Хороший медбрат (The Good Nurse)

Справді шокуюча історія… Джессіка Честейн та Едді Редмейн демонструють гуманізм і антигуманізм, альтруїзм і мізантропію у заснованій на реальних подіях кримінальній драмі «Хороший медбрат», що подекуди виглядає як психологічний трилер, але насправді є критикою соціальної політики, медичних корпорацій і державної системи в цілому, римуючись із нещодавнім міні-серіалом «П’ять днів у лікарні». Зняв стрічку данський постановник Тобіас Ліндхольм, чия «Війна» 2015 року випуску була номінована на «Оскар» в іноземній категорії.

Події розгортаються у 2003 році в одній з лікарень Нью-Джерсі. Хороша медсестра Емі Лоурен тяжко працює в нічні зміни, самостійно виховує двох доньок, переживає фінансову скруту і має хворе серце. Останній візит до лікаря закінчується дуже невтішним діагнозом: будь-якої миті з Емі може статися інфаркт, тож їй необхідно якомога швидше стати в чергу на трансплантацію. Проте наразі Емі не може собі дозволити навіть елементарне лікування, бо не має медичної страховки, для отримання котрої їй треба пропрацювати ще понад півроку.

Та не дивлячись на гору негараздів і усвідомлення вірогідної власної смерті будь-якої хвилини, Емі щодня продовжує щиро піклуватися про пацієнтів, бо від природи має співчуття і добре серце (метафізична доброта цього органу – така ж даність, як і його фізична недуга). Всупереч правилам дозволяє люблячому чоловікові залишитися біля хворої дружини у реанімації; завжди називає пацієнтів за іменами, а не за номерами; з кожним розмовляє і підбадьорює, для кожного знаходить потрібні і теплі слова; навіть для тих, хто давно перебуває у комі. Коли персонал лікарні поповнюється новеньким, медбратом на ім’я Чарльз Каллен, самотня Емі поступово з ним зближується і гадає, що нарешті знайшла друга чи, можливо, навіть більше ніж друга. Адже він нібито чуйний, приємний, добрий, грається з її донечками і смачно куховарить. Та невдовзі пацієнти Емі починають дивно та несподівано помирати…

Якщо не знати реальну історію Чарльза Каллена, спершу доводиться гадати, хто ж він насправді такий. Чи він садист на кшталт докторів-м’ясників, що не лікують, а зумисно калічать, як у міні-серіалі «Доктор Смерть» із Джошуа Джексоном. Чи він янгол смерті, що звільняє хворих від страждань, як ідеолог добровільної евтаназії Джек Кеворкян із заснованого на реальній історії телефільму «Ви не знаєте Джека», в якому зіграв Аль Пачино. Чи він просто боязкий, неамбітний, лінивий серійний убивця, що обрав найбільш простий і безпечний для власної шкури спосіб масової розправи… Насправді, і не перший, і не другий, і не третій.

Смотрите легально на MEGOGO

Редмейн тут дивовижно хороший. Здається, актор вперше створив образ ані сентиментальний, ані сусальний, ані сльозливий, ані незграбний, ані наївний, ані перегравано злодійський, як це було у геть безглуздій фантастиці «Піднесення Юпітер». Тут актор нарешті приголомшливо чесний і неодномірний, жорсткий і уразливий одночасно, страшний, лякаючий і разом з тим настільки не трафаретний, складний, незбагненний, що залишає по собі безліч роздумів і питань. Автори не намагаються дати чітке пояснення й обґрунтування жахливих дій Чарльза Каллена, бо не знають причин. Ніхто не знає. Навіть сам Каллен. Здається, «Хороший медбрат» приходить до висновку, що не завжди і не обов’язково є конкретне підґрунтя та певні передумови. Просто одні люди, як Емі Лоурен, народжуються із відчуттям любові, і це відчуття не здатні змінити жодні особисті проблеми та прикрощі, а інші – з латентною ворожістю, котра нічим не зумовлена, а дана апріорі.

І 2003 рік, і 2005-й із серіалу «П’ять днів у лікарні», коли ураган Катріна знищив Новий Орлеан, – президентське правління Джорджа Буша молодшого, найгірше, найантигуманніше, найбільш руйнівне правління за всю історію Америки. І саме система, а не Чарльз Каллен, піддається у цьому фільмі обвинуваченням. «Вони мене не зупинили», – єдине, що виразно і зрозуміло проговорює антигерой Редмейна на поліцейському допиті.

Адже він пропрацював медбратом у десяти американських лікарнях (і встиг вбити за приблизними підрахунками чотири сотні людей, що не зрівняється з послужним списком жодного серійного маніяка). Керівництво кожної знало (бо не могло не знати), що і як він зробив. І жодна з лікарень його не зупинила, аби не відповідати на судові позови родичів вбитих Калленом пацієнтів. Його продовжували звільняти з якихось дрібних і дурних формальних причин, свідомо перекидаючи цей довжелезний ланцюг смертей на іншу лікарню, а потім іще на іншу, і далі ще та іще…, без примусу моралі, без тягаря сумління, без жодної відповідальності. Кожна лікарня була співучасницею. І це гнилля, цей рак всередині механізму лишень підбурювали тихого ненависника з геть розв’язаними руками не стримуватись в його зростаючій нелюбові і продовжувати, продовжувати, продовжувати…

Анастасія Лях