1980 рік, в містечку півдня Штатів зникають 8-ми річний хлопчик і 10-ти річна дівчинка. Їх пошуками займаються темношкірий детектив Вейн Хейс та його напарник Роланд Уест. Матір’ю нещасних дітей є неблагонадійна особа, що впевнено котиться униз, а їх батько любить випити і відверто слабка людина. Хлопця досить швидко знаходять мертвим (це не спойлер, а події першої серії), а дівчини все нема. Лише дивні ляльки на місці ймовірного її викрадення і безліч знаків запитання з усіх сторін.
1990 рік. Хейс працює в поліції канцелярською крисою, та він змушений знову об’єднатися зі своїм колишнім партнером Уестом для продовження цієї справи, яка, виявляється, була помилково закрита і злочинець ще й досі на волі. А дівчинка точно жива, принаймні про це говорять знайдені відбитки пальців.
2015 рік. Хейс у солідному віці розповідає журналістці у рамках якогось телевізійного спецпроекту про так і не розкриту справу. Колишній детектив, за допомогою написаної його дружиною книги про ці злочини, знову заглиблюється в усі обставини 1980-го та 1990-го років, намагається розкопати те, що не вдалось тоді, і може таки знайде відповіді на питання хто вбив хлопця і викрав дівчину, а також де зараз знаходиться дівчина. От тільки є велика проблема – 70-ти річний чоловік потроху втрачає пам’ять, і це за симптомами схоже на Альцгеймера.
Думка редакції може не співпадати з позицією автора
Рецензія містить спойлери – зважте, чи потрібно продовжувати читання статті
“Справжній детектив” – це вже бренд, знак якості в світі мінісеріальних детективів. Як скандинавські “Мост” та “Вбивство” чи британське “Вбивство на пляжі”. У всіх трьох сезонах “Детективу” різний каст, вони сюжетно не пов’язані один з одним, але за духом, атмосферою, акцентами та подачею десь схожі. В третьому сезоні, як і в першому, події відбуваються в трьох часових періодах. Подача максимально ускладнена, глядача постійно кидають в різні часи – після 80-го року можуть показати події 2015 року, а потім занурити в 90-й рік, після чого знову повернутись у новітній час. І так увесь серіал. Всі періоди супроводжує суцільна невідомість, невизначеність, а також загальна похмурість та приреченість. Для головного героя це вже давно не поліцейське розслідування, а безжальна та позачасова боротьба за правду, вирішення справи усього життя, яка не була розкрита у 80-му, неминуче повернулась у 90-му і жорстоко наздогнала в 2015-му.
Події в трьох часових проміжках йдуть паралельно, послідовно, від зав’язки до розв’язки. При цьому, як писалось вище, три часи нам перемішують, і це не для заплутування глядача, і не через авторські забаганки творців, ні – те, що відбувалось у 80-му мало значення для 90-го і 2015-го, події 90-го випливали із подій 80-х і так само були важливі для 2015-го, ну а 2015 рік дав роз’яснення усьому, що не розкрилось у 80-му та 90-му. Тобто це такий трьохрівневий детективний причинно-наслідковий кінолабіринт, коридорами якого змушений рухатись під час перегляду глядач і разом з детективами докопуватись до відповідей.
Чому на третій сезон цього міні-серіалу комусь просто варто звернути увагу, а комусь усе кидати і бігти дивитись?
Сценаристи та режисери створили детективний серіал, який, на перший погляд, зроблений за всіма канонами жанру, та насправді “Справжній детектив” сміливо перекреслює більшість цих правил. Що мається на увазі? У більш-менш традиційному детективі уся увага зосереджена на суб’єкті злочину та обставинах, які призвели до здійснення злочинних дій. В “Детективі” центром розповіді є не так предмет розслідування, як головний герой – дуже суперечливий, гордовитий, наділений важким характером Вейн Хейс, неймовірно сильно зіграний Махершалою Алі. По суті тут глибока психологічна особистісна драма не менш вагома за детективну складову. В класичному детективі, як правило, все розкривається в останній серії, а найближчі до істини здогадки виникають не раніше передостанньої. У “Справжньому детективі” основа злочину стає зрозумілою в серії п’ятій, до восьмої нам лише допідкидали додаткових відомостей, напіврозкрили деякі лінії, щоб в кінці розписати вражаючу розв’язку із фінальним не так твістом, як не дуже передбачуваним сюжетним ходом – це коли наче все зрозуміло, та останні 15 хв. змінюють фінальне бачення. З одного боку ранній початок розкриття можна сприймати як мінус, адже що за детектив, це починають розкривати карти задовго до кінця. Та з іншого, серіал складається з такої кількості рівнів і сенсів (життя і драма Вайса в різних періодах, розвиток і занепад його любові, втрата пам’яті і поступове наздоганяння минулого старим Вайсом, погляд на справу під різними кутами і в різні часи, безліч другорядних ліній, трагедія індіанця, нашарування та розкладання на окремі елементи мотивів злочинців), що ось такий нестандартний підхід до розкриття робить це не таким вже й недоліком.
Це єдиний детектив із відомих мені, де сам герой, перебуваючи в певному часовому відрізку, НЕ ЗНАЄ чи розкрив він злочин в минулому. Пам’ять і орієнтація зраджує старого навіть тут і зараз, що вже казати про тримання в голові подій 25-35-ти річної давнини. Хейс 2015 року намагається згадати деталі справи, разом з цим нам поетапно розкривають її в 80-му та 90-му, і ми до кінця не можемо передбачити в якому році детектив знайшов вбивцю – в 90-му чи 2015-му.
Не можна не сказати кілька слів про діалоги. Це біда більшості фільмів, та от тут вони може й не такі вишукані та насичені, як у Тарантіно чи Коенів, але не картонні, досить життєві та справжні. Не перевантажені зайвим словами та непотрібним пафосом, створюють враження реального спілкування людей в житті.
Виконавець головної ролі 45-ти річний Махершала Алі. Нехай роль 25-ти та 35-ти річного детектива мало відрізняється одна від одної (головне запам’ятати його зачіску в кожному році, і тоді буде зрозуміло, які часи показують), та в обох часових відрізках перед нами постав дуже живий, достовірний, суперечливий, важкої вдачі чоловік. А от як 45-ти річний актор зіграв 70-ти річного дідуся, як передав, а точніше пережив обтяжливу роками міміку, збентежений та змучений погляд, старечу ходу, безкінечну розгубленість людини, яка через хворобу може забутися в будь-яку мить… Це бездоганне виконання, не дарма цей актор за останні три роки отримав два “Оскари”, хоч і за ролі другого плану.
Його напарника Роланда Уеста в усіх трьох вимірах втілив на екрані поки що мало відомий актор Стівен Дорф. До Алі взагалі мало кому дотягнутись, та у актора вийшов досить правдивий образ прямої, грубої, та насправді дуже принципової, порядної і глибоко нещасливої людини. Другорядні персонажі не всі широко розкриті – деякі виникають і відразу ж зникають, не лишивши сліда (священник); частина з них окреслена досить поверхнево, не дивлячись на чималий час присутності в серіалі (журналістка); деякі суто для мебелі (ФБРівці), а мотивація ще частини слабо розкрита (індіанець). Та незважаючи на це, одне виконання абсолютно вражаюче, сильно чіпляюче, вище за рівнем усіх інших другорядних персонажів і навіть Стівена Дорфа (Махершала Алі не чіпаємо, це космос) – Скут МакНері у ролі батька зниклих дітей. Бездонне дно скорботи, втрата орієнтирів і цілей, малоперспективні спроби знову встати на ноги і лишитися на них – зіграно високопрофесійно, правдиво й потужно. Також дуже запам’ятовуються пиячка і проститутка мати та її теж не сильно благонадійний брат. Ну й не забути про Кармен Еджого, що добре зіграла дружину Вайса.
Мінуси є, і їх все ж таки чимало. Не можна сказати, що вони знижують оцінку і загальне враження, та питання до творців лишаються. Чимало дій поліцейських було вкрай сумнівними, суперечили логіці і були не дуже професійними. Їх якості не ставляться під сумнів, але тупили вони занадто багато. Що індіанець ніс в закутаній тканині, за обрисами схоже на тіло? Тобто він дійсно був ман’яком, чи це він ховав черговий брухт? Знову ж про індіанця – зрозуміло, що дах може зірвати, від чого можна наробити купу дурощів, та ось так перестріляти усіх і все? Сумнівно.
Що було з детективом Роландом Уестом між 1990-м і 2015-м, крім того, що він став собачником та відлюдькуватим? Хотілось більше інформації про другого головного героя. Майже нуль фактів про дочку Вайса. Також дуже мало про сина та його зраду своїй дружині із журналісткою, хоч факт зради безумовний. Проте на іншому полюсі відносини Вайса зі своєю дружиною – максимально глибоко, широко, розкуто та психологічно. І найцікавіше на кінець, не мінус, але величезне питання в порожнечу: а точно дівчинка жива, і ота жінка з дитиною в кінці фільму це вона? Здавалось би як може інакше, але ж сама жінка не сказала, що це саме її викрали у 80-му році. Ну і все ж таки місцями було затягнуто і нуднувато. Склалось відчуття, що всі події можна було помістити в серій шість. З іншої сторони важко уявити, як почавши дивитись серіал, можна злитись посеред сезону – затягує страшно, і виринаєш лише під титри останньої серії.
Такий от вийшов третій сезон “Справжнього детектива”. Зі своєю фірмовою атмосферою, із вкрай нестандартним підходом до висвітлення подій в рамках детективного жанру, із чудовими акторськими ролями, небанальною розв’язкою, сильною драматичною складовою, та все ж із набором неоднозначностей та сумнівних сторін. В будь-якому разі дивитись обов’язково – це непересічне явище телебачення, кінематографічна подія з великої літери.
Дмитро Майстренко
Читайте також:
Рецензія редакції на третій сезон
Рецензія редакції на другий сезон
