Крід 3: Спадок Роккі Бальбоа (Creed III)

Здавалося б, третя частина мала бути провалом. По-перше, через те, що з франшизи пішов Сильвестр Сталлоне (ані сам Роккі, ані навіть його ім’я у триквелі «Кріда» не згадуються, хоча невидима присутність Бальбоа та його професійно-життєвого кредо все рівно майорить у кожному русі і настрої). По-друге, через те, що вже другий «Крід» був помітно слабшим у порівнянні з першим, і за аналогією з частинами «Роккі», котрі з кожним разом ставали все гіршими, третій мав бути зовсім поганим. По-третє, через те, що режисерське крісло несподівано посів сам виконавець головної ролі Майкл Б. Джордан, здібності котрого стояти за, а не лише перед камерою були цілковитою лотереєю і довіри не вселяли.

Натомість «Крід 3» виявився блискучим дебютом молодого актора у якості постановника (і точно на кілька голів перевершив попередній сиквел) і вчергове продемонстрував, що Джонатан Мейджорс (котрому знову дісталася партія антагоніста прямісінько слідом за останнім марвелівським блокбастером «Людина-мураха та Оса: Квантоманія»), раніше заявивший про себе у незалежній драмі «Останній темношкірий у Сан-Франциско», серіалі «Країна Лавкрафта» і ревізіоністському чорному вестерні «Гірка помста» («Тим болючіше падати»), є одним з найфактурніших, найбрутальніших, найхаризматичніших, найтрушніших артистів сучасності. Він настільки правдивий і справжній, що здається, ніби за його спиною і поцяткованим борознами обличчям стоїть уся величезна історія чорношкірого народу. Або просто якась величезна історія, достеменна й жива, суперечлива і хвилююча, навіть якщо цілковито вигадана.

За сюжетом Адоніс Крід більше не виходить на ринг і навіть не тренує. Тепер зірка боксу і чемпіон тримає власний спортзал і продюсує інших молодих перспективних боксерів. Тепер він носить люксові піджачки і рекламує на велетенських білбордах костюми Polo Ralph Lauren. І так само його дружина Б’янка (Тесса Томпсон), що через часткову втрату слуху більше не співає, має власний лейбл і продюсує інших молодих талановитих співачок, котрим віддає свої пісні. Пара виховує непосидючу і бойову глухоніму доньку, має великий дизайнерський дім, багато грошей, достатньо слави…, але обидва мовчки сумують за тими часами, коли самі були в центрі рингу та сцени…

Красиве стерильне життя Адоніса у скляній сувенірній кульці зазнає струсу, коли одного чудового дня він бачить, як якийсь маргінал підпирає своєю брудною фуфайкою його відполіроване дорогеньке авто. Маргінал скидає каптур, і герой впізнає найкращого друга дитинства Демієна (Джонатан Мейджорс), що зростав разом з ним у сиротинці і, будучи старшим, завжди захищав. Тоді юний Демієн був зіркою підпільних боксерських боїв і мріяв про чемпіонський пояс професійної ліги, а малий Адоніс тягав його сумку з інвентарем… Вони були дітьми вулиці, і обставини склалися так, що один надовго сів у в’язницю, а другий втік від поліції, дізнався своє справжнє ім’я і походження від славетного чемпіона Аполло Кріда і зрештою сам став чемпіоном… Та тепер Демієн вийшов з тюрми і палко жадає надолужити згаяне…

Смотрите легально на MEGOGO

Майкл Б. Джордан віртуозно, плавко й практично безшовно, перетворив культову білу боксерську франшизу у цілковито чорну. Підкреслено чорну, ідейно і сутнісно чорну (і цілковито свіжу, без залучення-експлуатації стариганів-ветеранів). Протистояння його персонажа з антагоністом нагадало першу «Чорну пантеру», де в образі лиходія був сам Джордан, проте його претензії й прагнення, так само як претензії й прагнення Демієна, не були позбавлені правоти й справедливості. А емоційним інструментарієм нової історії режисер-початківець зробив мовчазну експресію.

Він збудував конфлікт геть не на спорті, тобто не на спортивному суперництві. Джордан (завдяки міцному сценарію Кінана Куглера, брата режисера першого «Кріда» і, власне, «Чорної пантери» Раяна Куглера) збудував стіну між чорним і білим способами життя, між чорним і білим порядком (правилами, можливостями, системою). Чорний Адоніс, котрому пощастило й повдачило, почав жити білим життям (невипадково ж на рингу у кульмінаційному поєдинку на ньому білі труси і білі рукавиці, тоді як на Демієнові труси й рукавиці чорні… і це не про добро і зло), але воскреслий із забуття і привидів минулого Демієн нагадує йому про коріння, про бруд і темряву, про ту американську історію й американську реальність, в якій чорні не витягають білі щасливі білети.

Гладенький, лосковий Майкл Б. Джордан ефектно і красномовно контрастує з шорстким і зморшкуватим Мейджорсом, у глибоких пругах, «шарпейних» складках котрого засіла уся терниста, вибоїста і сутужна культура чорної вулиці. Фігуральна стіна між ними в одному з кадрів промовисто перетворюється на буквальну стіну, крізь непрозорість котрої обидва дивляться і бачать суть один одного. І це та сама мовчазна експресія, котрою керується маленька глухоніма дівчинка, що спілкується виключно мовою жестів, котра начебто не знає, що таке справжнє чорне життя, проте знає, що таке труднощі існування поза системою.

Кульмінаційна ж німа експресія, звісно, розгортається на арені фінального поєдинку. Якоїсь миті режисер Джордан «вимикає» для головних героїв, протагоніста й антагоніста, прожектори, скандування і галас натовпу, глядачів на трибунах. Поза рингом застигають тиша і темрява, а на ринзі зчепилися лобами дружба й ненависть, братерство і заздрість, єдність і провалля…

У першому «Роккі» чорношкірий чемпіон Аполло Крід дав шанс білому маргіналу Роккі Бальбоа, невідомому хлопчині з вулиці (Сталлоне написав сценарій, ґрунтуючись на реальній історії аматора Чака Вепнера, що виступив і протримався проти Мухаммеда Алі). «Крід 3» переосмислив стару історію Попелюшки, чи радше Cinderella Man на альтернативний лад, зосередившись не стільки на кольорі шкіри, скільки на кольорі лайфстайлу, і додавши на ринг потужне особисте, як у «Воїні» з Томом Гарді і Джоелом Еджертоном. Особисте, що перетворює змагання за бали на бій за свою правду.

Анастасія Лях