Мій друг містер Персіваль (Storm Boy)

Цей фільм не є дитячим. Але він про дітей та про дитячу щирість. У дорослому житті важко дотримуватись тих ідеалів, які колись тебе надихали. У дитинстві ти навіть не замислюєшся, чи потрібно робити якісь речі, ти просто рухаєшся вперед. Це підхід “чорне та біле”, який не дуже приносить користі, коли ти вже дорослий, але відрізняє чисті думки дитини від раціонального та не завжди вірного мислення літнього досвідченого чоловіка.

Джеффрі Раш грає Майка Кінгслі, успішного бізнесмена, який передав керування бізнесом бітьку своєї онуки та насолоджується життям та частковою занятістю у власній компанії. Він повертається до краю, де зростав ще малим, щоб проголосувати щодо прийняття важливого рішення: виділити землю, що раніше використовувалася для фермерської діяльності, для видобутку корисних копалин. Корпорація стверджує, що це безпечно, природа та мешканці краю не постраждають. Але захисники навколишнього середовища та власна онука Майка проти. Власне у цей момент вперше розумієш, що у літньому віці чоловік хоче дістанціюватися від проблеми, віддати свій голос та дозволити іншим приймати рішення. Але його онуку це призводить майже до сказу.

Якщо подивитись на зав’язку, це стандартний твір про небезпеку для довкілля та боротьбу свідомих верств населення проти злочинної капіталістичної корпорації – чисті помисли проти бездушного бажання заробити більше грошей, ігноруючи усе інше. Але, на щастя фокус зовсім інший. Історія базується на зіткненні дитячого та дорослого світів, коли діти ще не зіпсовані надто раціональними думками, а у дорослих є шанс повернутися принаймні відчуттями у чисте єство дитини.

Герой Раша розповідає онуці власну історію дитинства, коли він з батьком перебував у віддаленій глушині Австралії у будинку десь на безкрайньому березі океану. Мисливці вбили декілька пеліканів, і маленький хлопчик вирішив забрати іх пташенят додому, щоб врятувати їм життя. Місцевий абориген, а згодом і батько, кажуть йому, що шансів майже немає – птахів потрібно годувати вісім разів на день, зігрівати та доглядати. Але маленький Майк не збирається здаватися, адже він ще зовсім юний, а тому йому ще невідома потужна сила раціональної думки, яка може вбити будь-яку ідею.

Події минулого та сьогодення постійно перетинаються, але головне у цьому фільмі не те, чи знайдуть дідусь та онука засіб протистояти могутній корпорації, або наскільки ефектним буде фінальний твіст (та чи буде він взагалі). Це не трилер та не політичний чи бізнесовий детектив. Головне – зіткнення двох світів, здебільшого у свідомості, сприйнятті тієї самої людини. Як подолати тягу до раціонального та зручного рішення, що залишає тебе у твоїй впевненій зоні комфорту, як не піддатися бажанню зробити “як завжди”. І як донести до малої дитини весь свій власний досвід, як показати, що будь-які ідеали та прагнення згодом трансформується. Це не робить тебе поганою людиною, ти просто стаєш дорослим. Тобто, іншим.

Смотрите легально на MEGOGO

Батька Джеффрі Раша грає Джай Кортні – і це досить іронічно. Кортні дуже привабливий чоловік, який завжди перебуває у надзвичайній фізичній формі, але акторські здібності не є його серйозною перевагою (якщо не сказати більше). Водночас він грає батька одного з найкращих акторів сьогодення (доречі, Раш народився саме в Австралії, як власне і Кортні). Джай досить непогано виконав свою роботу у цьому фільмі, але коли дивишся на нього та за хвилину на Раша, розумієш різницю між професійним актором та тим, хто лише рухається у напрямку володіння професією. Джеффрі достатньо вираза обличчя, щоб занурити глядача у світ своїх емоцій (це не перебільшення, переконайтеся самі під час перегляду). Джай прийняв вірне рішення: менше емоцій, більш сталі прояви почуттів на обличчі. Ця тактика спрацювала, той випадок, коли “менше – це більше”.

Це не дитяче кіно. Але його можна дивитися з дитиною. І доречно дивитися дорослим. Адже занурення у світ дитинства – те, чого не вистачає у повсякденному житті та у сучасному кіно.

Мій друг містер Персіваль (Storm Boy)