У столиці стартував восьмий Київський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів (KISFF), кожна зі стрічок якого – коротка та влучна як постріл. Саме тому в необачного глядача, що купив абонемент, протягом 5 днів випустять справжню обойму кіномистецтва. «Патронами» в ній стали відбірні короткометражки з усього світу.
В перший день вдалося побачити з десяток робіт. Поділюся трьома, що вразили найбільше.
Свобода руху (Freedom of Movement)
Німецькі режисери Ніна Фішер та Мароан ель Сані зняли справжній художній маніфест на тему колоніалізму та біженців. Фільм «Свобода руху» згадує Олімпійський марафон у Римі у 1960 році, в якому ефіопський бігун Абебе Бікіла завоював першу золоту медаль для африканського континенту.
Символічно, що це трапилося після 25 років від вторгнення італійських військ в його рідну Ефіопію. А також те, що бігун босоніж прямував до пам’ятної колони, котру Муссоліні вивіз з Африки, як символ величі Італії.
Повторюючи фінал того марафону, актор опиняється у районі Риму під назвою Квартал всесвітньої виставки, побудованому напередодні Другої світової війни.
Раціоналістична архітектура Риму часів фашизму та африканці, що буквально вриваються в серце колишньої колоніальної імперії, одночасно нагадують про історичне вивільнення Чорного континенту та сучасну проблему біженців.
SWATTED
Французький фільм знайомить глядачів з новим феноменом кібер-харасменту, жертвами якого стають стрімери відеоігор. Суть його заключається в тому, що хакери проводять так звані «swat-атаки». Фактично вони викликають додому до жертви справжній спецназ, щоб побачити під час стріму, як бійці підрозділів SWAT вриваються в приміщення і «в’яжуть» бідолаху.
Документальні кадри з веб-камер і розповіді жертв режисер Ісмаель Жофруа Шандуті поєднує з цікавим візуальним рішенням – поринанням глядачів усередину гри. Все це примушує задуматись, наскільки забавки можуть легко перетворюватися на цькування і навіть становити загрозу життю.
Усе включено (All Inclusive)
Швейцарська режисерка Коріна Швінґрубер Іліч дуже влучно зобразила «життя» пасажирів велетенського круїзного лайнера. Це справжній мурашник, що немає іншого вибору посеред океану, як замкнутися в самому собі, утворюючи дивну екосистему.
Без слів та героїв, лише за допомогою безпристрасної майже статичної камери авторка дає змогу заглянути на борт тим, хто ніколи не був у круїзі. Аніматорами, ресторанами, дискотеками та басейнами нікого не здивуєш. Так само, як і рядами кают, що нагадують радянські дев’ятиповерхівки. Але коли камера вихоплює внутрішню палубу, схожу на оазу посеред міста, над якою якраз хтось пролітає на троллеї, це не може не зачепити.
Хоча конкурси дефіле чи змагання товстунів у пірнанні в басейн можуть сподобатися не всім. Серед пасажирів знаходяться ті, що мирно сплять на лежаку обабіч юрми, ходять у спортзал вночі, зустрічають світанок на верхній палубі лише удвох.
Та в будь-якому разі режисерці вдалося вихопити ту магію та абсурдність, що неодмінно виникає, коли тисячі людей запхають на судно посеред океану.
Дмитро Сидоренко
