kinowar.com

Довбуш

Зачекайте, будь ласка...

Це чудове відчуття, коли чітко розумієш, що українське кіно невпинно розвивається. Щоправда, у випадку фільму “Довбуш” це відчуття виникає через те, що тебе не задовільняє сама лише професійна картинка та титанічна робота з костюмами та історичним реквізитом – тобі хочеться більшого.

На цю історичну драму чекали довго: знімати почали ще у 2018-му, а далі перешкод було чимало, від локдауну до повномасштабного вторгнення. Прем’єру переносили з 2021-го на 2022-й, а потім на 2023-й. Але ідеального моменту для того, щоб зробити касу для одного з найбільш дорогих проєктів українського кіно (за приблизними оцінками біля 120 мільйонів гривень), так і не сталося. Тому нову дату прем’єри призначили на День Незалежності.

Не будемо затягувати інтригу, наші враження від побаченого – 50/50. З технічної сторони питань майже немає. Чітко видно, що бюджет було витрачено на якісний продакшн. Костюми, зброя, обладунки, хати та замки, натурні зйомки в різний час доби, багато локацій, сцени з масовкою – хтозна, коли ми побачимо такий масштаб наступного разу, адже подібні гроші виділять ще не скоро (принаймні, якщо казати про державні кошти). Робота акторів також не викликає нарікань (і окремо хотілося б відзначити використання гуцульської говірки і польської мови – автентично, чітко, дуже розбірливо і органічно). Сценаристи і режисер також свою справу розуміють добре. Чому ж тоді немає відчуття захоплення?

Довбуш 2023 фільм Олесь Санін

Спробуємо сформулювати своє суб’єктивне бачення. Режисер Олесь Санін знімає художнє кіно приблизно раз на десять років – і кожен з його трьох фільмів це крок вперед у порівнянні із попереднім. Але певний патерн зберігається. У попередній стрічці (“Поводир”, 2013 рік) історія сліпого кобзаря та американського хлопчика, якого він захистив, відбувається у часи напередодні Голодомору. Це драма про намагання окремих патріотів України запобігти терору червоної росії та паралельно врятувати власні життя. Історія за настроєм трагічна, навколо жорсткі реалії 30-х років СРСР (непогано відображені з точки зору костюмів, реквізиту, техніки). Але час від часу сліпий кобзар демонструє знання кунгфу, а хлопчик, який тепер всюди ходить разом з ним, також може відбити атаку декількох хуліганів. Тобто в атмосфері важкої історичної драми раптом з’являється стиль Гая Річі – і так само миттєво зникає.

Смотрите легально на MEGOGO

Майже те саме, хоча й в значно меншій мірі, відбувається у “Довбуші”. Режисер намагається витримувати стиль, але час від часу необов’язкове слоу-мо, ефектний поворот голови чи голлівудський штамп на кшталт гучного акорду під час звістки про смерть батька цей витриманий формат мінімально, але ламає. І важко позбутися відчуття, що насправді Саніну хочеться знімати розбірки кримінального Лондона чи Лос-Анджелеса. Але на це Держкіно гроші не дасть, а на патріотичну історію з вірним наповненням – інша справа. Тому доводиться опрацьовувати матеріал історичний і вітчизняний, але прийоми хочеться використовувати такі, які більше б пасували сучасним бойовикам.

Довбуш 2023 фільм Олесь Санін

Немає нічого поганого у впливі Гая Річі, Квентіна Тарантіно та будь-яких інших західних режисерів. Ба більше, можна використовувати їх стиль навіть в українських реаліях (хто бачив “Безславні кріпаки”, не дасть збрехати). Потрібно лише визначитись, що саме хочеться створити. Тому що бути трішки Тарантіно, але трішки Єжи Гоффманом навряд чи вдасться.

Якщо продовжити розвивати суб’єктивну думку, то саме ця несправжність стилю і заважає стати фільму чимось більшим, ніж просто “непогана професійна робота”. Уявімо, що режисер починає розробку історичної патріотичної теми про Довбуша. Ось легенди про нього, ось історичні події, ось загальний контекст. Режисер і сценаристи беруть загальну лінію розповіді – полон, поляки, втеча, приєднання до опришків, визвольна боротьба, фінал. Починають нанизувати деталі, поступово заповнюючи “скелет” історії “м’ясом”, слідкуючи, щоб вузлові моменти були цікавими, вистачало простору для баталій та поєдинків, яскравих сцен пограбування та ніжного сексу закоханих. Перевіряють, чи є невідповідності, логічні протиріччя, ускладнення для розуміння сюжету глядачем. Впевнюються, що викладене у якості сценарію реально відтворити на знімальному майданчику. Врешті-решт, шукають гроші і починають продакшн.

Довбуш 2023 фільм Олесь Санін

Чи є це професійною методичною роботою? Скоріше, так. Чи буде історія цільною, логічною, завершеною? Так, до цього претензій майже немає. Але чи є це чимось, що з легкістю можна порекомендувати другу до перегляду? З усією повагою до надважкої праці усієї знімальної групи, скоріше, ні. Тому що це механічно зібрана, нехай і професійно опрацьована, історія. Тут немає чогось невловимого, що робить фільм справді цікавим. Стрічка “Довбуш” просто є. Вона точно не погана, вона професійно зроблена, її варто показувати по ТБ та онлайн, щоб глядачі цікавились українською історією, її навіть доцільно показувати у молодшій школі як додатковий матеріал до уроків історії та літератури. Але вона не викликає такого захоплення, як фільми Антоніо Лукіча, Нарімана Алієва, Катерини Горностай, Валентина Васяновича та інших українських режисерів та режисерок, які знімають фільми про щось своє, наболіле, вистраждане, відрефлексоване.

Лукіч показує відношення батьків та дітей, щось із власного дитинства, щось із колективного українського минулого та сьогодення. Алієв намагається поєднати реальність сучасного Криму та України, таких одночасно схожих і суцільно різних, коли світ кримських татар та українців перетинається. Горностай працює із найтендітнішим віком – останні класи школи, коли доросле життя ще тільки починає наближатися. Васянович демонструє жорсткі реалії війни на Сході та уявляє не менш жорстке майбутнє після її закінчення. Всі вони знімають те, що їм близько та добре зрозуміле – мабуть тому ці фільми і хочеться передивитись ще раз (і, звісно, ще й тому, що ці режисери і режисерки надзвичайно талановиті люди). Санін (і ми вкотре скажемо, що це наша суб’єктивна думка) знімає не те, що йому насправді хотілося б знімати, а те, що знімати правильно. Але якщо хочеться знімати Річі/Тарантіно, то чому б саме це і не зробити?

Пригодницько-історичний екшн “Довбуш”

Олексу Довбуша грає Сергій Стрельніков (і грає добре), але головним магнітом глядацької уваги стає дебютант повного ігрового метру Олексій Гнатковський, який грає Івана Довбуша. Роль другого плану виглядає значно яскравіше, ніж головна – і чому? Тому що це класичний парадокс кіно, погані хлопці на екрані значно органічніші та цікаві, ніж герої на головних ролях. Тому що у поганця є чітка зрозуміла мотивація, його персонаж живий, справжній. А Олекса говорить правильні речі, але чому? Просто тому що він хороша людина? Його батька вбито – він хоче помститися, це цілком зрозуміло. Але чому він хоче кращого життя для людей? Тому що казати такі речі – гарно і ідеологічно вірно?

У попередньому фільмі Саніна була така само ситуація, антагоніст у виконанні Олександра Кобзаря виглядав значно цікавіше, ніж головний герой, якого зіграв Станіслав Боклан. І це ж не тому, що Кобзар хороший актор, а Боклан ні, адже вони обидва чудові актори. Так само і Стрельніков та Гнатковський – вони виглядають з різним ступенем яскравості не через те, що хтось загалом слабкіше грає. Просто коли історія механічна, а не органічна, позитивні персонажі змушені говорити те, що правильно, а не те, що цікаво. І нам здається, що режисер Олесь Санін у такому ж положенні.

Довбуш 2022 Олесь Санін

Чому ж тоді ми почали з того, що маємо відчуття постійного розвитку нашого кіно після перегляду “Довбуша”? Тому що рівень очікувань продовжує зростати. Якби ми побачили “Довбуша” у 2013 році, скоріше за все, ми б відчували ейфорію від того, що в Україні можуть знімати настільки масштабне та професійне кіно. Але сьогодні, якщо робота вдала суто технічно, то цього вже недостатньо, адже є ще художня сторона. Уявляєте, всього лише десять років, з яких дев’ять у стані війни (та ще й два роки локдауну на додачу), а індустрія зробила настільки багато кроків вперед, що сприйняття так радикально змінилося? Це і є свідчення нестримного розвитку, попри всі перешкоди. До якого доклав зусиль і Олесь Санін, знявши в 2013-му “Поводиря”, а в такому вже далекому 2003-му “Мамая”. І нехай нова робота не стала проривною (принаймні, на нашу суб’єктивну думку), вона точно буде ще одним поштовхом для продовження цього розвитку.

Довбуш 2023 фільм Олесь Санін

Довбуш

2023 рік, Україна

Режисер: Олесь Санін

Сценарій: Пол Волянський, Олесь Санін, Василь Портяк, Максим Черниш

У ролях: Сергій Стрельников, Олексій Гнатковський, Даша Плахтій, Матеуш Косьцюкевич, Єжи Шейбал, Агата Бузек, Петро Жирун, Павло Жирун, Дмитро Вівчарюк, Роман Ясіновський, Ростислав Держипільський, Олег Шульга, Олександр Мавріц, Олег Драч

Оператор: Сергій Михайльчук

Композитори: Алла Загайкевич, Олександр Чорний

Тривалість: 120 хвилин / 02:00

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі