Іноді очікування того варте. Довгих сім років йшов цей проєкт до глядача і отримав армію фанатів ще задовго до появи на екрані. Коли чогось чекаєш настільки затято, чи є ризик розчарування? Сто відсотків. Чи будуть розчаровані та незадоволені? Сто відсотків (навіть Дісней та Піксар отримують чималу порцію критики після кожного свого нового шедевру). Чи стала “Мавка” проривом для української кіно та анімаційної індустрії? Навряд чи це варто називати проривом, але це точно впевнений крок до кращого майбутнього.
Автори пішли прогнозованим (і мабуть, найбільш раціональним та виправданим) шляхом: вони створили мультфільм для широкої сімейної аудиторії. Через це ті, хто читав твір Лесі Українки та знає про похмуру природу його фіналу, мають усвідомлювати, що історія значно спрощена, а настрій її куди більш поміркований. Інакше діти (і їх батьки, що там казати) не зрозуміють, нащо так жорстоко обійшлися з героями фільму, а головне, з їх очікуваннями від наповнення стрічки. Отже, хтось скаже, що історія вихолощена та нейтральна, а хтось скаже (в сенсі, це ми кажемо), що тільки таким чином можна принаймні спробувати повернути ті гроші, які були витрачені на створення стрічки.
І якщо хтось почне скиглити “знов ви про гроші”, то ми скажемо “так, бо гроші у даному випадку вирішують дуже багато”. Це не питання заробітку та прибутку (хоча, звісно, це теж важливо). Це питання можливостей. Порівнянь з Діснеєм та Піксаром не уникнути, скільки б разів вже не писали про те, що не варто розглядати українську анімацію у такому розрізі. Але якщо ці порівняння розглядати, то саме гроші і є визначальним фактором відмінностей. Адже гроші – це ресурси для створення анімації, кількість людей, яка над нею працюють, ступінь опрацювання кожної сцени (і кожного кадру), деталізація ландшафту, скупчень другорядних персонажів, дрібниць у кадрі, які мають значення для загальної атмосфери. Якщо подивитись на те, що не вдалося авторам “Мавки”, то це, мабуть, саме ці техничні деталі – і щось підказує, що якби довести їх до ладу, то створення картини було б завершено десь у 2030 році.
Смотрите легально на MEGOGO
Коли ви дивитесь титри будь-якого ігрового чи анімаційного фільму компанії Дісней, ви рано чи пізно залишаєтесь під враженням кількості людей, що працюють над візуальною складовою. Дива тут не буде – саме вони і створюють різницю. Ми не кажемо про те, що ступінь талановитості художників Дісней і Animagrad тотожній, або у наших майстрів він вищий (або нижчий). Втім, з точки зору створення цікавих персонажів наші художники із завданням впорались – вони захоплюють, смішать, викликають відразу чи симпатію, залежно від того, кого ви бачите. Вони різні і вони живі. А от якщо подивитись на те, що поруч з ними, чи за ними – натовп на площі, другорядні персонажі – тут все виглядає більш спрощено та не так надихаюче. Людей на концерті ДахаБраха у селі десь під дюжину (звісно, у селі не очікується аудиторія на пару сотень тисяч, але відчувається якось сиротливо). Лісних створінь хіба що трохи більше (їх загальні збори виглядають так, ніби 90% “нечисті лісової” – прогульники). І так з усім, що має статус бекграунду – зроблено так, щоб загальна картинка виглядала нормально, але при цьому деталізація мінімальна.
Зрозуміло чому – не вистачає людей. А людей не вистачає тому, що не вистачає грошей. Це не питання до студії, це питання стадії розвитку ринку. Але будемо сподіватися, що з часом він збільшиться достатньо для того, щоб подібних проблем не було. Для анімації у певному сенсі це навіть простіше, адже подібні історії універсальні, і їх легше продати на будь-який іноземний ринок. І тут ми знов повертаємось до порівняння з Діснеєм, тільки цього разу у позитивному розрізі для “Мавки” – адже саме ця універсальність і є ключем для підкорення широкої сімейної аудиторії не тільки в Україні, а й по всьому світі. Історія проста, її форма дуже добре відома – протистояння двох світів, двоє молодих людей з обох сторін, які відчувають потяг один до одного, велика війна, яка спочатку спотворює їх відносини, але все одно не в змозі стати на заваді у світлих почуттів. Ми бачили її у такій кількості мультфільмів Діснею, Піксару, DreamWorks і багатьох інших, що навіть не злічити. Але це не робить її гіршою, адже у викладенні казок важлива насамперед форма, а не наповнення (тому що воно завжди однакове). Дорослий глядач може скривитися від швидкості розвитку певних сюжетних ліній (часу на поступовий розвиток почуття між Мавкою і Лукашем просто немає – це кохання з першого погляду, адже загальний хронометраж всього лише 90 хвилин, а не 120-180, як у сучасних картин (а чому? Все вірно, тому що ресурсів на створення настільки довжелезного полотна знов-таки немає)), або від награності певних діалогів чи вчинків. Але діти (а це саме дитяче кіно) будуть у захваті.
Варто зазначити, що дитяче кіно не означає “неякісне”, “примітивне” чи “тупе”. Але воно точно більш просте за формою і дозволяє зорієнтуватися у тому, що відбувається, навіть наймолодшим глядачам. Втім, під час показу у глядацькій залі лунав не тільки дитячий сміх – було багато позитивних реакцій і від куди більш дорослої аудиторії, вдячної за можливість на півтори години знов повернутися у дитинство.
А головне, видовище захоплює. Незважаючи на те, що зрозуміло, до чого все йде, у останні півгодини анімації неможливо залишатися байдужим – і атмосферно, і візуально це справді залучає. Передбачуваність дитячих казок не заважає насолоджуватись ними. Тому студії Animagrad і усьому творчому колективу варто поаплодувати, ми нарешті дочекалися “Мавки” і з теплом у серці згадуємо те, що побачили. Чи варто зняти, скажімо, “Мавка повертається” або “Килина завдає удару у відповідь”? На нашу думку, так (навіть якщо доведеться чекати ще сім років).
Вихід довгобуду в прокат під час цієї жахливої війни – це потужний символізм. Віримо в українське кіно, віримо у продовження його відродження, віримо у наших майстрів анімації та зокрема Animagrad. Кращі часи настануть – і для нашої кіноіндустрії, і для всіх нас.
Мавка. Лісова пісня
2023 рік, Україна
Продюсери: Ірина Костюк, Єгор Олесов, Анна Єлісєєва
Режисери: Олександра Рубан, Олег Маламуж
Сценарій: Ярослав Войцешек
Акторський склад (озвучування):
Мавка — Наталка Денисенко (озвучування), Христина Соловій (вокал), Катерина Кухар (рухи та пластика)
Лукаш — Артем Пивоваров
Дядько Лев — Олег Михайлюта
Килина — Олена Кравець
Фрол, слуга Килини — Сергій Притула
Знахарка — Наталія Сумська
Друзі Лукаша, сільські музиканти Ніна, Ірина, Олена і Марко — учасники гурту «ДахаБраха»
Шумник Гук — Михайло Хома
Водяниця, русалка — Юлія Саніна
Лісовик — Назар Задніпровський
Той, що в скелі сидить — Олег Скрипка
Оповідачка — Ніна Матвієнко
Арт-директор: Крістіан Коскінін
Тривалість: 90 хвилин/ 01:
