Сценарист Тейлор Шерідан, котрого точно можна назвати китом сучасного американського вестерна як у кіно, так і на телебаченні, створив справжню епопею про минуле і теперішнє ковбоїв, минуле і теперішнє американської землі. Не американської держави, а саме американської землі, котра була і індіанською, і іммігрантською, і нічиєю, і розірваною на шмаття надто великою кількістю потенційних власників, охочих володіти її красою та її свободою. І котра все ще залишається великою мрією.
І цю епопею, цю розлогу сімейну сагу про декілька поколінь вигаданої родини Даттонів (що були серед перших заселенців штату Монтана і поступово перетворилися зі звичайних фермерів на королів цього регіону, а зі звичайного ранчо зрештою виросла грандіозна, надзвичайно багата імперія, «імператор» котрої у виконанні Кевіна Костнера вже міг дозволити собі власний гелікоптер, тоді як його прапращур прибув сюди, маючи лише ковдру, казанок і рушницю) точно варто дивитись у комплексі. Або в тому порядку, в якому три серіали вийшли (спершу «Єллоустоун», потім «1883», далі «1923»), або у хронологічному (спершу «1883», потім «1923», далі сучасний «Єллоустоун»).
Приквели популярного «Єллоустоуна» виникли не на пустому місці. Герой Костнера якось сидів під величезним деревом, навколо котрого простягались незліченні гектари його майже безкрайньої власності, і казав, що під цим деревом поховані кістки його дідів і прадідів, що прийшли сюди через кров і піт і забили у землю перший кілок, і для нього і ці кістки, і ця земля – священна реліквія. Власне, все і всі ми – і є земля, яка спершу годує, а потім годується. «Мої кістки теж стануть землею і будуть поховані під цим самим деревом», – казав Джон Даттон. І так з однієї важливої сцени і важливого монологу народилася передісторія про тих, чиї кістки лежать під родинним деревом Даттонів.
Джона Даттона у виконанні Костнера не можна назвати позитивним героєм. Адже він – непристойний багатій, типовий патріарх, не лише авторитетний, а й авторитарний, і його методи «вирішування проблем» часто росходяться і з законом, і з етикою. До того ж він – білий, що процвітає за рахунок «украденої» індіанської землі. Та все одно Джон Даттон подобається глядачеві. Подобаються його маскулінність, його сила, його влада, його мужність…, та насамперед його любов до землі і до пам’яті. Він наче вожак вовчої зграї, який розірве будь-кого, хто зайде на його територію чи зашкодить його близьким. І так, він ігнорує офіційні приписи та порядки, але суворо дотримується власного кодексу. Він суперечливий, тож і глядацьке ставлення до цього протагоніста теж суперечливе. Але обидва приквели, попри розповідь власних сюжетів, допомагають зрозуміти саме Джона Даттона. І побачити, що за словами, промовленими під деревом, і за кістками, що спочивають в землі, є люди і є історії.
Смотрите легально на MEGOGO
Якщо «1883» був жорсткою роуд-драмою про виживання на так званій Орегонській стежці, котрою гнані мрією про красиві дармові землі переселенці йшли від Великих рівнин через Скелясті гори до узбережжя Тихого океану і множили незліченні безіменні могили вздовж цього «шляху смерті», гинучи від бандитських куль, індіанських стріл і томагавків, укусів гримучих змій, голоду, стрімкої річкової течії…, то «1923» вже більше схожий на «Єллоустоун». Це так само сімейна історія про родинні зв’язки, війни між скотарями за найбільш зелені пасовища, конфлікти фермерських бізнесів, чоловічих его, підприємницьких амбіцій… І тут на місці Джона Даттона постає інший хижак. Ні, не Гаррісон Форд (у перших кількох серіях Джейкоб Даттон, персонаж Форда, що є більш прагматичним братом мрійника і романтика Джеймса Даттона, який оселився у незайманій долині Монтани у 1883 році, керує і фермою, і сюжетом, проте невдовзі відходить на задній план). Інший хижак – це Спенсер Даттон у виконанні актора Брендона Скленара, син померлого Джеймса і небіж Джейкоба, загартований жахіттями на боях Першої світової війни і звірячими сутичками з левами і леопардами африканської савани, куди травмований війною молодик подався мисливцем-найманцем, аби продовжити грати зі смертю. І звісно, повернувшись додому, він прихопив цей дикий і агресивний рик із собою.
У комплексі три серіали не лише розповідають, як було збудовано імперію Даттонів (для котрої мрійник забив перший кілок, проте королівство звели хижаки і прагматики), а й відслідковують зміни. Причому зміни не стільки матеріальні (так, на Фронтир врешті-решт ступає прогрес: залізниця, автівки і навіть перші пральні машини…), скільки світоглядні. Мрії про абсолютну свободу (не ту свободу, що є беззаконням і безкарністю, а свободу високу і поетичну, навіяну спогляданням безмежних просторів неторканої землі і дотиком найвільнішого вітру) перетворюються на зведення тюрем. Причому тюрем для всіх. І для себе, і для надто волелюбних, норовливих індіанців.
У «1883» мудра дружина головного героя, споглядаючи, як дочка (котра, до речі, залишилася оповідачкою і в «1923», хоча й померла, бо за індіанськими віруваннями голоси духів-пращурів супроводжують живих) радіє свободі (свободі від незручного корсетного плаття, від світських правил і цивілізаційних умовностей), зі скорботою у голосі каже, що рано чи пізно «світ» все одно наздожене, прийде аж сюди, прийде настільки далеко, наскільки тільки можна від нього втекти, і цю неминучість ніяк не відвернути. І у «1923» світ справді приходить в усьому своєму потворстві. Адже укус змії чи безжальна ріка, чи індіанська ненависть до білих жорстокі, але не потворні. А от убивства через нестачу трави для випасу (бо жадоба збагачення призвела до понадмірної кількості худоби на квадрат території) потворні. Християнські школи для індіанських дівчаток, де монахині вибивають індіанськість палицями, потворні.
Серіальна трилогія Тейлора Шерідана про заселення американського континенту прокладає власну «орегонську стежку» – шлях від мрії до реальності, від поезії до прози, від прагнення до смерті, від свободи до в’язниці (бо навіть Джон Даттон – теж в’язень, в’язень і свого багатства, і своєї ідеї про сакральність прізвища Даттон). Вона розповідає американську історію від Дикого Заходу до сьогодні, переконуючи глядача, що потворного в цій історії більше, аніж краси, а трагедії значно більше, ніж щастя. Проте ми все одно, невиліковно вперті і наївні, продовжуємо американомріяти.
Анастасія Лях
1923
2022 рік, США
Продюсери: Тейлор Шерідан, Рон Беркл, Боб Ярі, Бен Річардсон
Режисер: Бен Річардсон
Сценарій: Тейлор Шерідан
У ролях: Гаррісон Форд, Гелен Міррен, Брендон Скленар, Джером Флінн, Даррен Манн, Джулія Шлепфер, Браян Гераті, Мішель Рендолф, Аміна Н’євес, Роберт Патрік, Дженніфер Елі, Тімоті Далтон
Оператори: Коррін Годжсон, Бен Річардсон
Композитор: Браян Тайлер
