Скандальне шоу HBO, звинувачене у порнографії і насильстві, насправді зовсім не про секс, не про аб’юз, не про побиття і приниження. Навіть не про фрейдизм і материнську тиранію. Воно про диявола творчості, про жорстокого диявола-спокусника справжнього мистецтва.
«Ідола» створив автор не менш скандальної «Ейфорії» Сем Левінсон. Та якщо скандал навколо серіалу із Зендаєю про секс і наркотики в житті школярів був позитивним (тобто глядачі-батьки були вкрай розгнівані дікпіками у кадрі, але критики схвалили нетипову дорослість і чесність телешоу про дітей), то скандал навколо «Ідола» виявився суцільно негативним. І глядачі, і критики (зокрема після прем’єри перших кількох серій у Каннах) назвали проєкт «огидним». Та здається, що недоброзичливці настільки зациклились на ототожненні з порно, що геть проґавили решту складових цього епатажного задуму.
І найперше, проґавили ідеальність юної акторки Лілі-Роуз Депп (до речі, ті самі Канни відкривалися фільмом «Фаворитка» за участю зіркового батька дівчини, і батькові на відміну від доньки дістались овації). Ідеальність у тому сенсі, що старлетка і зовні, і ментально бездоганно злилася з образом молодої поп-співачки Джоселін, ікони тинейджерів, котра поступово падає в океан чи то саморуйнації (з натяком на Брітні Спірс) і хворобливої залежності, чи то навпаки, зцілення і нірвани.
Тож як мінімум «Ідол» вартий захоплення за… обличчя Лілі-Роуз Депп, котре є найпершим, що бачить глядач. Воно з’являється на екрані дуже крупним планом. І справа не в тому, що воно красиве. Справа в тому, що воно настільки стомлене і змучене, що навіть здається страшним на мить… Воно здається надмірно зрілим чи навіть старим, позбавленим чистоти і свіжості, наче з дитини висмоктали життєві соки або ж завдали стільки дорослого болю, знущань і збочень, що мальва зів’яла, не встигши розквітнути.
Смотрите легально на MEGOGO
Спершу здається, що перед нами сатира на шоу-бізнес і поп-індустрію. Навколо співачки Джоселін метушаться асистенти, менеджер, співменеджер, продюсер, креативний директор, керівниця звукозаписного лейбла, прес-секретар, танцівники, помічники, журналісти, кліпмейкери… У першій сцені усі перераховані особи намагаються приховати від вразливої зірки (дівчина нещодавно втратила матір, яка довго і тяжко помирала від раку, тож наразі надто чутлива до всього) той факт, що хтось злив у мережу фото її задоволеного обличчя, вимазаного спермою. Поки команда розмірковує, чи це буккаке, чи сперма належить одному власникові, Джоселін не дуже успішно намагається відрепетирувати танець для майбутнього кліпу на її новий довгоочікуваний сингл.
Невдовзі героїня дізнається про знімок, що вже гуляє всією мережею. Танець не виходить. Біль від втрати матері не вщухає. Меланхолія в голові сперечається зі страхом провалитися, не виправдати очікування. Ще й пісня, що має стати гітом, дівчині аж ніяк не подобається, бо вона поверхнева й нещира… Засмучена Джоселін відправляється пити і веселитися до приватного підпільного нічного клубу, де знайомиться з його загадковим і карколомним власником…
Таємничого звабника, слизького і схожого на маніяка, зіграв відомий співак The Weeknd (загалом у серіалі чимало справжніх музикантів і вокалістів). Його антигерой на ім’я Тедрос, гуру дивного і темного релігійно-сексуально-творчого культу, який гіпнотично затягує Джоселін у садомазохістські стосунки, носить гидкий щурячий хвостик, козлячу борідку і темні окуляри. Звісно, він не просто маніяк, він – сам диявол. Доволі швидко Тедрос, котрий одразу починає маніпулювати, домінувати і контролювати Джоселін, захоплює не лише тіло і душу дівчини, а й величезний будинок, в якому психічно зламана зірка, юна і стара водночас, почувалася убивчо самотньою. Миттєво сюди переїжджає уся диявольська свита, послідовники культу. А Тедрос стає героїні і коханцем, і наставником, і батьком, і єдиним богом, і навіть замінює померлу деспотичну матір.
Оголення і мастурбації, скабрезність і вульгарність другорядні і допоміжні. Вони створюють липку, в’язку, відразливу атмосферу – метафору болота, яке затягує головну героїню. Тоді як суть точно знаходиться поза сексом, поза стогонами і оргазмами. Джоселін співає дурні швидкоплинні пісеньки, що завтра забудуться, і доля пропонує їй угоду з дияволом, яка дозволить створити щось справжнє, вартісне, навіки… Саме так, Сем Левінсон, котрого критики несправедливо облаяли і засудили, насправді створив «Адвоката диявола» для сучасного глядацького покоління. Тільки якщо мефістофельський антагоніст у виконанні Аль Пачино пропонував героєві Кіану Рівза гроші, успіх і найкрасивіших жінок, то Тедрос пропонує дещо значно цінніше: творчу іскру, геніальність, можливість долучитися до творення величного мистецтва. Але натомість треба зазнати великого болю.
Кожна серія «Ідола» завершується нотою ефектного поєднання болю і голосу. Перша – сексуальною асфіксією, під час якої Джоселін, обличчя котрої щільно обмотане червоним шовковим халатом, задихається під холодною слизькою тканиною (ще одне посилання на змія-спокусника, адже шкіра змії слизька і холодна) і майже вмирає, коли її кат нарешті прорізає матерію ножем (ніж, що входить до рота, – то, звісно, фалічний символ) і дозволяє дихати. «Тепер можеш співати», – говорить він, ніби даруючи німоті голос, задусі кисень, несвободі звільнення. Друга серія завершується віртуозною грою однієї з послідовниць культу на фортепіано, яка ковзає по клавішах пальцями, наче той Горовиць, і щемливо та щиро співає про нелюбов у своїй сім’ї і страждання матері, майже як Фредді Мерк’юрі. Третя – вдячністю за побиття.
В одному з кадрів Джоселін крізь сльози знімає туфлі на дуже високих підборах, під якими оголяються суцільно зранені стопи, повністю вкриті синяво-багряними саднами… «Якби Роберт Плант не зазнав болю через втрату дитини, то не написав би свої найкращі пісні», – говорить один із послідовників культу Тедроса. «Впевнена, що якби Плант мав вибір, то обрав би життя дитини», – відповідає Джоселін. «Так, але світ би тоді втратив один з найдивовижніших музичних витворів»…
Анастасія Лях
Ідол (Кумир, The Idol)
2023 рік, США
Продюсери: Сем Левінсон, Абель «The Weeknd» Тесфає, Реза Фахім, Кевін Турен, Ешлі Левінсон, Сара Е. Вайт, Джо Епштейн, Аарон Гілберт
Режисер: Сем Левінсон
Сценарій: Сем Левінсон, Абель «The Weeknd» Тесфає, Реза Фахім
У ролях: Лілі-Роуз Депп, Абель «The Weeknd» Тесфає, Сюзанна Сон, Трой Сіван, Дженні Рубі Джейн, Джейн Адамс, Рейчел Сеннотт, Генк Азарія, Ремсі, Елай Рот, Ден Леві, Да’Вайн Джой Рендольф, Мозес Самні, Харі Неф
Оператори: Марселл Рев, Арсеній Хачатурян, Дрю Денієлс
Композитори: The Weeknd, Сем Левінсон, Майк Дін
