Брокер (Beurokeo)

Титулований японський режисер Хірокадзу Корееда, який п’ять років тому отримав каннську «Золоту пальмову гілку» за сімейно-побутово-кримінальну драму з вражаючим твістом «Крамничні злодюжки», цього разу зняв кіно у Південній Кореї, корейською мовою і з корейськими акторами. Виконавець однієї з провідних ролей Сон Кан Хо (зірка сатирично-драматичного трилера «Паразити») отримав на Лазуровому березі нагороду як найкращий актор (тут він, до речі, знову зустрівся з колегою по «Співчуттю панові Помсті» акторкою Пе Ду На). І знову Корееда, котрий усю кар’єру досліджує багатозначне й мінливе поняття «родина», вдався до жанру сімейно-побутово-кримінальної драми, додавши ще й елемент роуд-пригоди.

Зовсім юна породілля кидає новонароджену дитину біля церкви, де влаштовано спеціальний бебі-бокс. Але лишає записку: «Я за тобою повернуся». За цим спостерігають двійко авантюристів: волонтер церкви і власник місцевої пральні, які разом займаються нелегальним продажем покинутих дітей у прийомні родини. Вони видаляють відео з камери біля входу у церкву, де записано, як дівчина залишила немовля, і шукають підкидьку нових батьків, готових заплатити величеньку суму. Проте молода матір, що пообіцяла вернутись, справді повертається… Втім, вона теж готова продати маля, але хоче особисто побачити і схвалити сім’ю, що купить її дитя… За всім цим спостерігають двоє поліцейських-напарниць, котрі давно вже викрили підпільний бізнес з усиновлення і прагнуть спіймати підприємців на гарячому, тобто безпосередньо під час обміну дитини на гроші.

У «Брокері» японський сценарист і постановник підіймає точнісінько те саме «родинне питання», що й у «Крамничних злодюжках». А саме замислюється над тим, що означає слово «сім’я». Корееда знову запевняє глядачів, що щаслива родина необов’язково дорівнює законній родині, а родичі, що мають спільну кров, необов’язково є людьми, що справді люблять і піклуються одне про одного. І, зрозуміло, навпаки: люди, що пов’язані не паперовим, а фактичним і щирим родинним зв’язком, необов’язково є ріднею по крові, фамілії чи закону. Тобто, на думку режисера, є система, котра приписує родичам зв’язаність, спорідненість, проте геть не гарантує існування у цьому юридичному колі любові, взаємоповаги, ніжності і турботи… І є незбагненна близькість поза системою і навіть системі всупереч, котра здатна поєднувати серця цілковито чужих одне одному людей.

Смотрите легально на MEGOGO

Так само, як і у «Крамничних злодюжках», персонажі цієї історії на поверхні об’єднані лише спільною кримінальною справою. Вони типу цинічні, меркантильні, аж ніяк не сентиментальні на перший погляд. І аферисти, і навіть рідна матір начебто шукають лише фінансової вигоди, і це типу неправильно і аморально. Та тонкі і багатогранні сімейні світи Хірокадзу Корееди не є пласкими і чорно-білими. «І що це в нас за родина така дивна?! Хто в ролі батька?..» – задаються питанням герої, які розуміють, що пов’язані чимось складнішим за правові терміни і установлені соціальні моделі. Які усвідомлюють, що міжлюдські «гачечки», здатні міцно тримати в єдиному колі, не обмежуються чітко окресленими генеалогами чи правовиками, державою чи суспільством ролями: «батько», «мати», «син», «дочка», «бабця», «дід», «тітка», «дядько», «брат», «сестра»…

Пригода дивної родини, що подорожує фургоном із дитиною на продаж та впертими поліцейськими на хвості і на певному етапі поповнюється сиротою-підлітком, який просить його всиновити і мріє стати зірковим футболістом, іноді балансує на межі з комедією (типу «Ми – Міллери» у фестивальному азійському виконанні), але жадного разу так і не заступає відверто на її територію. І хоча «Брокер» не настільки тонкий і делікатний і не тримає у рукаві кульмінаційно-фінальний твіст, як «Крамничні злодюжки», проте він так само наповнений живими, простими, рідними (не лише одне одному, а й глядачеві, що встигає до кожного прикипіти) персонажами і міжперсонажною теплістю, і так само має під завісу дрібку неминучої гіркоти, бо від системи жодним романтикам, що ховаються за маскою шкурників, нікуди не дітись.

Анастасія Лях