Пем і Томмі (Pam & Tommy)

Цей зухвалий та хуліганський міні-серіал стрімінга Hulu точно не варто сприймати як байопік. Це скоріше незлий жарт та незлий шарж, котрий одночасно і висміює, і виказує співчуття Памелі Андерсон, що в середині 1990-х потрапила в досить неприємну, незручну і водночас сміхотворно безглузду ситуацію, коли її з тодішнім чоловіком Томмі Лі (барабанник рок-гурту Mötley Crüe) домашнє секс-відео опинилося у нелегальному продажі.

Незлий, але доволі жорсткий та безумовно дорослий жарт, в абсурдистській, цинічно-сатиричній та неподобно-безсоромній стилістиці котрого легко упізнається почерк знаного комік-тандему Сета Рогена та Евана Голдберга. Ці хлопці співпрацюють ще з часів «Ананасового експресу», а з їхніх останніх досягнень – шокуюча доросла анімація «Повний розковбас» (віртуозно балансуюча на грані харчового порно викривальна сатира на сучасну згубну політику надмірного споживання з навмисно неполіткоректним гумором та приголомшливою фінальною оргією булочок та сосисок) та гротескний антирелігійний серіал «Проповідник». І з однієї сторони, цей творчий дует не обмежує себе рамками і будь-якою цензурою. З іншої – їх вседозволеність компенсується гостротою, винахідливістю, дотепністю. Вони не женуться за модою та актуальністю і дозволяють собі зануритися у селебриті-секс-скандал часів VHS в епоху, коли регулярно приватна еротика зі смартфону тієї чи іншої знаменитості зливається в інтернет, і це вже, здається, нікого особливо не хвилює.

Голдберг і Роген виступили творцями шоу (останній також зіграв одну з трьох головних партій), а режисуру перших епізодів взяв на себе Крейг Гіллеспі, постановник байопіку «Я, Тоня». Тоді він із тими самими гротеском та ексцентрикою зобразив історію опальної фігуристки Тоні Хардінг, яку зіграла Марго Роббі, а тепер представив альтернативний (який знов-таки не варто сприймати за реалізм) образ іншої скандальної блондинки. Мабуть, роль Памели Андерсон так само могла би блискуче виконати Роббі, проте автори серіалу вирішили зробити ставку на максимальну зовнішню схожість, і партія дісталася Лілі Джеймс. Акторка грає начебто штучно і надто дзиґльовано, проте завдяки гриму справді вражаюче схожа на оригінал.

Із фільму «Я, Тоня» до серіалу перекочував Себастіан Стен, який грав чоловіка Тоні Хардінг, а тепер зобразив свавільного і самодурного, примхливого і зарозумілого рокера Томмі Лі, чоловіка Памели, котрий зі свого зіркового небосхилу дивиться на простих смертних як на обслуговуючий непотріб, що метушиться під ногами. Тобто якщо за правилами жанрового кіно вичленити антагоніста та лиходія, то це, безумовно, Томмі. Памела – жертва обставин і власного амплуа, канонічна секс-ікона 90-х у червоному купальнику з кімнатних постерів прищавих підлітків та водійських плакатів плішивих шоферів. А от протагоніст цієї історії – персонаж Сета Рогена, столяр-невдаха, що молодим трохи знімався у порно (і цим фактом він незаперечно пишається), а тепер стругає деревину, сумирно вислуховує примхи та приниження пихатих замовників і, повертаючись з роботи в жалюгідну оселю, завалену неоплаченими рахунками, одиноко і невтішно дрочить.

Смотрите легально на MEGOGO

Звучить як трагікомедія про класичну маленьку людину, котра терпить і терпить зневажання та стусани нелагідної долі та нелагідних оточуючих (котрі у найліпшому випадку її просто не помічають), поки одного разу не наважується на радикальний крок. У випадку нашого столяра – крок божевільний, дурний, безглуздий, ризикований, відчайдушний, апріорі приречений на поразку. Це не коенівський персонаж, захоплений темною стороною «я», як в історіях про холодне містечко Північної Дакоти та в похмурих оповідях про доппельгангерів. Це, скоріше, жалобний клоун і невиправний лузер, для якого сумнівна авантюра обернулася ще більшою дупою, ніж була в його маленькому житті до цього.

А тепер про цицьки. Погодьтесь, зняти серіал про секс-відео з Памелою Андерсон без потрапляння в кадр цицьок було б непробачним шахрайством по відношенню до глядачів і до самої Памели. Тож цицьки тут є. Несправжні, звісно (як і в оригіналі). Дуже великі і дуже несправжні цицьки. Більш того, тут є і несправжній член Томмі Лі. Так-так, Себастіан Стен красується на екрані з «ідеальним» пенісом, натертим і блискучим, як новенькі поліровані меблі. Не зі своїм справжнім, а з очевидно комп’ютерним, схожим на напомаджений пластилін. І в одній зі сцен він навіть розмовляє зі своїм достоїнством, а той, хитаючи голівкою, відповідає… Картинка для стійкого глядача. Стійкого до гумору, що завзято виповзає за рамки, проте знає, навіщо це робить. Запитаєте: навіщо нам пеніс, що розмовляє? Бо саме це і є серцем цієї силіконно-анекдотичної сторі: штучні принади пустотної зірковості і бесіди з причиндалами замість живих людей.

Анастасія Лях