kinowar.com

Вавилон (Babylon)

Зачекайте, будь ласка...

Дивовижно, що «Ла Ла Ленд» і «Вавилон» створив один і той самий режисер та сценарист Дам’єн Шазель. Бо ж наскільки перший фільм сповнений любові до Голлівуду, настільки ж другий просякнутий нелюбов’ю і навіть презирством.

«Вавилон» – без сумніву віртуозне і, цілком можливо, велике у сенсі величного полотно, що триває, вірніше стрімко несеться і клекоче понад три години і з потужністю смертоносної воронки, котрій немає жодних сил чинити спротив, засмокчує у свій п’янкий вакханальний вир. Він бурлить, наче чан на пекельному вогнищі, і міцно підсівший на його голку глядач кайфує від того, що кипить у цьому божевільному отрутному вариві разом з іншими обраними поціновувачами авторського мистецтва. Допоки разом із завісою не настає «ранкове протверезіння». Похмілля… Порожнеча…

«Вавилон» – присвячення золотій ері, зокрема переходу від німого до звукового кіно. Шазель поєднує вигаданих персонажів з реальними, вигадані кіностудії зі справжніми, історію з гіперболізованою фантазією. Від тотальних веселощів і сатири на кіновиробництво та кінозіркове життя плавно зсувається до трагічної рефлексії, депресії і песимістичної констатації вічного апокаліптичного кола, по котрому бігає фабрика мрій (і це є набагато ширшим і фігуральнішим поняттям за конкретну індустрію розваг), що кожного разу закінчується і починається знову.

«Вавилон» – це ніби «Вовк з Волл-стріт», лишень перекладений з території банкірів, брокерів, фінансистів на територію кіномитців чи радше кіноремісників (так, цього разу на відміну від «Ла Ла Ленду» Шазель подає голлівудський конвеєр як далеке від мистецтва і магії ремісництво, до того ж здебільшого геть халтурне, як грандіозне ошуканство, коли виробники мрій розважливо рахують, скільки саме виплакати сльозинок, дві, три чи одну). Фільм починається з експресивного слонячого поносного фонтана, і надалі режисер подає процес випорожнення (чи то сечовипускання під час секс-гри на зірковій вечірці-оргії, чи то блювання від канапок на снобістському аристократичному фуршеті) як метафору взаємодії між кінематографом і глядачем, де з однієї сторони ллється гівно, а друга сторона це хаває попри нудоту і нерегулярне ригання.

Смотрите легально на MEGOGO

Після гучного прориву з «Одержимістю» і тріумфального «Ла Ла Ленду» Шазель випустив менш успішний байопік про Ніла Армстронга «Перша людина» і міні-серіал «Едді», надто артхаусний для телебачення, тож в плані глядацьких рейтингів він виявився колосальним провалом, а критики добили прохолодними рецензіями. Можливо, це невеличке сковзання униз після перебування на самій вершині (а до того ще був неприємний інцидент з плутаниною конвертів на «Оскарі», коли перемога «Ла Ла Ленду» виявилася помилкою) вдарило по емоційному стану і змусило Дам’єна Шазеля змінити любов до голлівудської мрії на ненависть, а трепет – на лють.

Тож тепер Шазель вважає Голлівуд не святинею, не едемом, куди можна втекти від реальності, а Вавилоном, стародавнім мегаполісом, що квітнув і занепав. Тільки якщо той Вавилон, месопотамський, впав один раз і назавжди, то Голлівуд робить це раз за разом, знову і знову, квітне і паде, квітне і паде, квітне і паде, і так само квітнуть і падуть його обличчя, актори і акторки, продюсери і режисери, квітнуть і падуть, квітнуть і падуть, сміються і плачуть, ніби усі тут, нещасні і безсмертні, застрягли у часовій петлі, у колесі, що нескінченно обертається до самого «кінця часів».

Якщо «Ла Ла Ленд» чи «Артист» Азанавічуса, чи «Одного разу в Голлівуді» Тарантіно – це ніжні листи-зізнання в любові і пристрасті до чарівної, магнетичної магії сінематографа, то «Вавилон» – агресивне зізнання в огиді до фальші й обману того самого кіно, котре несправжнє і нещире настільки, що тут чорношкірий від природи, аби виглядати справді чорним, має неприродньо накладати на обличчя ваксу. Тут панує тотальна облуда. Тут заправляють шахраї і дурисвіти. І тут живе зло… Саме так, у своїх зневазі й відразі Шазель йде ще далі і рівняє фабрику мрій з пеклом, де після кола брехунів і лицемірів, клоунів з накладними носами і приклеєними вусами, ще ближче до жаровні, знаходиться коло монстрів і збоченців.

Кіно є наркотик, а спраглий до горезвісної магії кіноглядач – наркоман, хворий, залежний, зомбований липовими «чарами». Так говорить нам Дам’єн Шазель, злий і зневірений. І наприкінці, аби ми точно пробудилися від утопічних марень про грандіозну казку, тицяє загіпнотизовану публіку носом…, і всі ми (чи принаймні я), з неприємним післясмаком у зціпленому роті, відчуваємо себе обдуреними йолопами…, і всім (чи принаймні мені) від того відчуття незручно і паскудно.

Анастасія Лях

Вавилон (Babylon)

2022 рік, США

Продюсери: Марк Е. Платт, Меттью Плуфф, Олівія Гамільтон

Режисер: Дам’єн Шазель

Сценарій: Дам’єн Шазель

У ролях: Марго Роббі, Бред Пітт, Дієго Кальва, Лі Джун Лі, Джован Адепо, Кетрін Вотерстон, Макс Мінгелла, Самара Вівінг, Лукас Хаас, Ерік Робертс, Олівія Вайлд, Фібі Тонкін, Тобі Магвайр, Джин Смарт, Флі

Оператор: Лінус Сандгрен

Композитор: Джастін Гурвіц

Тривалість: 189 хвилин/ 03:09

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі