Міні-серіал від Paramount Television про зйомки «Хрещеного батька» Копполи – це не лише захоплююче і помірно глибоке, аби не здатися нудним, занурення у магію кінотворення, а й справді неймовірна історія народження одного фільму, який став одним з величніших кіноздобутків усіх народів і часів, хоча міг виявитися просто непоганою кіношкою про гангстерів, або ж міг не статися зовсім, настільки багато усіляких перепон було на його тернистому шляху до глядача… Режисером шоу виступив Декстер Флетчер, постановник байопіків «Едді Орел», «Богемська рапсодія» і «Рокетмен».
На вступних титрах назва серіалу «The Offer» написана тим самим шрифтом, що й назва «The Godfather» у фільмах та на обкладинках книг. Та історія про кримінальний шедевр сама по собі майже не кримінальна (хоча як мінімум одне вбивство у ній таки стається), якщо не вважати кримінальним злочином той факт, що через студійну бюрократію і босівське самодурство «Хрещений батько» міг дійти до нас у принципово іншому вигляді: вдвічі коротшим, відзнятим десь у Міссурі замість Нью-Йорка, про кльошовані 70-ті замість післявоєнних 40-х та нашпигованим блакитноокими акторами-блондинами у дусі Роберта Редфорда і Стіва МакКвіна замість чорнявих італійців.
Дія починається десь у середині 1960-х. Малоуспішний італоамериканський письменник Маріо П’юзо повертається з презентації нового роману зовсім понурий: прийшло усього три людини, які помітно нудилися під час авторського читання і оживилися лише на фрагменті про мафію. «Але ж про мафію у книзі усього лише один абзац», – жаліється П’юзо своїй видавчині. На що та відповідає: «Так напиши роман про мафію!».
Приблизно у ці ж самі часи кіностудія Paramount на чолі з продюсером Робертом Евансом (Метью Гуд) переживає дуже скрутну добу. 1969 року вона випускає хітовий горор «Дитина Розмарі», та один успіх не спроможний врятувати компанію від краху, і Евансу життєво необхідні нові суперхіти; необхідний матеріал, що гарантовано вистрілить. Він готує реліз романтичної драми «Історія кохання» зі своєю красунею-дружиною Елі МакГроу у головній ролі і сподівається, що пронизливо-чуттєва лав-сторі – саме те, що потрібно найширшій публіці. Тим часом Paramount купляє права на екранізацію щойно опублікованого роману-бестселеру Маріо П’юзо «Хрещений батько», за яким читачі вишукуються у черги під книжковими магазинами. Та братися за адаптацію студія не поспішає, бо гангстерське кіно нібито здулося, віджило своє.
Смотрите легально на MEGOGO
А молодий багатообіцяючий кінематографіст Френсіс Форд Коппола (Ден Фоґлер з «Фантастичних звірів»), здобувший схвальні відгуки і визнання (а згодом і «Оскар») за сценарій воєнної драми «Паттон», підшукує наступний проект, у якому міг би проявити себе не лише як сценарист, а й як режисер.
І знов-таки приблизно у цей самий час хлопчина на ім’я Альберт Радді (Майлз Теллер) працює на американський уряд у стратегічному дослідницькому центрі (і ніхто з його знайомих, та і він сам, не розуміє, що саме там робить) і страшенно нудиться, бо мріє зовсім про інше. Адже тут, у Лос-Анджелесі, поряд із ним, на Голлівудських пагорбах, відбуваються справжні дива… Він дивиться у кінотеатрі «Планету мавп» із Чарлтоном Хестоном і на шокуючому фіналі з понівеченою Статуєю Свободи каже своїй дівчині (і очі в нього горять): «Ось де стається реальна магія!». Зробивши на телебаченні успішний нацистський ситком «Герої Хогана», Радді вирішує йти далі, у велике кіно… І Еванс із Paramount виписує юнакові кредит довіри: призначає продюсером відділу малобюджетних фільмів.
Ми, глядачі, бачимо лише кінцевий продукт кінопроцесу, який набагато складніший і болісніший, ніж нам здається. І який, по суті, складається з безлічі-безлічі-безлічі пропозицій, безлічі-безлічі-безлічі відмов і лише з невеликої, зовсім малої кількості згод і порозумінь. І аби склався нетлінний шедевр, треба, щоб стільки зірок зійшлося в одну лінію, що це видається майже неможливим.
Не секрет, що зйомки «Хрещеного батька» далися Кополі дуже і дуже нелегко. Усі кіномани і фани саги прекрасно знають про контри із босами Paramount, які навідруб відмовлялися затверджувати на роль Майкла нікому невідомого бідного театрального актора Аль Пачино, зеленого і… неймовірно малорослого. Знають про суперечки через Брандо, бо той претензійний, екстравагантний і дуже важкий у командній роботі. Проте серіал «Пропозиція» розказує набагато більше. Можливо, десь трохи перебільшую, трохи додумує, трохи додає гарячого… Та головне, розповідає про те, про що глядачі точно не знають: про роль у створенні «Хрещеного батька» хлопчини на ім’я Альберт Радді.
Протистоянням зі студійними шишками на кожному кроці ця епопея не обмежується. І здається, ніби усе і усі у всесвіті були категорично проти, аби кінострічка ця врешті-решт сталася. І сама італійська мафія, реальна, а не вигадана (варто відмітити перевтілення Джованні Рібізі, якого важко впізнати у шкурі слизького, хрипкого гангстера, що максимально протилежно до книжного Віто Корлеоне абсолютно не випромінює монументальну велич, проте все ж наганяє страху, наче дісішний Пінгвін); і впливовий італоамериканський конгресмен від штату Нью-Йорк; і «соловейко» американської естради Френк Сінатра (що знався з кланами та був ще тим гівнюком); і навіть єврейський мафіозі Міккі Коен… І в середині цього трикутника з кутами під назвою «студія», «уряд», «мафія» – змучений, нещасний продюсер, що знову і знову б’ється об стіни і ріжеться об гострі кути.
І що ми, глядачі, бачимо? Бачимо, що Коппола безумовно крутий, бо відстоює вписану у перевищений бюджет справжню (а не бутафорську) кухню за сімдесят п’ять тисяч доларів, бо ж приготування їжі дуже важливе для сім’ї Корлеоне, і саме на кухні, де огорнуті смаковитими ароматами персонажі сперечаються про томатний соус, відбувається чимало ключових сцен і діалогів, виразних деталей, що малюють характери та викликають глядацьку любов до «поганих хлопців», що насправді реальні люди, а не картинні бойовики. Крутий, бо з дослідницькою метою йде на вечерю до батьків Мартіна Скорсезе, аби зафіксувати акценти і манеру спілкування, адже точність нюансів понад усе… Бачимо, що Марлон Брандо, звісно ж, безумовно крутий, бо на імпровізованих кінопробах перевтілюється у Віто за мить і влаштовує справжній театр, використавши лишень паперові серветки і ваксу.
Та очевидно, що найкрутіший у цій історії – хлопчина з клепкою та величезними яйцями Альберт Радді, який ладен був померти за фільм, і без котрого «Хрещеного батька» взагалі не було б. Так, серіал «Пропозиція» – це залізний аргумент на користь того, що «Оскар» за найкращий фільм справедливо отримує саме продюсер, а не постановник. Бо, як показує історія створення «Хрещеного батька», іноді продюсерові доводиться творити достеменні дива. Просто вони не потрапляють в об’єктив камери.
Цікаво, що Альберта Радді спочатку мав грати Армі Гаммер, який вилетів з проекту після скандалу зі звинуваченнями в насиллі та «канібалізмі». І це теж невеличке диво. Бо Майлз Теллер – скарб цього шоу. Блакитноокий красунчик-блондин Гаммер був би у цій історії таким самим недоладдям, як ті численні копії МакКвіна і Редфорда, яких прослуховував Роберт Еванс на роль Майкла. Тоді як чорнявий непоказний Теллер продемонстрував ту саму, що й зелений Пачино, глибинну міць залізного чоловіка; кістяка, що згуртовує, вирішує, гне до кінця свою лінію.
Анастасія Лях
Пропозиція (The Offer)
2022 рік, США
Продюсери: Декстер Флетчер, Леслі Ґрейф, Даля Ібелхауптайте, Альберт С. Радді, Майкл Толкін
Режисери: Декстер Флетчер, Адам Аркін, Колін Баксі
Сценарій: Майкл Толкін, Леслі Ґрейф, Альберт С. Радді
У ролях: Майлз Теллер, Метью Ґуд, Джованні Рібізі, Колін Генкс, Ден Фоґлер, Джуно Темпл, Берн Ґорман, Джастін Чемберс, Ентоні Іполіто, Патрік Галло, Нора Арнезедер, Френк Джон Г’юз
Оператори: Сальваторе Тотіно, Еллі Смолкін
Композитор: Ізабелла Саммерс
