За межами (Зовнішні сфери, Outer Range)

Поєднання вестерну (чи неовестерну) з науковою фантастикою нагадує жахливу колаборацію «Ковбої проти прибульців». Проте одразу стає зрозуміло, що серіал за участю Джоша Броліна незрівнянно розумніший і мудрованіший. Ніби «Єллоустоун» із додаванням містичного сай-фаю. Згодом він починає римуватися з німецьким шоу «Пітьма», що вже стало культовим. А ще згодом із «Древом життя» Терренса Маліка та «Слідом звіра» Аґнешки Голланд.

У штаті Вайомінґ живуть потомствені ковбої і скотарі, які із покоління у покоління володіють величезними акрами землі, що простягаються на кілометри. Землі, яку їх пращури-колоністи колись відібрали у корінних американців. Тут головують традиція, патріархат, культ полювання. Між двома великими кланами, Ебботтами і Тіллерсонами, йде непоказна ворожнеча за спірну ділянку, яка наразі належить Ебботтам, але Тіллерсони позиваються у суді. Тим часом місцева поліцайка рішуче налаштована стати новим шерифом, першим шерифом-індіанкою та першим шерифом-лесбійкою штату…

Паралельно на західному пасовищі Ебботтів (та сама спірна ділянка), звідки безслідно щезло кілька голів худоби, з’являється підозріла дівчина-хіпі (найцікавіша і найексцентричніша роль у скромній кар’єрі англійки Імоджен Путс), яка просить поставити тут намет і деякий час пожити. Вона представляється мандруючою поетесою і натякає, що має чимало грошей… можливо, навіть стільки, що вистачить купити увесь цей клапоть землі або й усе з потрохами ранчо… Та одного разу голова родини Роял Ебботт (Бролін), в котрого до пропажі корів ще й пропала невістка, натрапляє на західному пасовищі на велетенську загадкову діру просто посеред поля. Це не провалля і не колодязь, не кратер і не воронка. Унизу немає ні землі, ні води. Тобто там і самого низу немає. І ця таємнича чорна субстанція поглинає усе, що до неї потрапить… А поряд з дірою Роял (якого, мабуть, невипадково, звуть «королівським» ім’ям, адже він тут головний патріарх) бачить бізона (ніби живого, та схожого на примару), якого пробили дві мисливські стріли…

«Зовнішні сфери» до форми сучасного вестерна залучають не лише наукову фантастику, а й міфологію. Бо звертаються не до майбутнього і інопланетних цивілізацій, як роблять так звані космічні вестерни, а до минулого і космогонічної легенди про створення світу, дивним чином поєднуючи науку з релігією. І найпершою величиною, з якої постали усі інші, був час (бог Хронос у давньогрецьких міфах), що створив із хаосу й ефіру яйце світу. Здавалося б, скільки вже усього понаписували і назнімали про фантастичні переміщення в часі, про часові портали і часові шпарини… А авторам серіалу вдалося здивувати і вразити. І скільки сай-фая було про чорну діру у космосі, та ще ніхто не здогадався перенести чорну діру на землю (на Землю і землю).

Смотрите легально на MEGOGO

До того ж, сценаристи не менш винахідливо забрели на територію детективу. Здається, вони уявили розслідування, яке ускладнюється фактом існування магічного люку, у який можна кинути що завгодно, і це що завгодно ніхто не знайде. Тож у цю «кишенькову» безодню, яку кожен хоче привласнити, можуть поринути люди, трупи, скривавлені сорочки та будь-які докази. Нібито ідеальна хованка для нібито ідеального злочину.

Подібно до пізнього Терренса Маліка, але з набагато меншою претензією і не показуючи динозаврів, автори шоу розмірковують про буття, що не має ні кінця, ні початку і є незникаючою матерією з безмежного космосу, що завжди існувала і завжди буде існувати у тій або іншій формі, в хаосі або у порядку, знову в хаосі і знову в порядку. Як і у «Древі життя», камера оператора монументально знімає великі тваринні міграції та вихоплює мінливі рельєфи, що трансформувалися впродовж мільярдів років, а у кіно здатні змінитися за секунду («Сьогодні у відділок подзвонили дванадцять людей, які сказали, що бачили, як зникла гора»). І просуваються по історії всесвіту далі до моментів, коли запанував гомо сапієнс, запанував чоловік-мисливець, убивший першого мастодонта чи зубра.

Тож тут ідеї Терренса Маліка органічно переходять в ідеї Аґнешки Голланд, яка екранізувала роман польської письменниці Ольги Токарчук «Веди свій плуг понад кістками мертвих» про помсту тварин людині, що перетворила своє домінування на егоїстичне право нищити, нищити, нищити… Невипадково голова сім’ї Тіллерсонів одержим полюванням і таксидермією: в його будинку стіни завішені головами й опудалами, і є цілий стенд із совами, яким молодший син у дитинстві давав імена. Невипадково дружина Ебботта підбирає мертве ведмежа і робить із тушою химерні маніпуляції, удаваючи, що ведмежа живе. Невипадково ходять божевільні чутки, ніби то тут, то там з’являються на території мастодонти. Невипадково в одній зі сцен-флешбеків діти грають у відеогру, за правилами якої треба вбивати оленів. І невипадково, звісно ж, блукає продірявлений стрілами примарний бізон.

Нарешті алегоричне падіння у чорну діру (а у «Зовнішніх сферах» повсякчас хтось або щось туди падає) – це і екзистенційне падіння окремої особистості, і соціальний або й фізичний занепад однієї родини, і падіння Америки, і занепад цивілізації, і врешті-решт апокаліпсис, кінець усього світу, після котрого життя відродиться знов…, але вже за іншим законом.

Анастасія Лях