kinowar.com

Корсет (Корсаж, Corsage)

Зачекайте, будь ласка...

Ця екзистенційна феміноцентрична костюмна хуліганська трагікомедія (з історичним підґрунтям, проте не історична) не стільки про фемінізм чи емансипацію, скільки про жіночу кризу середнього віку та кризу фальшивого патріархального світу крізь призму сумної справжності світу самотньої жінки, що нарешті звільнилася від соціальної маски та задушливого стримуючого металевого вбрання (з алюзіями на керролівську Алісу, що теж збунтувалася проти системи, буквально і фігурально виросла над порядком, але замість реальної боротьби впала в ескапічну прірву). Не стала незалежною (бо середині дев’ятнадцятого сторіччя ще надто далеко до вагомого і почутого жіночого голосу). Стала швидше німою. Але з правом на калорійний кремовий тортик і останній нічим не обтяжений подих.

Стрічку «Корсет» австрійської режисерки Марі Кройцер («Земля під моїми ногами») українські кіномани мали змогу подивитися на 6-му Київському тижні критики. Приблизно цими ж днями стало відомо, що «Корсет» здобув Гран-прі Лондонського кінофестивалю. А раніше виконавиця головної ролі люксембурзька актриса Вікі Кріпс, знана за «Примарною ниткою», «Островом Бергмана» та містичним трилером Ш’ямалана «Час», отримала каннський приз кращій акторці паралельної програми «Особливий погляд».

На батьківщині персона австрійської імператриці, королеви угорської Єлизавети Баварської, широко відомої як просто Сіссі, настільки ж тиражована, як Моцарт чи Зигмунд Фрейд. Тому Кройцер довго не хотіла братися за байопік, і вмовила її саме Вікі Кріпс, котра, безумовно, вклала у створення цього образу свій максимальний запал (до речі, свого часу маестро Мілош Форман не погребував взятися за фігуру Моцарта і створив фільм «Амадей», а інший метр Девід Кроненберг не погребував зобразити особу Фрейда у фільмі «Небезпечний метод», хоча жоден з них не є австрійцем, один чех, інший канадець).

Інтерпретація Кройцер та Кріпс в результаті стала повною протилежністю та навіть запереченням солодко-романтичного образу Сіссі у класичному виконанні юної Ромі Шнайдер, що зіграла принцесу в сусальній серії фільмів 1950-х років від режисера Ернста Марішки, що спеціалізувався на віденській опереті і в тому ж дусі зняв цикл історичних любовних мелодрам («Сіссі», «Сіссі – молода імператриця» і «Сіссі. Важкі роки імператриці»). Якщо Марішка зосередився на світанку «правління» (правління номінального, а фактично ролі гарного аксесуару) і шлюбних стосунків австро-угорської Єлизавети, то Кройцер зацікавив виключно захід і того, і іншого, і не стільки історичні факти біографії, скільки психологічна фантазія на тему.

Смотрите легально на MEGOGO

Імператриця відмічає сорокаріччя, і цей рубіж зумовлює все глибше й глибше її занурення у екзистенційну та вікову кризу. Її талія, яку регулярно заміряють фрейліни, вже не настільки тонка, як не стягуй тугий корсет, а живописець, що регулярно пише її портрети, підмічає «вже не той колір шкіри». Неспроможність змінити зміни, що відбуваються з її тілом, і неспроможність впровадити зміни до реакційності сприйняття ролі жінки провокують анархічну і зухвалу поведінку тотального протесту проти чоловіка, проти дітей (Кройцер настільки загострює самотність героїні, що навіть дочку і сина дистанціює від матері на недосяжну відстань), проти престолу, проти соціальних правил та умовностей. То вона вивалює язика, як Ейнштейн на знов-таки найбільш тиражованій світлині, а то показує середній палець, як гранжева рок-зірка. То скидає ковдру і демонструє всі принади, а то намагається зайнятися сексом з кузеном-геєм.

Предмет архаїчного жіночого гардеробу корсет як символ пресингу і неволі – метафора зовсім не нова. Згадати хоча б яскраву сцену з пригодницького блокбастеру «Пірати Карибського моря: Прокляття Чорної перлини», де героїня Кіри Найтлі (паночка, що жадає вольного життя піратки) не може дихати через щільний корсаж, втрачає свідомість і падає в море (падінням в море як символом звільнення, до речі, завершується і історія Марі Кройцер). Проте тут корсет – це уособлення не тільки соціальних лещат, що міцно тримають жінку в патріархальній системі, а й маски, котрою жінка в суспільстві прикриває свою справжню сутність, стягує до потрібних сантиметрів свою особистість. Тож певним чином режисерка робить відсилку до бергманівської «Персони», водночас нагадуючи глядачеві попередню акторську роботу Вікі Кріпс у драмі-подорожі по творчості і настроям Інгмара Бергмана.

Чоловічий світ авторки цієї швидше вигаданої, аніж реальної історії Кройцер і Кріпс вважають фіктивним і липовим. Мабуть, тому чоловік героїні імператор Франц Йосиф знімає штучні бакенбарди, а кузен героїні знімає вініри. І поки чоловіки намагаються здаватися мужнішими й привабливішими, ніж є насправді, сама Сіссі навпаки, поступово позбавляється необхідності бути бездоганною обкладинкою, підігнаним під параметри фасадом. Прикро чи ні, але вона не стає достеменно собою, як було б у дійсно феміністичній картині. Вона просто крок за кроком щезає, залишаючи для громадськості саму лишень маску; повільно розсіюється як ранковий туман… і зрештою стає морською піною, на яку перетворилася позбавлена голосу і кинута принцом русалонька.

Анастасія Лях

Корсет (Корсаж, Corsage)

2022 рік, США

Продюсери: Марен Аде, Александер Глер, Бернар Мішо

Режисер: Марі Крютцер

Сценарій: Марі Крютцер

У ролях: Вікі Кріпс, Флоріан Тайхтмайстер, Катаріна Лоренс, Джинн Вернер, Колін Морган, Альма Хасун

Оператор: Джудіт Кауфманн

Композитор: Камій Далме

Тривалість: 112 хвилин/ 01:52

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі