Цей науково-фантастичний серіал від Amazon, заснований на однойменному романі Вільяма Гібсона, трохи збіднює стиль кіберпанку, але дивовижно римується з нагальним світовим сьогоденням, хоча книга була опублікована ще 2014 року. Втім, саме тоді, 2014-го, світ і почав незворотньо змінюватися… Шоу створили Джонатан Нолан і Ліза Джой, котрі, втрапивши у глухий кут із серіалом «Світ Дикого Заходу», переключилися на інший сай-фай. А постановником половини епізодів виступив режисер культового «Кубу» Вінченцо Наталі.
2032 рік, американська провінція (до речі, у позатехнічному широкому контексті периферія – синонім провінції). Юна дівчина на ім’я Флінн (Хлоя Грейс Морец) живе доволі похмурим, сумним, вбогим й важким життям. Вона працює у магазині 3D-друку, живе у злиденній хатинці, де єдиний натяк на «високі технології майбутнього» – наш сучасник робот-пилосос. Батька давно немає. Живе Флінн разом із дуже хворою матір’ю, для полегшення болю котрої дістає пігулки у місцевого наркодилера, і старшим братом, що повернувся з війни хоча й з цілими кінцівками (на відміну від товариша без обох ніг та однієї руки, що не просихає у пабі), та все одно скаліченим і так само сидить на сильних знеболюючих препаратах (на війні на солдатах, аби ті билися як єдине ціле у рамках взводу чи роти, застосовували технологію нейронного єднання, і тепер ветерани назавжди пов’язані не лише спільними травматичними спогадами, а й спільним болем).
Аби заробити гроші на таблетки для матері, брат і сестра час від часу беруться тестувати нові VR-ігри. Тож одного разу якась колумбійська компанія надсилає гарнітуру для опробування. Оскільки Флінн вміліша за брата геймерка, пристрій надягає вона… і опиняється у світі майбутнього (в аватарі свого брата), у грандіозному (але майже безлюдному) Лондоні з височенними статуями на кшталт Свободи, що височать над містом і торкаються хмар…, на якійсь віп-вечірці, де за сюжетом гри в неї завдання спокусити і викрасти самотню красуню… Флінн повертається з солодким, збуджуючим післясмаком. Але її не залишає думка, що віртуальна реальність нової гри аж надто реальна. І недарма, звісно ж, дівчину мучить це відчуття. Бо гра – то зовсім не гра, а справжній Лондон 2099 року.
«Периферійні пристрої» – це ніби суміш «Матриці» і «Першому гравцю приготуватися». Наче для підлітків, але й нібито для дорослих. Власне, слово «периферал» за Вільямом Гібсоном – це і є аватар, типу футляр, у котрий переміщується свідомість. І коли Флінн отримує власний периферал замість братового, її штучне тіло (роботизована скринька-вмістилище для мозкових сигналів) схожа на героїню «Матриці»: із суворою зачіскою та вся у чорному (без лакованого латексу, звісно, бо час лакованого латексу в кіно давно минув).
Смотрите легально на MEGOGO
З одного боку, ми спостерігаємо історію за шаблоном про обраного, якому судилося врятувати світ і на якого полюють поганці (до речі, поганці, що додає цікавинки, вдаються до послуг різнокаліберних найманців, тож героїня Морец – свого роду Джон Вік, що стикається знову і знову з новою порцією завзятих кілерів, охочих отримати ласий куш за виконання замовлення). З іншого, дивуємося страшному пророцтву про світ, який, наче кару господню, «виграв» джекпот-апокаліпсис. Спершу поринув у тотальний і безпросвітний блекаут, коли накрилася електромережа. Потім зазнав пандемії через невиліковний летальний вірус (так, порядок трохи інакший, але перестановка доданків суму не змінює). Далі розпочалася екологічна криза, що скінчилася вимиранням флори і фауни. І нарешті крапку поставив ядерний вибух.
Монструозні й химерні скульптури новітнього Лондона, що дряпають туманне небо, насправді схожі не на Свободи статую, а на постаменти-фігури пишності, марнославства, вихваляння, амбіцій… Постапокаліптичним світом майбутнього керують три відокремлені одна від одної сили (замість традиційних гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової). Це клептократи (вони ж плутократи), тобто крадії-олігархи, що живуть у своєму оазисі надмірної розкоші. Це НДІ – науково-дослідна інституція, що серед іншого розробляє технології емоційного впливу (зокрема на солдатів, що дозволить маніпулювати ходом будь-якої війни). І це поліція роботів, що типу перебувають на варті балансу (хоча цей розподіл контролю в рамках правлячої системи нового світу авторами шоу висвітлений геть туманно у римі з лондонським піднеб’ям).
І так само туманно, але врешті-решт стає зрозумілим, що сюжет обертається навколо не Флінн, що випадково втрапила у ламкий зв’язок між майбутнім й минулим, а загадкової Аеліти, що так само наважилася змінити порядок, змінити страшну даність, як і Аеліта Олексія Толстого.
Анастасія Лях
Периферійні пристрої (The Peripheral)
2022 рік, США
Продюсери: Джонатан Нолан, Ліза Джой, Атена Вікхем, Стів Гобан, Вінченцо Наталі
Режисери: Вінченцо Наталі, Елрік Райлі
Сценарій: Скотт Сміт, Грег Плегеман, Джеймі Чан
У ролях: Хлоя Грейс Морец, Гері Карр, Джек Рейнор, Елай Горі, Шарлотта Райлі, Джей Джей Філд, Аделінд Горан, Т’Нія Міллер, Александра Біллінгс, Луїс Гертум
Оператори: Стюарт Говелл, Роберто Шефер
Композитор: Марк Корвен
