kinowar.com

Наполеон (Napoleon)

Зачекайте, будь ласка...

Це не велике кіно (у хорошому сенсі). І це зовсім не типовий епічний Рідлі Скотт, як всі очікували (знову-таки у хорошому сенсі). Тобто замість патетики, грандіозності, монументальності, заточеної під оскарівську гонку драми… режисер зняв іронічну історико-біографічну… комедію. Так-так. Сповнену жахливих, огидних речей і людського м’яса, але все-таки комедію. А також несентиментальну мелодраму про незграбне, токсичне і водночас парадоксально красиве кохання. Ну а без перебільшення феєричні у своїх вкрай суперечливих образах Ванесса Кірбі і Хоакін Фенікс склали, мабуть, одну з найексцентричніших і найнеординарніших (знову ж у виключно хорошому сенсі) екранних лав-пар за всю історію голлівудського кіно.

До речі, здається, вперше промо-кампанія фільму включно з трейлерами і постерами висунула на передній план імена не лише режисера і головних зірок, а й сценариста. Ім’я Девіда Скарпи не губиться у титрах, а навпаки, в усіх рекламних матеріалах звучить на одному рівні з прізвищами Скотта, Фенікса і Кірбі. І цю цілком справедливу данину важливості сценарної роботи, напевне, можна вважати одним із досягнень сценаристського страйку.

І одразу скажу, що є, як для не аполітичного рецензента, спокуса провести паралель між персонажами Рідлі Скотта, Наполеоном Бонапартом і Жозефіною, котрі були взаємозалежні у пристрасті до влади (і виглядає так, наче всі подвиги чи радше претензії на подвиги, безглузді кровопролитні потуги щодо захоплення й підкорення інших країн і чужих територій маленького амбітного вискочки, позбавленого знань і манер, були продиктовані жагою справити враження на жінку, котрою невмілий у ліжку малорос був одержимий і котру бажав завоювати як не пенісом чи іншими чоловічими достоїнствами, то принаймні демонстрацією значимості і могутності, імперського всевладдя), і путіним та кабаєвою. Але Фенікс і Кірбі занадто гарні, аби асоціювати їхні образи з нікчемною парою рашистських царька і царички.

У першій сцені постановник бравурно пробігається по кульмінації Великої французької революції, коли остаточно було повалено Старий порядок і страчено останніх французьких короля і королеву. На першому плані, наче хмарина траурно білого паризького неба, маячить білява епатажна скуйовджена зачіска Марії-Антуанетти. Її закидана гнилими овочами й очистками голова, у волоссі котрої заплуталися дрібні символи народної ненависті й зневаги, крупним планом влаштовується у дерев’яні лещата гільйотинної конструкції. Кат довго поправляє і фіксує вибілене обличчя вчорашньої монархині (на котрому так само застигли ненависть і огида), після чого все ще крупним планом згори стрімко злітає пекельне лезо, і пишна голова відпадає й котиться долом. Потім рука хапає те кудлате біляве волосся і підіймає скривавлений шмат поваленої влади високо вгору на радість, утіху й ейфорію скандуючого натовпу. За кадром грає весела французька пісня (звісно ж, революційна «Ça ira» Едіт Піаф про те, що «якщо аристократів повісять, то справа піде на лад»).

Смотрите легально на MEGOGO

Дивно читати критику деяких англомовних видань, в якій рецензенти несхвально називають настрій «Наполеона» «ненавмисною комедією», маючи на увазі, що режисер типу планував серйозний драматичний епік, а вийшло незугарно і смішно. Адже саме цю незугарність Рідлі Скотт і прагнув зробити нестандартною естетикою картини. І власне, точно те, чого він прагнув, в нього і вийшло. В такої «наполеонівської комедії» два мотиваційних підґрунтя. По-перше, іронією постановник пом’якшив жорсткий натуралізм зображення неймовірно жорстоких і диких, звіриних і варварських історичних подій, бо інакше стрічку було б вельми неприємно чи взагалі неможливо дивитися. По-друге, всупереч очікуванням не став робити байопік Бонапарта великогабаритним і великоваговим протестом проти давно існуючої і міцно укоріненої завдяки анекдотам карикатурної фігури французького імператора. Натомість віртуозно на цій анекдотичності зіграв, показавши Наполеона кумедним, але не шаржем; реалістичним, але не таким важким історичним портретом, котрим можна вдарити по глядацькій голові.

Звісно, тут є епічні батальні сцени-екранізації всіх знакових наполеонівських битв включно з Бородіно і Ватерлоо, котрі вписані у шкільні підручники і детально вивчаються на уроках історії. І подані бої з акцентом не на м’ясорубці, вірніше не тільки на м’ясорубці (бо від реалій різанини режисер публіку аж ніяк не захищає), а й на стратегії і військових маневрах. Проте все одно набагато цікавіше спостерігати за буквальним і фігуральним інтимом Наполеона і Жозефіни, за маневрами поза лінією фронту, у спальні чи за обіднім столом. І ще цікавіше – за екзистенцією головного героя, котру Скарпа і Скотт виписують напрочуд художніми метафоричними і символічними мазками.

Цікаво, що у тому самому ритмі веселої пісеньки, в якому революціонери відтинають голову Марії-Антуанетті, Наполеон з натиском лютого кролика займається діторобством з коханою дружиною. «Добре, аби після такого труда на світ з’явився б спадкоємець», – каже імператор на видиху після кількох хвилин натужного довбання. І в той же час він пише Жозефіні з далеких походів дійсно красиві і поетичні листи. Наче в одному, товстому і недоладному, тілі уживаються дві душі: одна – інфантильного мамусиного синочка з підлітковими комплексами і відповідно жадаючого самоствердитись дикуна-узурпатора-експансора, котра мукає і хрюкає замість членороздільних слів, набиває роздутий шлунок м’ясом і вином, а роздуте его набиває верескливими криками «В атаку!» і… тим самим м’ясом; а друга – душа травмованого нерозділеним коханням і дуже нещасного чоловіка, котрий сублімує, розв’язуючи війни.

Хоакін Фенікс вдруге у цьому році після трагікомічного горору «Усі страхи Бо» грає маленьку людину з великими комплексами і фобіями. Лишень у Бо на відміну від Наполеона зовсім не було амбіцій. І історія Бонапарта – це теж трагікомедія, спрямована на викриття абсолютного безглуздя і тотальної згубності імперського честолюбства (на фінальних титрах автори повідомляють нам, глядачам, що наполеонівські війни коштували трьох мільйонів життів одних лише французьких солдатів, не кажучи вже про втрати протилежних сторін – колосальна цифра, котра не вкладається в голові, так само як сьогодні не вкладаються в голові триста тисяч російського м’яса, і це ще не кінець).

При цьому сам горе-завойовник нібито смертельно втомився від власного театру абсурду (театру, де заповітний престол виявляється звичайним металевим кріслом, нічого не вартим і насмішкувато вкритим голубиним гівном). В одному з епізодів Наполеон просто засинає посеред офіційної розмови… А в іншому вдивляється в єгипетську мумію, поки ще не розуміючи, що скоро сам стане пилом і трухою багатовікової історії… і що в його останньому келиху бургундського вина буде сардонічно плавати фекальна муха.

Анастасія Лях

Наполеон (Napoleon)

2023 рік, США/ Велика Британія

Продюсери: Рідлі Скотт, Кевін Дж. Волш

Режисер: Рідлі Скотт

Сценарій: Девід Скарпа

У ролях: Хоакін Фенікс, Ванесса Кірбі, Тахар Рахім, Людівін Саньє, Пол Ріс, Юссеф Керкур, Джон Голлінгворт, Давіде Туччі, Ерін Ейнсворт, Едуар Філіппонна, Меттью Нідем, Руперт Еверетт, Марк Боннар

Оператор: Даріуш Вольський

Композитор: Мартін Фіппс

Тривалість: 158 хвилин/ 02:38

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі