Старий (The Old Man)

Джефф Бріджес дає Джона Віка на глибокій пенсії у серіалі «Старий» від телеканалу FX. Його герой на ім’я Ден Чейз так само легенда і найкращий у своїй справі. Його прізвисько так само звучить як страшилка з дитячих казок (слово «бабай», між іншим, походить з татарської мови і перекладається як «дід» або «старий»). І до речі, в нього є дві красуні-близнючки, підтягнуті суки ротвейлер, такі ж синхронні і граційно-войовничі, як бельгійські вівчарки Софії, героїні Геллі Беррі у третій частині «Джона Віка» «Парабелум». А що найцікавіше – Старим у серіалі зветься не персонаж Бріджеса, а інша, напрочуд тіньова і загадкова фігура цієї імпозантно-заплутаної оповіді про відгуки суперечливої молодості, що не дають спокою на старості.

Сюжет розпочинається як кислувата драма про сумне і самотнє старіння. Старий чолов’яга (Бріджес) пригадує тяжкі останні дні життя коханої дружини, що хворіла на деменцію і ходила серед ночі, не розуміючи, де вона знаходиться і з ким. Тепер він сам. І здається, теж хворіє. Лише на параною. Йому ввижаються якісь таємничі переслідувачі, найманці, проникники й шпигуни. Та коли йому здається, що хтось заліз у дім, виявляється, що хтось і справді таки заліз у дім. І тут кисла драма перетворюється на стримано динамічний екшн. А старий виявляється не просто старим, а легендою ЦРУ, крутим солдатом-убивцею, що колись, наприкінці холодної війни, працював на американську розвідку в Афганістані і винищував руських, і там здружився з місцевим лідером повстання, але потім… закохався у дружину моджахеда, «вкрав» її і вивіз до Штатів.

Понад тридцять років вчинок протагоніста не мав наслідків. Проте рано чи пізно за гріхи минулого все одно доводиться платити. Тож тепер Ден Чейз – мішень і для ЦРУ, і для ображеного чоловіка, що за стільки років так і не позбавився жаги помститися за зраду і приниження. І обидві сторони, американці і афганець, шукають єдиний важіль тиску на старого втікача – його доньку.

«Старий» – це ніби суміш Джейсона Борна і Джона Віка, тільки поважного пенсіонного віку. Тут теж тверезі й реалістичні сутички, чіткі й прораховані кроки, і дія, виважена і вивірена, позбавлена пихатого вдавання й урочистої фальші. Та ритм, звісно, суттєво повільніший, бо протагоністу за сімдесят. Як і сам оскароносний Джефф Бріджес, що поборов рак і все життя прожив із однією жінкою, викликає беззаперечну повагу, так і його персонаж Ден Чейз сповнений не лише зовнішнього сивого благородства, а й внутрішньої сили і достоїнства. У свої 72 роки актор не просто грає героя бойовика, як то робить знову і знову сімдесятирічний Ліам Нісон. Бріджес грає так би мовити баладну версію «крутого хлопця». В ньому звучать ритми кантрі (як у музичній драмі-рефлексії «Шалене серце», за яку він отримав «Оскар»), трохи Дикого Заходу, трохи мінору старого ковбоя, трохи середньовічного лицарства, а мужність і мудрість ніби плетуть коси в його бороді. Можливо, колись Ден Чейз робив дуже страшні і жорстокі речі. В це неважко повірити. Проте зараз він радше ліричний герой, якого змусили вдатися до жорстких і брутальних заходів.

Смотрите легально на MEGOGO

На відміну від франшиз про Борна і Віка жінки в серіалі відіграють більш цікаві і більш суттєві ролі. Це передовсім загадкова донька головного героя, яку ми, глядачі, довгий час взагалі не бачимо, лише чуємо. Власне, як і сам батько, бо ж спілкуються вони лише телефоном та через повідомлення-шифри. Дівчина, що жодного разу не перетинається з батьком в одному кадрі, йде ніби своєю путтю і своїм паралельним сюжетом (хоча насправді сюжет, звісно ж, той самий). І врешті-решт опиняється на роздоріжжі між двома татами: тим, кого знає лише за голосом в телефоні, і тим, хто був для неї наставником, вчителем, «батьком» в безпосередній наявності.

Друга цікава жінка в сюжеті – випадкова самотня дама похилого віку, що трапилась на шляху Дена Чейза. Немолода, але досі гарна вдова, інтелігентна і стримана, уперто цього не показує, але насправді відчайдушно шукає пригод, які розфарбували б її порядне і благородне, але сухе і безбарвне, як біле вино, життя. І так, коли вона п’є біле вино, здається, що у душі їй кортить поласувати джином чи бурбоном. Можна сказати, що Зої у виконанні Емі Бреннеман – це більш спокійна, породиста і вікова версія Джун, яку Кемерон Діас зіграла у комедійному екшні «Лицар дня». Тільки «Старий» – не комедія.

Джефф Бріджес показує, як «проспівати баладу» без буквального співу. Як перетворити нібито мілітаризований бойовик про минулу і сучасну Америку, про політику і «шпигунські ігри» на красивий романс. Так, цей романс безумовно старий і повільний, це ж не дискотека. Та його шляхетна шорстка мелодія тактовно пестить глядацький слух.

Анастасія Лях