Дівчина з Плейнвіля (The Girl from Plainville)

Драматично-психологічне шоу стрімінга Hulu, засноване на трагічному реальному самогубстві, по-перше, гіпнотизує справді глибинною і магнетичною грою Ель Фаннінг та напрочуд складним і суперечливим образом, який вона втілила; по-друге, дає гучний тривожний сигнал усім батькам, що дуже часто зовсім не помічають, як їх діти-підлітки, максимально вразливі у перехідному віці від дитинства до ранньої дорослості, неймовірно морально страждають, накручують в голові жахливі думки, вперто й соромливо замовчують свій темний і безпросвітний душевний біль, у якого майже ніколи немає конкретної причини чи точного джерела…, просто увесь світ видається чорною дірою, з якої через надпотужну гравітацію неможливо вибратися.

«Дівчина з Плейнвіля», у числі продюсерів і режисерів якої значиться американка українського походження Ліза Холоденко (вона працювала над популярним серіалом «Клієнт завжди мертвий», над інтелектуальними арт-міні-серіалами «Олівія Кіттерідж» і «Неймовірне», а також номінувалася на «Оскар» за трагікомедію «Дітки в порядку»), заснована на журналістській статті в Esquire та на двосерійній документалці «I Love You, Now Die: The Commonwealth V. Michelle Carter». Сюжет з деяким художнім домислюванням переповідає реальну історію закоханих юнака і юначки зі штату Массачусетс: Конрада Роя з маленького містечка Маттапойзетт і Мішель Картер з трохи більшого Плейнвіля. Хлопець і дівчина познайомилися під час канікул у Флориді, а потім почали «зустрічатися» на відстані через дзвінки і смс.

Обидва були ізгоями серед однолітків, без друзів і розуміння зі сторони, хоча й жили цілком благополучно в нормальних люблячих родинах. Обидва мали досвід психологічного лікування (він після невдалої спроби суїциду, вона після анорексії) і приймали антидепресанти на кшталт прозака. Закоханість, спорідненість їх самотніх душ, здавалося б, мала стати зціленням. Та сталося навпаки. Влітку 2014 року Конрад, провівши нібито чудовий день на пляжі з матір’ю і сестрами, ввечері виїхав на своєму пікапі (подарунок від дідуся), припаркував його біля місцевого супермаркету, замкнувся і пустив до салону чадний газ.

Поліція, дослідивши особисту переписку хлопця, звернула гостру увагу на Мішель, яка слала Конраду повідомлення буквально до останньої хвилини його подиху. Дівчина, що раніше у листуванні неодноразово порівнювала їх «поетичні», «піднесені», «високі» стосунки з історією Ромео і Джульєтти, не просто знала про наміри юнака і не намагалася його відмовити чи повідомити батькам або соціальним службам (за невтручання в дії самогубців немає кримінального покарання), а навпаки, нібито усіляко підтримувала, підігрівала бажання Конрада померти і, власне, підштовхнула у кульмінаційний момент (за підбурювання і доведення до самогубства можна нести кримінальну відповідальність, але таких прецедентів майже немає).

Смотрите легально на MEGOGO

Міні-серіал Hulu доволі детально знайомить глядача не лише з Конрадом і Мішель, а й з їх сім’ями і атмосферою в родинах: з люблячо відстороненими батьками дівчини і розлученими, проте перебуваючими у дружніх стосунках батьками хлопця. Здавалося б, ніякої токсичності і тим більш ніякого домашнього насилля чи домашньої тиранії. Милі родини, милі будинки в милих провінційних містечках американської глибинки. Проте двоє підлітків усе глибше занурюються у темряву хворобливого усамітнення і психологічного самокатування. Вона шукає друзів надто нав’язливо і тому не знаходить, а він шукати навіть не намагається, бо одержимо зрощує й плекає думку про скору смерть, що наче стане неодмінним полегшенням і звільненням.

Відмінний хід авторів шоу – показати листування Конрада і Мішель через живе спілкування акторів Колтона Райана і Ель Фаннінг. Тобто майже кожного разу, коли ми спостерігаємо діалог головних героїв через телефонну розмову чи переписку, Конрад і Мішель постають не на протилежних кінцях «телефонного дроту», а в одному кадрі, поряд один з одним. Це зближує не лише персонажів (які насправді увесь час перебували в різних містах), а й робить ближчими нас, глядачів, до їх дивних і суперечливих взаємин, що з одного боку були взаємоотруйними, а з іншого – єдиними для цих двох відчуженців і вигнанців.

Деякі критики звинуватили авторів «Дівчини з Плейнвіля» в «неясності». І дійсно сценарій не вносить конкретну ясність ні в мотивацію головних героїв, ні в коріння, походження їх хворобливого стану, ні навіть в характери. Так, до самого кінця ми так і не збагачуємося чітким, виразним розумінням, чому ж хороший хлопчина на ім’я Конрад Рой, у якого не було ніяких буквальних, реальних проблем, так маніакально зациклився на власній смерті і врешті-решт скоїв страшне, чому його так пекельно згризало болісне почуття власної нікчемності і невлаштованості, коли насправді усе життя ще було попереду. І так само до самого фіналу не знаємо, що ж відчуваємо до Мішель Картер: симпатизуємо і співчуваємо цій меланхолійній, подекуди фальшивій, химерній, подекуди відверто нещасній дівчині чи відчуваємо відразу й зневагу, або навіть ненависть, бажання скинути на неї усю цілковиту вину…

Ставлення й емоції до героїні Ель Фаннінг змінюються, як погода у травні: сонце і грозові хмари чергуються щохвилини. Ось дівчина репетирує перед дзеркалом промову для похорону, слово у слово повторюючи репліки акторки Лії Мішель з улюбленого серіалу «Хор». Гм… Отже, вона лицемірка, підробка, лялька, удавана «вдова у жалобі». Чи, можливо, просто дитина, яка уявлення немає, як себе вести і що говорити. Ось білява блідолиця з рум’янцем Фаннінг (яка, до речі, дуже схожа на реальну Мішель Картер) виглядає як справжній янгол, чистий, уразливий і крихкий. А от у суді з майже чорним татуажем рясних брів і стервозною зачіскою сувора й мовчазна антигеройка схожа на одержиму демоном з екзорцистських горорів.

Так, усе заплутано і неясно. Та «неясність» радше перевага, достоїнство цього сценарію, аніж недолік. Бо ж автори розуміють, що не розуміють і зрозуміти не здатні, що саме відбувається в головах нестабільних, мінливих, хистких підлітків. І що не мають такого права: клеїти ярлики хорошості чи поганськості на юні невизначені й туманні душі, яким лише десь у близькому майбутньому, але не сьогодні, доведеться обрати, якою ж людиною бути. Не дивлячись на неправильні вчинки і помилки минулого, переддорослого, життя.

Анастасія Лях