Александр Скашґорд губить своє «я» серед нескінченних двійників і спостерігає за власною деградацією, падінням душі у науково-фантастичному арт-горорі «Безмежний басейн», котрий став справжнім феноменом на цьогорічному «Санденсі». Ця убивчо жорстка, нещадна до білої елітарності, екстраординарна стрічка – ще один доказ того, що найцікавіші та найоригінальніші сюжети проходять повз широкого глядача.
Події розгортаються на вигаданому екзотичному курорті Ла Толка, який нагадує один з островів Латинської Америки. Біла багата подружня пара (амбітний невдаха-письменник Джеймс Фостер без копійчини у кишені, що випустив усього лише один роман кілька років тому і зіткнувся із хронічною творчою кризою, та його красуня-дружина, заможна дочка видавничого магната, що утримує недоладного чоловіка) нібито насолоджується райським люксовим відпочинком, хоча з перших кадрів цілком очевидно, що між подружжям невидимою стіною стоять сухість і холод, і його травмоване его, вражене самолюбство відокремлене муром від її стомленості та розчарування слабким, інфантильним коханим. На химерному мальовничому острові письменник шукає натхнення для наступної книги, а дружина письменника хоча й фінансує усі його забаганки, та розуміє, що все це марно. Тож єдиний смисл – у шведському столі.
Все змінюється, коли герой зустрічає в Ла Толка велику шанувальницю свого письменницького таланту. Сексапільна Ґабі (найогидніша роль Мії Ґот, котру можна назвати примою-юніором сучасних горорів та еротики), котра теж відпочиває тут із чоловіком, але вже не вперше, поїдає Фостера очима і зазирає в рота «великому романістові». Нарешті горе-митець може вдовольнити своє его, слухаючи дифірамби палкої і гарячої фанатки… Але трагічний нещасний випадок розкриває інший бік райського острова, темний і моторошний. Адже за межами готелю і приготельної території царює не рай, а пекло. Геть нецивілізована, відстала, дика, варварська країна третього світу керується архаїчними середньовічними законами, і на додачу місцеві люто ненавидять білих багатих туристів. Порядки цієї невігласької держави сповідують принцип око за око, тож за убивство (навіть ненавмисне, навіть за нещасний випадок) убивцеві гарантована страта або від руки сина померлого, який має кровне право на помсту, або від рук державних катів. Та й взагалі смертний вирок тут не є дефіцитом: без зайвих слів, без суду і слідства страчують за наркотики, богохульство, содомію…
Проте кмітливий уряд Ла Толка навчився заробляти на проступках туристів, не порушуючи власні закони. І за чималу суму будь-якому відпочиваючому доступна спецпослуга: віртуози-біотехнологи за лічені дні чи навіть години виростять ідентичного клона, котрий піде на страту замість оригіналу…
Смотрите легально на MEGOGO
Тепер немає жодних сумнівів, що сценарист-режисер Брендон Кроненберг (для якого «Безмежний басейн» – третя повнометражна робота після «Антивірусу» й «У чужій шкурі»), що пішов шляхом свого іменитого батька і теж став ідеологом боді-горору та біопанка, є таким самим проривом, експресивним і самобутнім митцем, котрим свого часу став Девід Кроненберг. Його інструменти – так само тіло і шокер. І він так само виступає діагностиком суспільства, невиліковно хворого на душевні і моральні патології.
Фільм починається з діалогу на тлі чорного екрана. Жінка каже чоловікові, що той розмовляв уві сні, а саме повторював нібито абсурдну фразу «Я більше не зможу їсти білий пісок, коли помре мій мозок». «Але в цих словах немає жодного сенсу», – відповідає чоловік. І тоді жінка прибирає з вікон фіранки, на чорному екрані з’являється зображення, до кімнати проникає сонячне світло, і подружжя йде снідати за «шведським столом»… Та насправді нісенітна репліка зі сну, звичайно, має смисл. Адже саме за білим піском на мальовничих пляжах білі багатії їдуть у далекі екзотичні країни, летять на відірвані від цивілізації острови. І жадібно поглинають доступні лише за великі гроші чарівні красивості й розкішні блага елітних чужоземних курортів, навіть не замислюючись над тим, що за межами їхнього проплаченого едему місцеві живуть в геть іншій реальності. Власне, звідси і назва «Безмежний басейн», адже саме так білий товстосум уявляє собі лазурову казку на краю світу – басейном з безмежним сервісом, де можна отримувати що завгодно і що завгодно робити, бо ж «усе включено». Та на думку Кроненберга молодшого, білі гедоністи, для яких єдиним моральним критерієм є насолода, мозком (якщо мозок – це наша душа) давно вже мертві.
Спершу може здатися, що критика режисера спрямована на темний «третій світ», де панують і квітнуть диктаторство, тиранія, тоталітаризм, дикунство, неуцтво, антигуманізм, жорстокість, злочинність, релігійний фанатизм… Але насправді автор аналізує і судить білий псевдоцивілізований світ, глибоко хворий в контексті етичних орієнтирів і духовності істеблішмент, котрий, отримавши все, що тільки можна було від життя отримати, помирає від нудьги. Але коли будь-що можна робити безкарно, бо за все відповідатимуть двійники, тоді розвага дійсно не має меж. Так само, як для відвідувачів тематичного парку «Світ Дикого Заходу» з однойменних фільму та серіалу. Лишень останнім все ж таки доводиться обмежуватись будь-яким знущанням над андроїдами, тоді як туристи Ла Толка «граються» з живими людьми. І після кожної утіхи самооманливо гадають, що народжуються наново, скинувши, наче змія, стару шкіру (до речі, той самий єдиний роман, написаний Джеймсом Фостером, називається «Мінлива оболонка»), хоча по правді вже мертві, позбавлені мозку-душі зомбі.
Вони звуть місцевих мешканців «дикими бабуїнами», хоча мавпують самі, танцюючи і поливаючи сечею чергову жертву чергової розваги. А потім дивляться на власну страту і регочуть, наче зазирають у криве дзеркало. Ховають обличчя під потворними аборигенськими обрядовими масками, що лишень підкреслює їхню спотворену сутність, а тиждень чи два тижні потому виглядають в аеропорті звичайними туристами із громіздкими чемоданами і злегка прим’ятими фізіономіями.
Спершу здавалося, що серіал «Білий лотос» жорстко віддзеркалив егоїзм та нудьгу білих багатих туристів, псевдолібералів, що у п’ятизіркових готелях прагнуть почуватися «демократичними» королями і королевами. Але потім вийшов «Трикутник смутку» Рубена Естлунда, ще сатиричніший, ще гостріший, ще уїдливіший, ще виразніший, ще ефектніший. А далі вийшов «Безмежний басейн», і прикметник «жорсткий» набув нового суперлятива. Замість сатиричної комедії Брендон Кроненберг запропонував сатиричний горор, над яким зовсім не хочеться сміятися, бо від нього до морозу у мізинцях жахно.
Анастасія Лях
Безмежний басейн (Нескінченний басейн, Infinity Pool)
2023 рік, Канада/ Франція/ Угорщина/ Хорватія
Продюсери: Александр Скашґорд, Брендон Кроненберг, Ендрю Чівідіно, Крістіна Піовесан
Режисер: Брендон Кроненберг
Сценарій: Брендон Кроненберг
У ролях: Александр Скашґорд, Міа Ґот, Клеопатра Коулман, Джаліль Леспер, Томас Кречман, Аманда Брюгель, Джон Ралстон, Керолайн Болтон, Джефф Рікеттс
Оператор: Карім Хуссейн
Композитор: Тім Гекер
Тривалість: 117 хвилин/ 01:57
