіренням і надією, зрештою між реальністю і кіно. І найбільше бояться одкровення, що ніякого раю все ж таки не існує…, проте пекло існує насправді. «Ви всі здохнете!» – говорить Ріган гостям материної вечірки, нарядному кінематографічному бомонду, і при цьому апатично мочиться на дорогий килим у вітальні. Цей епізод красномовно уособлює страх смерті. Чи радше страх того, що після смерті або геть нічого нема, або є щось вкрай-вкрай погане, абсолютно несхоже на обіцяні небеса.

Вибір і віра є провідними мотивами і у сиквелі-перезапуску Девіда Гордона Гріна. І на невідворотність вибору, на необхідність так чи інакше його зробити одразу натякає вже той сюжетний факт, що одержимими паралельно стають дві дівчинки, а не одна, дві доньки люблячих батьків, дві незаймані душі. Цей дуалізм дівчат – ніби персоніфікація релігійного дуалізму, згідно з яким основу світу і буття складають два незалежних начала, дві паралельні категорії етики і моралі, примітивно зло і добро. Та реальність цих категорій залежить виключно від віри. Тож головному героєві-атеїсту доводиться зробити неминучий вибір: повірити чи ні…

До речі, у Гріна є непогана деталь: на обряді екзорцизму батько другої одержимої дівчинки спершу не знімає взуття, хоча решта учасників ритуалу знімають, бо до останнього сприймає те, що відбувається навколо, як спектакль, цирк, містифікацію, не дивлячись на те що його дитина на всі сто виглядає монструозним породженням вогняної геєни. Причому на відміну від іншого, атеїста, цей батько, як і вся його родина, регулярно ходить до церкви і уважно слухає пасторські проповіді. Тобто на відміну від Фрідкіна, котрий все ж таки пов’язував віру із церквою, Грін цей зв’язок заперечує і умовно називає «божим храмом» кожний окремий людський мозок або, якщо говорити фігурально, кожне окреме людське серце… Та антиклерикальність – єдине, в чому цей сиквел перевершив оригінальний фільм.

Анастасія Лях

Екзорцист: Вірянин (The Exorcist: Believer)

2023 рік, США

Продюсери: Джейсон Блум, Девід С. Робінсон, Джеймс Г. Робінсон

Режисер: Девід Гордон Грін

Сценарій: Девід Гордон Грін, Пітер Саттлер, Скотт Тімс, Денні МакБрайд

У ролях: Леслі Одом-молодший, Еллен Берстін, Енн Дауд, Лідія Джуетт, Олівія О’Нілл, Дженніфер Нетлс, Рафаель Сбардж, Е. Дж. Бонілья, Оквуй Окпоквасілі

Оператор: Майкл Сіммондс

Композитори: Амман Аббасі, Девід Вінго

Тривалість: 111 хвилин/ 01:51

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі