Чарлі та Ніколь прожили разом 10 років у здавалось би щасливому шлюбі. Він (Адам Драйвер) – режисер нью-йоркського авангардного театру, вона (Скарлетт Йоханссон) – головна актриса цього ж театру, де царить майже сімейна атмосфера. А ще в них 8-ми річний син. Та от насправді все виявляється менш радісним, і подружжя через певні розбіжності розлучається. До того ж Ніколь отримує головну роль в лос-анджелеському серіалі, куди й переїжджає разом із сином.
Думка редакції може відрізнятися від позиції автора
Театральний режисер, який начебто не давав їй бути тією актрисою, якою вона б хотіла, а тут такий шанс, сам Голлівуд кличе! Але де б вона була, як не він – творець не масового театрального дійства, до біса талановитий митець, проте з яким мабуть ніколи не стати багатими? Та й де тут власне кохання, куди ж воно подівалось, лишивши по собі теплі спогади, підламані крила та люблячого сина?
Опис фільму не сильно спонукає не прихильника сімейних мелодрам, та протягом перегляду розбиваються усі упередження і отримуєш чи не найкращу драму 2019 року.
Кіно не апелює обрати одну, другу чи третю сторону, тут відсутнє моралізаторство та повчання, не розвішуються безапеляційні ярлики. В “Історії шлюбу” усе просто, важко, неоднозначно, буремно, багатосторонньо та прямо, як і в житті. Це живе кіно про живих людей, які проживають абсолютно реальні життєві обставини, без надмірності та пафосу, зате з внутрішнім болем та невагомою тугою.
Як воно буває в стандартній голлівудській постановці? Вони були щасливі, згодом зіткнулись із важкими обставинами, пройшли кілька пекельних кіл, переосмислили себе, змінились та під кінець воз’єднались. “Історія шлюбу” категорично не така і не про це. Кіно охоплює настільки багато питань і проблем, що можна було зробити пристойний міні-серіал. Та режисер і сценарист стрічки Ноа Баумбах все органічно помістив в 136 хвилин хронометражу.
Про що фільм?
Це художньо-психологічне дослідження стосунків сімейної пари після того, коли любов взяла і пішла, може й назавжди. І що з цим усім робити далі.
Це життєве, різностороннє відображення питання вибору – такого складного, неприємного, руйнівного, але в той же час неминучого і на данному етапі єдино вірного.
Це екзистенційне копання в неприємному соціальному явищі під назвою розлучення, при чому показують це очима обох сторін, майже безпристрасно, хоч і є нюанси (чоловік трохи більше козел, ніж вона через один випадок).
Це детальний аналіз характерів людей, які за певних причин довго були разом, та які були і є повними протилежностями, яким нажаль не по дорозі, і не по дорозі можливо було завжди, і нічого з цим вже не вдієш.
Це неймовірно правдиві діалоги, дискусії, сварки та взаємовідносини, від чого підступає ком до горла і перехоплює дух від їх справжності.
Це безжальний розтин безжальної системи шлюборозлучних процесів, коли жадібні та цинічні адвокати (чудово втіленими Лорою Дерн та Реєм Ліоттою) роблять з цілком дружніх людей ворогів один одному. Ці адвокати, користуючись законами, грають у свої непривабливі юридичні ігри, від чого страждають їх підопічні та уж точно ні в чому не винні діти розведених батьків.
Це звісно кіновтілення ситуацій, в яких немає єдиних, влаштуючих всіх варіантів, наприклад про те, як “поділити” спільного сина, коли батьки не просто розлучаються, а живуть в 5 тисяч кілометрів один від одного.
Крім цільного, послідовного, деталізованого, насиченого сюжету, побудованого на основі шикарного сценарію, ця драма виділяється надпотужними акторськими ролями. Адам Драйвер подобається усюди і завжди, та тут у нього після “Патерсона” Джармуша друга така центрова, тонка, глибоко психологічна роль. Безумовно номінація на “Оскар” і ймовірно безуспішне змагання з Хоакіном Феніксом. Скарлетт Йоханссон. Талановита та професійна актриса останні роки загралась в блокбастерах та коміксах, та от потрапила на ось такий проект і видала свою кращу роль життя. Я думаю, це “Оскар”, інших таких кандидатур особливо не бачу, адже увесь міцний жіночий кінолегіон (Стріп, Адамс, Кідман, Вінслет, Терон тощо) цього року майже промовчав.
Одна з кращих, а може і краща драма останніх років про сімейні відносини. Безліч піднятих питань та проблем, надбагато сторін і граней, страшно життєве і нестерпно реалістичне, напрочуд професійно написане та поставлене Баумбахом та зігране сузір’ям крутих акторів, вишукане діалогове кіно. І знову Netflix, який впевнено відвойовує відсотки від загального об’єму сильного кіно 2019 року. Дійди вже, Netflix, нарешті і в наші кінотеатри. Фільм до перегляду прям потрібен категорично усім, особливо дотичних до кіносфери та тим, хто у міцних стосунках з кимось, незалежно від їх тривалості.
Дмитро Майстренко
