Жорік приїздить у Київ звідкись із периферії. Простий хлопець тягнеться до красивого життя, прагне соціальної та побутової справедливості, мріє непогано влаштуватись і відповідно закріпитись тут, от тільки між бажаним та реальним, особливо у великих містах, прірва дуже велика. Стрічка складена із трьох не сильно пов’язаних історій, але об’єднаних головним героєм і його метою – пошуками роботи, а глобально – знаходження щастя у геть чужому середовищі.
«Герой мого часу» – це нестандартна, смішна, жива, щира, душевна стрічка, яка вчергове підтверджує – український кінопром живе, розвивається та дарує нам черговий непересічний продукт.
Жорік був зіграний Евгенієм Бушмакіним так, наче взяли реального Жоріка з реального райцентру, який тільки місяць тому зійшов з потягу в Києві, і який на екрані втілив дійсно пережиті ним пригоди. Дуже правдиве виконання, наче і без визначної акторської майстерності, та Євген повністю перевтілився, занурився у свого, гарно прописаного персонажа. За цими критеріями виникає аналогія із таксистом Юрою із «Припутнів». Ну і його друзі також були як живі, і випалювали реалістичними розмовами на не огидному сердючкіному, а на справжньому, смачному суржику.
Ми на екрані бачимо наче прості історії, але ж як це показано! Тут вам і сердешна боротьба зі свавіллями ЖЕКа, і несподівана та абсурдна закоханість, і сумнівний досвід контактів із сучасним мистецтвом, і безрадісні дозвілля з такими ж самими немісцевими. Ті кілька днів життя Жори розкриті широко, яскраво, з цілою палітрою комічних, іронічних, в той же час по доброму сумних подій та ситуацій. Нахабний конс’єрж, бездіяльний комунальний чиновник, звичайні бритоголові охоронці, балакучий друг з традиційним літром дешевого пива, столичний «сам собі на умі» бомонд, пліткарки жінки з ринку, неприбрані під’їзди із непрацюючим ліфтом, працівники компанії по доставці води – наче все дуже буденно, звично і загалом нічого цікавого. А ні, режисерка та сценаристка Тоня Ноябрьова разом із творчою командою реалізували це із збалансованою іронічністю, коли іронія не переходить у відверте насміхання; не перевантажили непотрібними подіями та розтягнутим хронометражем; напрочуд вдало додали життєвих жартів та навколофілософських роздумів Жоріка.
Стильно, позитивно і небанально подані досить банальні, на перший погляд, ситуації. Ну не прибирають в під’їзді, ну хтось не хоче із цим миритись, і що з того? Як таку битовуху цікаво зобразити в кіно? А вийшло іронічно, зі якимось світлим смутком через буденність таких неприємних ситуацій. А хто у нас в кіно з таким сарказмом, з такою ржакою, зображав осередок сучасного мистецтва, в даному випадку музей, та ще й очима звичайнісіньких охоронців? Чи як настільки переконливо передати розмови двох не сильно розумних товаришів, коли балакається одночасно про все і ніщо?
В «Герої» ми бачимо забичені під’їзди та наповнені вічними чергами приміщення ЖЕКу, ринок «Колібріс» і Гідропарк, ЦУМ і бізнес-центри, пиво із пластикових стаканчиків на гойдалках і атракціони на арці Дружби Народів, роздавачі листівок та пенсіонери на зупинці громадського транспорту. Стрічка гармонійно насичена такими контрастними, різними та знайомими киянам та гостям міста локаціями. І воно не подається як соціальний бруд, як лівий берег Києва для правобережних, як порівняння різних верств населення не на користь зажраних багатіїв. Буремна, багатолюдна столиця служить дуже живим фоном для відображення людей, яким через певні ментальні особливості важко знайти своє місце в сучасному і малозрозумілому суспільстві; яких не охоче приймає такий різноманітний мегаполіс; які можуть просто в парку пити пиво, при цьому розсікати цілеспрямованими думками небесний простір; які закохуються в недосяжних на всіх рівнях осіб; які дійсно хочуть розібратись в цьому довбаному сучасному мистецтві, і навіть не соромляться спитати «а що це таке?»; які, врешті-решт, не будуть платити за те, що мають і так робити комунальні служби. І які не впадають в депресії та відчаї, а до кінця вірять в свій шанс, який обов’язково всміхнеться, адже не може бути інакше.
Це той рідкісний випадок, коли фільм хочу радити до перегляду ВСІМ, хоч я й не назву його стовідсотково глядацьким. Для цього ярлику воно досить тонке, ліричне, в гарному розумінні авторське, і гумор тут не типовий, не всеохоплюючий і не прямий, а в напівтонах, ситуаційний і життєвий. Посмішка упереміш зі щирим сміхом не полишали мене увесь фільм. Одне тільки “мужчіна, гуся останавітє мнє” заслуговує на кінофразу року. «Герой» – це урбаністичне, стильне кіно, просте і одночасно до сліз смішне, діалогове, по доброму сумне, не надміру саркастичне, помірно ліричне. Я чув прохолодні та нейтральні відгуки, а також думки, що це геть не комедія. Ну хай так і думають, а як на мене це одна з кращих стрічок незалежності, і в заданому лірично-іронічному жанрі для мене поки що the best в Україні. Оцінка 10 із 10.
Дмитро Майстренко
